Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.
Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.
Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:
Чоб=Тпл/Тп*kн (5.12)
де Чоб – середньооблікова кількість робітників;
Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин;
Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год;
kн — коефіцієнт виконання норм.
Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.
Тп=Дп*tд.с, (5.13)
де Дп — середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;
tд.с — середня тривалість робочого дня, год.
Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періоді за календарем (Др) і середньої кількості днів невиходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.)—Дн, тобто
Дп-Др-Дн. (5.14)
Середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (tд н).
Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочого часу.
h=(1-Tп/Др*tд.н)100, (5.15)
де h — втрати робочого часу у відсотках.
Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.
Чоб=N/Вд*Дп*kн (5.16)
де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному
виразі;
Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.
Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування — процеси, де робітники, закріплені за певними робочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залежність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконувані робітником операції не пов'язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.
Зазначені особливості властиві передусім таким основним процесам, як апаратурні (ливарні, гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також допоміжним процесам з обслуговування устаткування (налагодження, дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва частка таких процесів зростає. Об'єктом нормування затрат праці є, як правило, устаткування (робочі місця), що обслуговується, а кількість робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодом перераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.
Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:
Чяв=m*kp/mн (5.17)
де Чяв — явочна кількість робітників;
т — кількість устаткування (робочих місць), що потребує обслуговування;
mн — норма обслуговування, тобто кількість устаткування,
яку має обслуговувати один робітник;
kз — кількість змін роботи.
Кількість робітників за робочими місцями обчислюються так:
Чяв=mn*kз (5.18)
де mn – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.
Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.
Чоб=Чяв100/100-h (5,19)
На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину 100/100-h на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.
Для визначення кількості робітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), може застосовуватися метод теорії масового обслуговування. Наприклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верстатів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах (рис. 5.2). Отже, можливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система “устаткування-робітники” працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:
— максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування;
— максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;
— мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).
Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) дефіцитний, а іншого достатньо. Збільшення завантаження устаткування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устаткування.
Найповніше ефективність функціонування системи обслуговування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати перевагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витрати, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, оптимальна кількість наладчиків забезпечує мінімум витрат, виражених функцією
С=(См* L+С0Ч0)*Т, (5.20)
де С— витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий період, грн.;
См — витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом однієї години, грн.;
L — середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);
Со — середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робітника, грн.;
Чо — кількість робітників, зайнятих обслуговуванням;
Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, місяць), год.
Ці обчислення виконуються поваріантно на основі узагальнення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно — шляхом виявлення законів розподілу потоку вимог на обслуговування і його тривалості як випадкових величин. Методичний апарат таких досліджень розглядається у спеціальній літературі з проблем теорії масового обслуговування. У табл. 5.2 наведено результати дослідження процесу обслуговування верстатів-автоматів холодного штампування наладчиками на одному із машинобудівних підприємств. На дільниці працює 11 верстатів, їх обслуговує п'ять наладчиків в одну зміну. Середня заробітна плата наладчика з відрахуваннями на соціальні потреби 3,20 грн. за годину. Вартість однієї години простою верстата (амортизаційні відрахування, утримання верстата і площі, яку він займає, втрачений дохід унаслідок відсутності віддачі від інвестованого капіталу та ін.) — 5,32 грн.
Таблиця 5.2
ПОКАЗНИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВЕРСТАТІВ ЗА РІЗНОЇ КІЛЬКОСТІ НАЛАДЧИКІВ
| Показник | Од. вим. | Кількість наладчиків | |||
| 5 | 4 | 3 | 2 | ||
| Кількість верстатів | шт. | 11 | 11 | 11 | 11 |
| Середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги) | шт. | 0,1 | 0,4 | 0,8 | 2,0 |
| Середня кількість наладчиків, не зайнятих обслуговуванням | осіб | 2,8 | 2,7 | 0,6 | 0,2 |
| Простої устаткування | % | 0,9 | 3,6 | 7,3 | 18,2 |
| Простої (незайнятість) наладчиків | % | 56,0 | 42,5 | 20,0 | 10,0 |
| Втрати від простоїв устаткування за зміну (8 год) | грн. | 4,26 | 17,0 | 34,05 | 85,12 |
| Витрати на зарплату з відрахуваннями наладчиків за зміну | грн. | 128,0 | 102,4 | 76,80 | 51,20 |
| Загальні витрати за зміну | грн. | 132,26 | 119,4 | 110,85 | 136,32 |
Як бачимо з табл. 5.2, оптимальним є варіант обслуговування устаткування трьома наладчиками. Він забезпечує мінімальні витрати (110,85 грн. за зміну). За інших варіантів сумарні витрати на налагоджування устаткування і від його простоїв зростають. Зі збільшенням кількості наладчиків поліпшується використання устаткування, за наявності п'яти робітників верстати практично працюють без простоїв, але зростання зарплати у цьому випадку є більшим, ніж ефект від інтенсифікації роботи верстатів. Іншою буде ситуація, якщо кількість наладчиків зменшується до двох.
Позитивний бік розглянутої методики полягає в тому, що кількість обслуговуючого персоналу обчислюється у тісному зв'язку з показниками використання верстатного парку (в більш Широкому аспекті — машинної операційної системи), унаслідок чого забезпечується оптимальна робота системи, що складається з технологічного устаткування і робітників.