Більшість провайдерів послуг Internet для зв’язку між собою використовують канали з пропускною спроможністю до 28,8 Кбіт/сек і лише 16 провайдерів - канали зв'язку з пропускною спроможністю не менше 64 Кбіт/сек. (в Києві - 12 провайдерів, в Дніпропетровську - два, в Сімферополі - один, у Львові - один). Це явно недостатньо для ефективної роботи. А що в Росії? Пропускна спроможність каналів провайдер-провайдер всередені Росії за останній рік значно підвищилась. В ряді випадків російські провайдери мають “регіональні” канали пропускною спроможністью до 2 Мбіт/с (наприклад, компанія “Телепорт-ПТ”), хоча середня швидкість передачі інформації по комутованим телефонним каналам в Росії невисока і складає близько 4,8 К біт/сек. Високі тарифи на послуги зв’язку і, як наслідок, високі тарифи на обслуговування клієнтів Internet. Переважна більшість провайдерів Internet в Україні пропонує обслуговування клієнтів на почасовій основі (від $1,5 до $3 за годину і від $10 до $20 в місяць за обслуговування), в той час як, наприклад, провайдери США давно запровадили необмежений по часу доступ за $15 - $20 в місяць. До такого ж рішення схиляються і деякі потужні російські провайдери.
Якщо врахувати платіжоспроможнісь підприємств та населення, то стає очевидним, що зазначені вище тарифи являються одним із стримуючих факторів розвитку Internet. Відсутність у відчизняних провайдерів послуг достатньої кількості прямих каналів виходу до світових інформаційних мереж. В українській частині Internet лише одинадцять провайдерів послуг Internet мають безпосередній вихід на зарубіжних провайдерів аналогічних послуг, з них п'ять — до Росії, два — до США, по одному — до Австрії, Великобританії, Голландії, Польщі та Фінляндії. Відсутність єдиного backbone як в масштабах України, так і в масштабах окремих міст. Українські провайдери з’єднуються між собою за допомогою каналів, які утворюють в залежності від наявності спільних інтересів або домовленостей. Але такий підхід впливає лише на зручність доступу користувачів однієї підмережі до інформаційних ресурсів іншої підмережі на час організації таких каналів. У разі відсутності прямих каналів інформаційний обмін між вузлами здійснюється через закордонні канали зв‘язку, що значно погіршують рівень інформаційного обслуговування. Складається ситуація, коли електронний лист з одного будинку, наприклад у Києві, передається в інший будинок у Києві через Америку і Європу. Це стосується і державних установ, які обслуговуються різними провайдерами, що належать до різних підмереж. Потрібно створювати єдину українську базову магістраль Internet. І передумови для цього є. Для створення українського backbone могли б бути використані потужності первинної мережі, яка створена і створюється в рамках проектів ІТУР (ВОЛЗ “Італія, Туреччина, Україна, Росія”), ВОЛЗ “Львів-Тернопіль-Хмельницький-Вінниця-Київ”, ВОЛЗ “Кіровоград-Дніпропетровськ-Запоріжжя-Донецьк-Луганськ”, ВОЛЗ “Львів-Польща” та ін (Всього реалізовані та реалізуються 11 таких проектів). І, наприкінці, незначні інформаційні ресурси в українській, та і взагалі в “російсько мовній”, частинах Internet, що користуються широким попитом клієнтів. Зупинимось більш детально на цьому питанні. Інформаційні ресурси української частини Internet Зараз все більше число компаній та окремих громадян розуміють, які широкі можливості одержання інформації для службових, професійних, побутових потреб надає Internet. Internet не тільки надає можливості доступу до значних інформаційних ресурсів, але й значно підвищує продуктивність праці в багатьох секторах економіки та науки (по даним компанії Open Market Inc. так вважають 48% компаній, які мають доступ до Internet). Наскільки ж значні інформаційні ресурси Internet? Станом на липень 1997 року у світі існувало 700 - 750 тис. Web-серверів і близько 110 тис. FTP-серверів, 58 - 60% з яких були розташовані в США. В Україні на цей час було близько 750 Web-серверів та віртуальних Web-серверів (табл. 3), з яких лише 24% серверів (182 сервери) містять інформацію для широкого кола користувачів, на 6% серверів (45 серверів) розміщені електронні версії газет та журналів і на 1,5% (11 серверів) розміщена інформація про діяльність органів законодавчої та виконавчої влади. На більшості серверів (53%) розміщена рекламна інформація про Internet провайдерів, комерційні підприємства та банки. Тому говорячи про кількісний склад інформаційного ресуру української частини Internet ми можемо в тій чи іншій мірі спиратись не більше, ніж на 350 Web-серверів. Для прикладу в Росії за даними Міжнародного союзу електроз’язку нараховується близько 21 тис. Web-серверів та віртуальних Web-серверів, в Білорусі - 22, в Польщі- біля 640 і в Чехії - 265. Зазначимо, що ще на початку поточного року в Україні було лише 250 серверів. Таким чином, за рік втричі збільшилась кількість Web-серверів та віртуальних Web-серверів, що говорить про динаміку розвитку цього сегменту ринку. Таблиця 3
Узагальнений стан інформаційного наповнення української частини мережі Internet Загальна кількість Web-серверів та віртуальних Web-серверів
Кіл-сть серверів, які містять інф. для широко-го кола користу-вачів
Кіл-сть серверів, на яких розмі-щені газети та журна-ли
Кіл-сть серверів, на яких розміщена інформація про органи законодавчої та виконавчої влади
Кіл-сть серверів підпри-ємств
Кіл-сть серверів Internet провай-дерів Київ
196
49
15
8
78
20 Дніпропетровськ
100
31
1 42
9 Донецьк
77
13
10 35
9 Одеса
75
16
6 38
8 Крим
41
16
3
1
13
4 Запоріжжя
37
2
4 16
8 Львів
37
11
1
2
14
1 Харків
34
8
1 15
6 Суми
19
6 4
2 Луганськ
18
6
1 5
6 Херсон
17
3 11
2 Чернігів
17
2 10
1 Вінниця
13
1 2 Миколаїв
12
5 4
2 Тернопіль
11
2
1 3
2 Полтава
8
1
1 2
4 Рівне
8
1
1 1
3 Ужгород
6 1 2 Чернівці
6
1 3 Кіровоград
5
1
2 2 Луцьк
5
2 1
2 Івано-Франківськ
4
2 1 Хмельницький
4 1
1 Житомир
3
1
2 1 Черкаси
1 1 Всього
753 (100%)
182
(24%)
45
(6%)
12
(1,5%)
293
(39%)
102
(13,5%) На цей же час у нас існувало близько 50 FTP-серверів з анонімним доступом, на яких зберігались архіви програмного забезпечення та технічної документації.
Декілька слів про інформаційне наповнення Web-серверів, розташованих в українській частині Internet. З засобів масової інформації лише 45 українських газет та журналів виставлені на Web-серверах, тоді як, наприклад, в Росії їх більш ніж 500. Крім того, поновлення інформації на таких серверах виконується вкрай нерегулярно. Що стосується каталогу ресурсів, то в Україні є лише 3-5 Web-серверів, які можуть претендувати на цю роль. Серед них необхідно відзначити сервер Елвісті, який ймовірно є найбільш потужнім інформаційним сервером української частини Internet.
Крім того, на даний момент, практично відсутні пошукові системи, які б робили моніторинг українських інформаційних ресурсів Internet. Фактично існують лише три-чотири не дуже потужні пошукові системи по ресурсам українських Web-серверів та телеконференціям і одна пошукова система по ресурса FTP-серверів. Для прикладу зазначимо, що в світі існують 500-600 достатньо потужних пошукових систем, серед яких така система, як Alta Vista, має базу даних в 31 млн. Web-сторінок. Переважна більшість українських Web-серверів не охоплена цими та подібними їм пошуковими системами.
На жаль, основна кількість інформаційних ресурсів Internet є англомовними. Більшість наших службовців, підприємців та населення не володіють цією мовою. То яким наповненням інформаційного простору ми можемо привернути їх увагу? Думаю, що всі ми повинні попрацювати над цим питанням. Використання Internet в органах влади та інших державних установах і організацій Нерозривно з питанням розвитку інформаційних ресурсів, доступних в мережі Internet, зв’язане питання використання Internet в органах влади та інших державних установ і організацій. Чому це питання таке важливе і заслуговує на окремий розгляд? Для цього треба звернутися до більш загальної проблеми - інформатизації органів державної влади, державних організацій та підприємств. Цьому питанню приділяється багато уваги з боку Президента та інших органів влади. Зокрема, ці проблеми поставлені в Указі Президента Украіни N 663 від 17 червня 1997 року, де розглядається різні аспекти інформатизації державних органів влади.
Інформатизація державних установ є дуже складним процесом. Цю складність, зокрема, спричиняє:
тривалий процес вдосконалення органів виконавчої влади та пошуку оптимальної економічної, фінансової та ін. політики, що призводить до частих змін задач та вимог до інформатизації і окремих інформаційних систем;
початковий етап створення національних інформаційних ресурсів, недостатнє осмислення справжньої цінності інформації і її ролі в усіх процесах, відсутність певного рівня культури формування та вирішення задач за допомогою комп’ютерних мереж і розподілених баз даних;
недостатній розвиток нормативно-правової бази щодо питань інформатизації.
Виходячи з цього, в сучасних умовах для створення інформаційної інфраструктури потрібні потужні, гнучкі, надійні засоби побудови інформаційних систем, комп’ютерних мереж, розподілених баз даних. Як одна з найважливіших основ таких засобів все більш вимальовується мережа Internet та її технології. Проте, наведені складності та проблеми, водночас, є як доказ необхідності широкого впровадження Internet в процеси інформатизації державних установ так і визначає певні обмеження використання його можливостей.