Микола Карабчевський (1851—1925). Народився в Херсонській губернії. Після закінчення (із срібною медаллю) Миколаївської реальної гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, який у 1874 році успішно закінчив із отупінню кандидата права.
Не отримавши посвідчення про благонадійність, яке вимагалося для роботи в установах міністерства юстиції, Микола Карабчевський вступає до адвокатури Петербурзької судової палати. Досить швидко завоював популярність як один з найкращих захисників. З успіхом виступав у багатьох «гучних» процесах: про інтендантські зловживання під час російсько-турецької війни (кримінальна справа розглядалася особливим присутствієм Петербурзького Військово-окружного суду); на захист Ольги Палем, яка звинувачувалася в убивстві студента Довнар; братів Скитських; мултанських вотяків, у вирішенні долі яких активну участь брав його земляк, письменник В. Короленко; широку популярність набула його промова у справі про катастрофу пароплава «Володимир», захисні промови з політичних справ.
Захисні промови Миколи Карабчевського переконливі, впевнені, пристрасні. Він завжди детально вивчав матеріали попереднього розслідування, досить активним був на судовому слідстві. Умів показати помилки і вади протилежної сторони.
У 1894 році М. Карабчевський проголосив знамениту промову у справі Сазонова, який звинувачувався в убивстві міністра внутрішніх справ Плеве. Надзвичайно збуджений, оратор проголосив: «Панове судді! Мабуть бомба, яку кинув Сазонов, була наповнена не динамітом, а гнівом народу!». Тут його перебиває головуючий: «Це крамола». Але М. Карабчевський швидко зорієнтувався і відповів: «Так думав Сазонов».
Інтереси Миколи Карабчевського були надзвичайно багатогранними: активно займався наукою, публіцистикою, критикою, художньою прозою і віршами. Його літературні твори опубліковані у збірнику «Піднята завіса». Окремими виданнями вийшли дві фундаментальні праці — «Около правосудия» (СПб., 1902) і «Промови» (М., 1916). Редагував журнал «Юрист».
Помер Микола Платонович за кордоном в еміграції.
Микола Холева (1858—1899). Народився в м. Керчі Таврійської губернії. Після закінчення курсу місцевої класичної гімназії вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. З 1881p. працює в адвокатурі при Петербурзькій судовій палаті.
Характерною особливістю для Холеви як адвоката є рідкісна сумлінність і виняткова працьовитість. Він завжди багато уваги приділяв детальному вивченню справи, всіх її обставин. Його промови — це результат великої попередньої праці і ґрунтовної підготовки до процесу. Для адвоката не існувало дрібниць в обставинах справи. Будь-який факт — суттєвий чи другорядний — не проходив повз його уваги. Промови чіткі, послідовні. Доти, поки не закінчував всебічного розгляду одного питання, він не переключав своєї уваги на щось інше.
Промова в справі Максименка дуже добре відбиває особливості ораторського обдарування Миколи Холеви. В ній плавно і послідовно висвітлюються всі події справи. Аналіз доказів вичерпний і всебічний. Дуже ґрунтовний розбір висновків експертів. У захисній промові відсутні відступи з питань, що не стосуються справи. В інших промовах, наприклад у справі про катастрофу пароплава «Володимир», вдало використано літературно-художній опис окремих подій, образні порівняння.
Микола Йосипович займався літературною роботою. Брав участь у виданні журналів і газет, працював секретарем комісії із збирання юридичних звичаїв при етнографічному відділенні Географічного товариства.
Микола Криленко (1885—1938). Народився в селі Бехгеєво Смоленської обяасті (Росія) в сім'ї політичного вигнанця з України. 1914 року закінчив юридичний факультет Харківського університету. В 1917 році — Верховний головнокомандуючий і нарком у військо-вих справах. З 1918 року працює в органах юстиції, організовує судові і прокурорські органи. Згодом — Голова Верховного трибуналу при ВЦВК, прокурор Російської Федерації. Народний комісар юстиції СРСР, державний звинувач з найбільших політичних процесів, завідувач кафедрою кримінального права Московського інституту радянського права.
Микола Криленко був прикладом умілого і глибокого сполучення юридичного і психологічного аналізу обставин справи. Майстерно володів усіма прийомами полеміки, звертав особливу увагу на суспільне і політичне значення справи. Письменник Л. Шейнін писав про Криленка, що він був «оратором незабутнім».
Роман Руденко (1907—1981). Народився у місті Носівка Чернігівської губернії. Закінчив Московську юридичну школу і Вищі юридичні курси при Всесоюзній правовій академії в 1941 році. У 1944— 1953pp. — прокурор УРСР, а з 1953p. -- Генеральний прокурор СРСР. Почесний доктор юридичних наук університету ім. Гумбольдта (1960), Празького університету (1966).
Виступав із звинувачувальними промовами на відомих міжнародних процесах: у справі по звинуваченню головних німецьких військових злочинців у Нюрнберзі; справі американського льотчика-шпигуна Ф. Пауерса.
Роман Руденко проголошував свої промови яскраво, сильно, глибоко аналізував міжнародну обстановку і політичне значення справ, які розглядалися. Був об'єктивним не тільки в дослідженні обставин справи, але й особи підсудного. Його заключна промова як головного звннувача на Нюрнберзькому процесі була подією великої політичної значущості. У другій частині книги подається текст цієї промови.