Здатнiсть уявляти себе з точки зору iншої людини - бути 4, так би
мовити 4, споглядачем власних дiй - це є основною передумовою для
соцiальної поведiнки. Це основа виконання соцiальних ролей.
Кулi поділяв процес формування дзеркальної самості на три етапи.
Перший (уявлення про власний вигляд) . 4. На цьому етапі людина уяв-
ляє 4 собі 4, як вона виглядає на людях, як вони її сприймають .. Особливо
ті люди, ставлення яких до людини для неї важливе. Найчастіше це члени
сім'ї 4 і 4 друзі. 4 Людині не байдуже, чи справляє 4 вона враження дотепної,
розумної, хитрої, корисної 4 і таке інше.
Другий етап . 4 (тлумачення ревкцій інших людей) .: 4 людина уявляє собi,
як iншi 4 люди оцiнюють . її 4 вигляд. Хтось, наприклад, може притримуватись
думки, що повних людей iншi люди найчастiше сприймають як непривабли-
вих.
Третій етап .(розвиток поняття про себе - self-concept). Наприк-
лад, людина може соромитися того, що вона "товста".
Дзеркальна самiсть є суб'єктивним утворенням, яке не обов'язково
вiдповiдає дiйсностi. Людина може помилятися щодо того, як її сприйма-
ють інші.
В той же час, залежність формування самості від взаємодії з інши-
ми людтми не означає, що наше розумiння самих себе радикально змiню-
ється кожен раз, коли ми беремо до уваги нову особу або нову ситуацiю.
Соцiологи розрiзнюють:
- "самiсть-поняття" (self-concept - себе-поняття) та
- "самiсть-образ" (self-image - себе-образ).
" Самість-образ ." - це ментальне (розумове) бачення iндивiдом само-
го себе, яке є вiдносно тимчасовим ., воно змiнюється, коли iндивiд пе-
реходить з однiєї ситуацiї до iншої. Саме тому "себе-образ" ще назива-
ють ситуативною самістю . (situated-self), або ситуативним "Я".
" Cамiсть-поняття ." (self-concept) - це бiльш стале бачення,
усвiдомлення себе крiзь час - "дiйсне Я" . або "Я сам, яким я дiйсно є".
Вiдкладення "себе-образiв" у пам'ятi - перелiк позитивних та
негативних ситуативних самостей - звичайно акумулюється в часi та
робить свiй внесок у побудову вiдносно стабiльного "себе-поняття".
Здебiльше, послiдовнiсть "себе-образiв" скорiше "редагу .є " . нашi "се-
бе-поняття", нiж витискує них. Дослiдження життєвих шляхiв показує,
що "себе-поняття" можуть залишатися незмiнними 35 та бiльше рокiв.
Iнше важливе спостереження, це те, що структура ."себе-поняття"
може змiнюватися вiд поколiння поколiння.
Що мається на увазi ?
Поширений метод дослiдження "себе-поняття" є тест "двадцяти питань"
(twenty questions test), хоча точнiше його треба було б назвати тест
двадцяти вiдповiдей, тому що за цим тестом iндивiд вiдповiдає разiв
на одне питання: "Хто Я ?". Кожна вiдповiдь починається словами "Я
є...".
Короткий варiант цього тесту - 1 вiдповiдей на це ж запитання.
За цим варiантом надається 15 секунд для вiдповiдi. Вiзмiть аркуш па-
перу та приготуйтеся написати тiльки для самого себе 1 вiдповiдей на
запитання "Хто я?", не турбуючись ані логікою, ані важливістю відпові-
дей. Пріготувалися? Почали. (Дати ,5 хвилин на запис).
Результати цього тесту найчастіше аналізуються підрахуванням
частки, яку складає кожний з чотирьох видів зафіксованих рис, а саме:
А - фізичні характеристики, B - назви соціальних статусів та ролей
(дочка, хлопець, студент, християнин, член такий-то партії і т.ін.), C
- особистісні риси (дружнiй, чесний, працьовита тощо), D - невиразні
або дуже загальні вислови (типу - "я - особа" або "я - частка Всесві-
ту").
А тепер можна пояснити в якому розумiннi рiзнi поколiння мають
рiзну структуру "себе-поняття". Аналiз вiдповiдей американських сту-
дентiв за багато років показує, ще здебiльше вiдповiдi складаються,
з назв рiзних соцiальних ролей та назв рiзних особистісних рис. За три
десятирiччя таких дослiджень у США було помiчено, що у розподiлах
вiдповiдей студентiв є статистично невипадковi змiни. У 5-х роках
студенти характеризували себе головним чином у термiнах соцiальних ро-
лей . (студент, дiвчина, католик, член певного клубу тощо), але починаю-
чи із 7-тих років бiльшiсть вiдповiдей складалася з назв особистісних
рис . . Причини цих змiн поки що не з'ясованi, але й сьогоднiшнi студен-
ти теж бiльше звертають увагу на те, якими . вони є, нiж на те, чим . вони
є, на свiй розвиток, на самореалiзацiю, нiж на встановлення свого ста-
тусу та певних своїх соцiальних ролей.
Концепцiя дзеркальної самостi Чарльза Кулi мiстить в собi iдею
того, що наша самооцiнка вiдзеркалює нашу уяву про те, як нас бачать
iншi люди .. Тобто, якщо сказати коротко, нашi самооцiнки частково є
"вiдзеркаленими оцiнками". Якщо дiтей схвалюють, поважають та люблять
їх такими, якими вони є, у них звичайно формуються якостi самоприйнят-
тя та самоповаги .. Тепле та дружнє поводження батькiв найчастiше приво-
дить до формування у дiтей високої самооцiнки. Але якщо важливi для
дiтей дорослi люди - особливо члени родини - принижують та звинувачу-
ють дiтей, нехтують ними, тодi з найбiльшою ймовiрнiстю у них по
вiдношенню до самих себе складається несхвальне, негативне ставлення.
При цьому " себе-поняття" людини впливає на її поведiнку.
Наприклад, є люди, якi вважають себе невдахами .. °м здається, що
вони зустрiчають невдачу за невдачею, нещастя за нещастям. Навiть коли
вони наближаються до вдачi, їм завжди здається, що щось складається не
так, i успiх обминає їх. В цiлому цi люди таким . чином встановлюють си-
туацiї, що вони забезпечують .їм невдачу. Якщо люди визначають себе як
невдах, то вони потiм навiть позасвiдомо заходяться виправдовувати
своє самовизначення. Тiльки таким чином вони можуть ствердити змiст
свого самопоняття.
Завдяки тому, що люди мають само .-свiдомiсть, усвiдомлюють самих
себе, деякi люди переживають сором'язнiсть ..
Сором'язнiсть , - за визначенням психологів, це таке ставлення лю-
дини до самої себе, що схиляє її до надмiрної стурбованностi про те,
як її оцiнюють iншi люди.
Дослiдження показують, що близько 4 вiдсоткiв дорослих амери-
канцiв вважають себе сором'язними. Сором'язливi люди часто прагнуть
людських контактiв, але залишаються в'язнями своїх власних уявлень та
почуттiв. Американськi психологи порiвнюють цю ситуацiю iз ситуацiєю,
коли людина намагається керувати автомобiлем, у якого включенi гальма.
Сором'язливiсть - це важлива перешкода людському спiлкуванню. Во-
на створює проти нього бар'єр у школi, на роботi, у коханнi - на усiх
тих аренах життя, де люди можуть задовольнити свої потреби . 1тiльки ра-
1зом i з допомогою iнших людей.
Основу сором'язливостi становлять надмiрна зосередженiсть людини
на самiй собi та страх, що iншi люди оцiнюватимуть її негативно .. Его-
центрична схильнiсть . тобто схильнiсть розглядати себе як центр
подiй, взагалi часто ускладнює справу. Завдяки егоцентризму людина ба-
чить себе жертвою або мiшенню подiї, що у дiйсностi не спрямованi до
неї. Наприклад, коли викладач вiдбирає з письмових екзаменацiйних
робiт найкращi та найгiршi, щоб зробити деякi зауваження ранiш, нiж
повернути всi роботи студентам, тi з них, що мають егоцентричну
схильнiсть, часто, - ще не знаючи якi роботи вiдiбрни, - вважають, що
вiдiбранi саме їх роботи.
7. Концепція Джордж Герберт Мiда.
Подальшу розробку концепцiя Чарльза Хортона Кулi отримала в пра-
цях Джорджа Герберта Мiда (1863-1931), який зробив до неї досить ваго-
мий внесок.
З точки зору Мiда є два аспекти людської самостi: "я" (I) - суб'-
єктний аспект та "мене" (me), або об'єктний аспект. Наприклад,
обмiрковуючи, чи поскаржитися викладачу на незвичайно велике та склад-
не завдання, студент може сказати собi: Якщо я . поскаржусь, викладач
буде вважати мене . ледачим та безпорадним. Краще я . цього не робитиму".
В цьому прикладi студент уявляє собi ставлення викладача. Роблячи це,
студент розумово приймає роль викладача та дивиться на себе як на об'-
єкт "мене" .. В той же час вiн виступає як суб'єкт або "I" ., який
вирiшує, що краще не скаржитися. Використання займенникiв "я" та "ме-
не" у цьому прикладi iлюструє суб'єктний та об'єктний вимiри самості.
Те, що стосується очикування iнших людей щодо студента, є його
" .м ене" .. Його реакцiя на цi експектацiї - це його "я" ..
Коли людина визначає напрямок своїх дiй, вона припускає двоїстий
пiдхiд - вiд "Я" та вiд "Мене". I поведiнка людини є результатом
внутрiшнього потягу та взаємодiї мiж двома постатями самостi. . Звичай-
но, перед тим, як розпочати дiю, "Я" бере до уваги "Мене", але iнодi
поведiнка буває спонтанною, iмпульсивною та непередбаченою. Тобто "Ме-
не" не завжди стримує iмпульсивне "Я".
В цiлому, концепцiя Мiда стосовно самостi, виходить з того, що
"Я" руха .є поведiнку людини, в той час як "Мене" спрямову .є її.
Водночас Мiд стверджував, що ключовою умовою . розвитку самостi є
здiбнiсть користуватися мовою .. Проводячи внутрiшню розмову - звертаю-
чись до самiй себе . та вiдповiдаючи самій собi . - людина викликає в собi
таки ж почуття, як i у iнших людей. Людина, наприклад, нерiдко питає
себе: "Якщо я хочу, щоб ця особа вiдреагувала таким-то чином, що для
цього потрiбно ? Щоб спонукало б мене дiяти таким чином ?".
Iнакше кажучи, для Мiда мислення . - це внутрiшня розмова ., у якій
знаки - особливо мовнi знаки - надають можливiсть людинi вiдтворювати
зовнiшнiй свiт у своєму внутрiшньому світі, у своєму розумiннi.
Згiдно Мiду, дiти звичайно проходять три стадi .ї розвитку самостi:
стадiю iмiтацi .ї , стадiю гри .( в когось, play .) та стадiю iгор .( за прави-
лами, games .) . .
На першiй стадi .ї - iмiтацiї . - дiти вiком до трьох рокiв iмiтують
людей з їх отчення без розумiння того, що вони роблять. Наприклад, ди-
тина може робити вигляд, що вона мов би "читає" книжку, хоча вона чи-