як визначення ситуацiй, що подiляються членами суспiльства.
Вiдповiдно, соцiалiзацiя визначається як процес, через який виз-
начення ситуацiй, що подiляються членами суспiльства, передаються нас-
тупному поколiнню.
Взагалi iнтеракцiонiсти вважають, що сама реальнiсть . створюється
людьми через тi визначення, якi вони їм дають.
Американський соцiолог Вiл'ям Томас (William Thomas) на початку
3-х рокiв висловив цю думку у формулюваннi, яке пiзнiше стали вiдомим
назвати "теоремою Томаса", хотя точніше було б говорити аксіома або
постулат Томаса: " Якщо люди визначають ситуацiї як дiйснi, цi ситуацiї
стають дiйсними за їх наслiдками".
Теорема Томаса . (точнiше аксiома, постулат Томаса) звертає увагу
на той факт, що ми реагуємо не тiльки на об'єктивнi особливостi ситу-
ацiї, але також й на те значення, яке ця ситуацiя має для нас. Коли ми
- 4 -
надаємо чому-небудь певного значення, це впливає не тiльки на те, що
ми робимо або не робимо, але також й на наслiдки нашої поведiнки.
Припустимо, що поширюється невiрне визначення, а саме - що певний
банк прямує до банкрутства. Тоді починається рiзке зростання вимог
клієнтів до банку поверути їх внески. Але жоден банк не в змозi негай-
но повернути усi або майже усi вклади. Тому такий банк вимушений закри-
тися. У подiбних випадках не потрiбно нiякої змови, щоб невiрне визна-
чення стало вiрним. Здiйснення його вiдбувається невимушено, коли люди
дiють так, як якби це визначення було вiрним.
У мiжрасових вiдносинах теорема Томаса пояснює невдачi меншини.
Якщо люди уявляють собi чорних, жовтих або євреїв як таких, що мають
певнi риси, то незалежно вiд того вiрнi цi уявлення чи невiрнi, але
такi визначення впливають на поведiнку тих людей якi цi уявлення ма-
ють.
В iсторiї людства дуже негативнi уявлення перiодично . спричиняли
геноцид та вiйну. Поколiння бiлих американцiв, наприклад, вважали чор-
них низчою расою. А через те, що бiлi контролювали центри iнсти-
туцiональної влади, вони залишали за чорними лише невелику частину
можливостей американського суспiльства. Дiючи за своїми расистськими
визначеннями, бiлi формували такі соціально-політичні умови, за яких
чорнi були менш освiченими, виконували бiльше непристижної працi, жили
у бiднiших будiвлях та мали гiрше здоровэя нiж бiлi. Так, на думку
американських соцiологiв, бiлi створили соцiальний порядок, для якого
була характерною iнституцiональна дискримiнацiя (детальнiше ми будемо
це розглядати у роздiлi про расовi та етнiчнi вiдносини).
Я вважаю, що в нашій iсторiї радянських часiв аналогiчне створен-
ня реальностi вiдбувалося, коли в дiях державної влади реалiзовувалось
визначення заможних селян як "куркулiв", як "кровопивцiв", як "во-
рогiв", що мають бути "знищенi як клас". Те, що було зроблено на ос-
новi таких визначень проти цих людей, - таки зробило більшість з цих
людей справді ворогами радянського ладу.
3. Драматургічний підхід.
Другий пiдхiд до вивчення соцiальної взаємодiї, що є досить поши-
реним у сучасній соцiологiї, це так званий драматургiчний пiдхiд ..
Вихiдне положення цього пiдходу є таким. Якщо ситуацiї самi себе
не визначають, а мусять бути створенi через знакову комунiкацiю, то
соцiальне життя є подiбним до театру, де реальнiсть також створюється
- 5 -
через її визначення.
Цей пiдхiд, при якому соцiальний свiт змальовується як природний
театр ., вперше запропонував наприкiнцi 5-х рокiв американський
соцiолог Ервiн Гофман (Erving Goffman). Вiн назвав цей пiдхiд драма-
тургiчним. За Гофманом, ми всi є як акторами, так i глядачами, i
нашi ролi - це соцiальнi ролi, якi ми вiдiграємо у повсякденному
життi.
Гофман видiлив декiлька аспектiв, у яких життя подiбне театру.
Один з цих аспектiв полягає в тому, що у життi люди часто намага-
ються контролювати ту реальнiсть, яку бачать iншi люди .. Гофман вказу-
вав, що тiльки тодi, коли ми можемо впливати на формування уявлень
iнших людей про нас, тодi ми маємо надiю передбачати або контролювати
те, що буде вiдбуватися з нами самими. Ми кровно зацікавленi подати
себе iншим людям таким чином, щоб вони бачили нас у привабливому
свiтi. Цьому процесу Гофман дав назву - управлiння через враження
(impression management).
Ми забезпечуємо "глядачiв" визначенням того, хто й що ми є, з
надiєю, що вони знайдуть нас переконливими. I ми намагаємось прихову-
вати поведiнку, що несумiсна з образом, який ми намагаємось створити.
Наприклад, ми можемо спробувати приховати помилки, якi ми робимо, та
тi кроки, якими ми виправляємо помилки. Або ми можемо показувати iншим
людям тiльки кiнцевий продукт й приховувати процес, що дає цей про-
дукт. Так, молодi викладачi часто приховують вiд студентiв, як багато
часу вони витрачають на пiдготовку до лекцiй.
Ви займаєтесь управлiнням через враження, коли вирiшуєте, що
одягти у певних випадках - коли збираєтесь на вечерiнку, на побачення
або на iспити в унiверситет. Взагалi, можна вважати встановленим, що
одяг є ключовим компонентом управлiння через враження.
Цю аналогiю мiж сценiчною та соцiальною взаємодiєю Гофман розгор-
нув далi. В соцiальнiй взаємодiї вiн видiлив переднiй план . (front
region), як мiсце, аналогiчне сценi, яку бачать глядачi, а також
заднiй план . (back region) - як мiсце поза сценою, де актори готуються
до вступу у сценiчну дiю. Саме тут, так би мовити, за кулiсами життя,
люди здiйснюють тi форми поведiнки, що протирiчать враженням, якi вони
намагаються справити на "глядачiв".
Гофман iлюструє рiзницю мiж переднiм та заднiм планом описом
змiн, що вiдбуваються у поведiнцi офiцiантiв ресторану, коли вони пе-
реходять з кухнi до обiдньої залі.
На передньому планi (в обiдньої залi) вони демонструють
- 6 -
ввiчливiсть у поводженнi з гостями. На задньому планi (в кухнi) вони
вiдкрито осмiюють прислужливiсть, яку вони мусять демонструвати на пе-
редньому планi. Крiм того, саме на кухнi вони роблять грязну частину
своєї роботи, що стосується приготування їжи.
Дослiдження показують, що соцiальнi зв'язки звичайно сильнi серед
людей ., 1що подiляють спiльнi "заднi плани" життя , тому що вони мусять
берегти свої секрети вiд стороннiх.
Хоча пiдхiд, запропонований Гофманом, звичайно класифiкують як
iнтеракцiонiстський, його роботи у деяких суттєвих моментах вiдходять
вiд традицiйних формулювань знакового iнтеракцiонiзму. Iнтеракцiонiсти
розглядають кожну ситуацiю як заново побудовану .- частинка за частин-
кою - особливих комбiнацiй активностей та значень, що функцiонують у
певних обставинах. Гофман же описує соцiальне життя як певнi структури .,
що мають невидиме, але реальне iснування поза видимими справами пов-
сякденного життя. Ця основна система спiввiднесення забезпечує
стабiльнi правили, якi люди застосовують у формуваннi своєї поведiнки.
Iнтеракцiонiсти припускають, що соцiальна реальнiсть є такою,
якою ми її вважаємо. Але виникають питання: якщо це так, то як ми при-
ходимо до створення у наших думках та бесiдах до такого бачення
соцiального життя, яке є упорядкованим та структурованим? Яким чином
ми аналiзуємо подiї так, що вони виступають пов'язаними мiж собою? Як
ми встановлюємо фактичний характер наших iнтерпретацiй та оцiнок?
Такi питання вперше були поставленi у 6-тих роках Гарольдом
Гарфiнкелем (Harold Garfinkel) та його колегами. Вони заходилися проа-
налiзувати та детально описати звичайнi повсякденнi дiї людей, що вва-
жаються само собою зрозумiлими, з точки зору пiдходу, який вони назва-
ли етнометодологiєю.
4. Етнометодологія.
"Етно" (Ethno) походить вiд грецького слова, що означає "народ", а
слово методологiя тут означає теоретизування про процедури, якими щось
робиться. Таким чином, буквально, етнометодологiя . позначає теоретичний
пiдхiд до тих процедур - правил та дiй, якi ми фактично використовує-
мо, щоб зробити соцiальне життя та суспiльство зрозумiлими нам самим
та iншим людям.
Кажуть, що етнометодологiя . це вивчення того, як люди у своєму
повсякденному життi створюють та подiляють їх визначення реальностi.
Вихiдною основою для побудови етнометодологiї стали iдеї нiмець-
- 7 -
кого соцiального фiлософа Альфреда Шютца (Alfred Schutz).
Шютц зауважує, що у нашому повсякденному досвiдi ми припускаємо,
що дiйсний свiт iснує навколо нас незалежно вiд нашого досвiду. Вiн
стверджує, що це бачення вiдображує певну розумову установку. Іншi ро-
зумовi установки припускають iснування свiту iз зовсiм iншими характе-
ристиками. Вони включають в себе як "реальностi" сни, гiпнотичнi ста-
ни, галюцiнацiї або театральнi видовища.
При рiзних припущенях та типах логiки люди створюють рiзнi свiти.
Етнометодологи дослiджують, як ми приходимо до створення припущення
про те, що iснує зовнiшня соцiальна реальнiсть та порядок, i як ми
приходимо до ствердження - один у одного цього припущення, як ми пере-
конуємо один одного у тому, що iснує упорядкована зовнiшня соцiальна
реальнiсть.
Один з методiв, якi застосовує у своїх дослiдженнях Гарфiнкель,
це демонстрацiйний експеримент .. Суть експеримента полягає в тому, що
експериментатор вносить у ситуацiю спiлкування яку-небудь неприємну
несподiванку для того, щоб вiдкрити звичайно прихованi очикування.
Наприклад, Гарфiнкель пропонував своїм студентам вступати у розмову, а
потiм просити пояснити значення того чи iншого звичайного вислову
спiвразмовника.
Приклади:
1.Iнший: Як почуває себе твоя подруга ?
Студент-експериментатор: Що ти маєш на увазi, коли питаєш: її
фiзичний стан чи розумовий ?
Iнший: Я маю на увазi, як вона себе почуває ? Що з тобою ?
Студент-експериментатор: Зi мною нiчого. Просто поясни трошки, що
ти маєш на увазi?
Iнший: Не має значення. Полишимо це. Як твої справи в універ-