ситеті ?
Студент-експериментатор: Що ти маєш на увазi, коли кажеш "Як твої
справи ?"
Iнший:Ти знаєш про що я питаю.
Студент-експериментатор: Я дiйсно не знаю.
Iнший: Що з тобою ? Ти захворiв ?
З допомогою таких методiв Гарфiнкель намагається вiдкрити тi не-
помiтнi розумiння, що звичайно вважаються само собою зрозумiлими - за
формулою повсякденного спiлкування: "Ти знаєш, що я маю на увазi".
- 8 -
Ми особливо глибоко вiдчуваємо важливiсть загальноприйнятих, уз-
вичаємих значень, якi є основою наших взаємодiй, коли цi значення рап-
тово змiнюються. Гарфiнкель давав своїм студентам таке завдання: вiн
запропонував їм почати поводити себе вдома так, мов би вони не дiти
своїх батькiв, а квартиранти, вживати звернення "мiстер" та "мiсiс",
виявляти стриманiсть, яка притаманна спiлкуванню чужих людей. У себе
вдома вони мусили ввiчливо просити дозволу скористатися ванною, холо-
дильником, телефоном i таке iнше. Деякi студенти вiдразу вiдмовились
вiд такого експерименту тому, що вважали, що це може призвести до
конфлiкту у сiм'ї. А тi студенти, що погодились були приголомшенi ре-
зультатами експерименту.
Члени сiм'ї були повнiстю здивованi. Вони весь час намагалися
зрозумiти причини такої дивовижної поведiнки i якось налагодити звичне
нормальну ситуацiю в сiм'ї. Звiти студентiв сповiщали, що змiна їх по-
ведiнки викликала подив, занепокоєння, збентеження, тривогу. У багать-
ох родинах їх члени оцiнювали студентiв як егоїстичних, дрiб'язкових,
неуважних, непорядних, неввiчливих i таке iнше. Члени сiмей вимагали
пояснень: "Що трапилось ? Що з тобою ? Може тебе виключили з коледжу ?
Ти захворiв ? Чому ти раптом з'їхав з глузду ? Ти дiйсно з'їхав з
глузду, чи витворюєш все це через свою дурiсть ?" й таке iнше.
Висновок тут такий: у життi є безлiч правил, якi ми звичайно не
усвiдомлюємо. Але порушення цих правил може давати непередбаченi i ду-
же неприємнi результати.
Етнометодологiчнi дослiдження показали, що соцiальнi структури
багато в чому iснують лише завдяки тому, що достатня кiлькiсть людей
погоджується дiяти за тими правилами, що склалися. Навiть держава та
її органи iснують тiльки тодi, коли досить багато людей поводяться що-
до них, як до дiйсно iснуючих. Але коли велика кiлькість людей ставить
пiд сумнiв владу iснуючої держави, то можуть вiдбуватися революцiйнi
змiни. Цей процес подiбний до процесу збанкрутування того банку, з
якого всi вкладники забажали майже одночасно взяти свої грошi.
Ще необхiдно зауважити, що етнометодологiя має,так би мовити, су-
перечливу репутацiю. Деякi її прихильники вважають, що вона є одним з
найважливiших починань у сучаснiй соцiологiї. її ж критики вважають її
чимось лише трошки бiльшим, нiж забавною дивиною. Ця проблема поки що
залишається вiдкритою. I саме тому, що самi методики етнометодологiв
поки що дозволяють робити лише якiснi i не досить визначенi висновки.
5. Взаємодiя як соцiальний обмiн.
- 9 -
З точки зору теорiї соцiального обмiну, запропонованої амери-
канським соцiологом Джорджем Хомансом (George Homans) на початку 7-х
рокiв, спiлкування мiж людьми завжди вiдбувається на основi їх нама-
гань збалансувати свої витрати на цей процес та винагороди, якi вони в
ньому одержують.
Згiдно з цiєю теорiєю поведiнка людини зумовлюється тим, чи вина-
городжувалася, i як саме, аналогiчна поведiнка у минулому. Це здiйсню-
ється, за Хомансом, на основi таких чотирьох принципiв:
1. Чим бiльше певний тип поведiнки винагороджується, тим частiше
вiн буде повторюватися.
. Якщо винагородження за певнi типи поведiнки залежать вiд яки-
хось умов, то людини буде намагатися дотримуватись цих умов.
3. Якщо бiльшi витрати набагато збiльшують винагородження, то за-
ради великого винагородження люди готовi йти на бiльшi витрати.
4. Якщо певна потреба людини майже повнiстю задовольняється, то
людина менше готова прикладати додаткових зусиль, щоб задовольнити цю
потребу ще повнiше.
В теорiї обмiну винагородження не мається на увазi тiльки у ма-
терiальнiй формi. В теорiї соцiального обмiну винагородження визнача .-
ється як будь що, заради чого людина готова йти на якiсь витрати, що
потребує вiд неї вступ у певну взаємодiю з iншою людиною або людьми.
З iншого боку, витрати .- це все те, чого людина намагається або
уникнути або мiнiмiзувати.
Прибутки . визначаються як винагороди зменшенi на витрати.
Винагородженням ., з точки зору теорiї соцiального обмiну, може бу-
ти приємне вiдчуття, безпека, престиж, iнформацiя i навiть можливiсть
внутрішньо краще ставитись до самого себе.
Теорiя обмiну стверджує, що в цих обмiнах люди притримуються так
званої стратегiї "мiнiмаксу" - мiнiмiзацiї витрат та максимiзацiї ви-
нагородження.
Тут тiльки треба зауважити, що проблемою залишається вимiр вина-
городжень . та витрат у порiвняльних одиницях.
[Нагадати пiдхiд київського академiка Миколи Амосова - баланс за-
доволення та невдоволення та про модель "соцiон" Дмитра Галенка].
З точки зору теорiї обмiну соцiальна взаємодiя складається з
обмiну дiями щонайменш двох людей. Уявiть, наприклад, що двоє людей -
спiвробiтники. Один з них новачок i постiйно звертається до другого за
порадою, а другий цi поради дає. Цей процес буде дiйсно вiдбуватися,
- 1 -
якщо цi двоє вступають у певний обмiн. Наприклад, якщо перший в обмiн
на поради, якi вiн отримує, дає другому визнання та вдячнiсть. Тодi
обидва можуть бути винагородженi й задоволенi.
Але обидва також несуть певнi витрати. Перший зменшує свою само-
оцiнку, другий перериває свою роботу, щоб надати першому пораду. До
тих пiр поки вони обидва отримують вiд своїх стосункiв прибуток (вина-
городження мiнус витрати), цi стосунки можуть продовжуватись. Але якщо
прибуток, що очiкується, не буде задовольняти одну із сторін, то цi
стосунки закiнчаться.
Теоретики соцiального обмiну вважають, що у соцiальнiй взаємодiї
люди притримуються принципу взаємностi, тобто правила, згiдно з яким
люди допомагають тим, хто допомагає їм i навпаки .: тобто притримуються
правила: "добро за добро, зло за зло".
В негативному аспектi цей принцип, вiдомий з бiблейських часiв
як "око за око, зуб за зуб". Але в Новому Заповiтi запропоновано людям
притримуватися іншого принципу. Але в чому він інший, і чому відпові-
дає теорії обміну.
Вважається, що принцип взаємностi спрацьовує на багатьох рiвнях
соцiального життя. Навiть у мiжнародних справах.
Але логiка теорiї обмiну - це все-таки спрощена схема реальних
взаємодiй. Приклад - реакцiя робiтникiв на стимулюючи норми винагород-
ження за працю. Іноді вони цi норми регулюють самi, щоб працювати з
певною швидкістю.
Смелзер вважає (с.135), що це не відповідає теорії обміну. Але чи
це так?
Як це витлумачити з точки зору теорiй обмiну ? (Див.
Смелзер).
6. Складення уявлення про iнших людей.
Коли людина сприймає iнших людей або думає про них, вiдбуваються
два важливi процеси. По-перше у неї формується враження . про цих людей,
а по-друге, вона приписує їх поведiнцi певнi причини.
Розглянемо кожен з цих процесiв.
а) Формування вражень.
Коли одна людина вступає у контакт з iншою, вона найчастiше
помiчає, перш за все, певнi фiзичнi характеристики іншої людини - її
вiк, стать, зрiст, одяг i таке iнше. Крiм того, помiчає жести iншої
людини, її манеру говорити, iнтонацiї голосу, мiцнiсть потиску долонi
та iншi риси поведiнки. На основi таких штрихiв робляться узагальнення
i створюється певний образ iншої людини. А потiм цей образ використо-
вується ., коли виникає потреба уявити собi, як ця людина може поводи-
тись у тих чи iнших обставинах. I саме тi образи . iнших людей, що фор-
муються у Вашiй уявi, впливають на те, як ви до них ставитесь i як з
ними поводитись.
Створення образу . iншої людини часто вiдбувається iз використанням
категорiй, .якими забезпечує людину культура її суспiльства. Так, люди-
на нерiдко характерiзується у термiнах статусiв . (робiтник, жiнка, ук-
раїнець, вчитель, батько) або особистих рис . (привiтний, жорсткий,
вiдповiдальний, безпорадний i таке iнше).
Використання таких категорiй обумовлено тим, що людина є надто
складною для того, щоб ми могли брати до уваги кожну деталь її по-
ведiнки при кожнiй зустрiчi. Категорiї . допомагають нам структурувати i
узагальнювати . великi обсяги iнформацiї про iнших людей - класифiкувати
їх та надавати видiленим класам певнi назви. . Це дає нам можливiсть
застосовувати для розумiння людей у нових . зустрiчах з ними 1минулий
1досвiд нашого спiлкування.
Такi категорiї, що є розумовими структурами для обробки та ор-
ганiзацiї iнформацiї, соцiологи i психологи називають схемами.
Один з типів таких схем складають так званi стереотипи.
Стереотип . - це спрощене i негнучке схематизоване уявлення про
соцiальну групу або про її представникiв.
Саме тодi, коли керуються стереотипом, вважають, що всiм . членам
певної соцiальної групи притаманна певна сукупнiсть особистих рис. У
дослiдженнях американських соцiологiв були виявленi стереотипи працюю-
чої жiнки, футболiста, професора коледжу та iншi. Наприклад, працюючу
жiнку чоловiки найчастiше вважають конкуруючою i нежiночною. Так, ви-
ходячи з часткової iнформацiї про особу, люди заповнюють нестачу знань
тим сурогатом iнформацiї, яким забезпечує певна схема ., вiдповiдний
стереотип ..
б) Приписування причин поведiнцi людей ..
Процес складення уявлення про iнших людей не зупиняється лише на
формуваннi вражень про них. Для того, щоб зрозумiти їх поведiнку ми
часто намагаємося вiдкрити ., чому .саме вони дiють певним чином .. Цей
процес дiстав у психологiї i соцiологiї назву каузальної атрибуцiї