iнституцiональне життя буде поставлено пiд загрозу. Наприклад, коли
батько або мати кидають сiм'ю, найчастiше це ускладнює вирощування та
виховання дiтей. Або коли посерединi бою група солдат перестає слуха-
тись команди та бiжить геть, то цiла армiя може бути переможена.
Вiдхили пiдривають також готовнiсть людей виконувати свої ролi та
пiдтримувати бiльш широку соцiальну справу. Якщо деякi люди отримують
винагороди при тому, що вони не дотримуються загальних правил - нап-
риклад, як шахраї, пройдисвiти або ледарi, - iншi люди вiдчувають обу-
рення та гiркоту. При цьому терпить наша мораль, самодiсциплiна та ло-
яльнiсть.
Уявiть собi реакцiю студентiв, якi взнали, що значна кiлькiсть
студентiв отримала за особливо важний курс вищi бали шляхом шахрайства
на iспитах. Мотивацiя до опанування матерiалу, до того, щоб бiльше з
ним працювати, у таких випадках помiтно знижується.
Бiльш того, соцiальне життя потребує, щоб, взагалi кажучи, ми
довiряли один одному. Нам необхiдно бути впевненими, що iншi люди у
наших спiльних з ними справах будуть грати за правилами. Пiдпорядкову-
ючи себе деякiй спiльнiй справi, ми видiляємо для цього деякi ресурси,
вiдмовляємося вiд деяких альтернатив й робимо деякi iнвестицiї у май-
бутнє. Ми робимо так, тому що сподiваємось, що iншi люди будуть робити
такимо ж чином. Але якщо iншi не справджують наших сподiвань - зраджу-
ють їх - ми вiдчуваємо, що дещо у наших зусиллях є безглуздим, або
марним. Так люди стають менш готовими грати за правилами.
б) Функцiї вiдхилу ..
Девiацiя може не тiльки пiдривати соцiальну органiзацiю, вона мо-
же також й полегшувати у деяких аспектах соцiальне функцiонування.
По-перше , вiдхил може пiдтримувати соцiальний конформiзм. З цього
приводу Едвард Сегерiн зауважує: "Один з найефективнiших способiв ут-
римання бiльшостi людей у певних лавах - це вигнати декiлькох людей з
цих лав. Це надає iншим не тiльки готовностi до кращого рiвняння, але
й певного страху бути виключеним". Реагуючи вороже на тих, хто пово-
диться недобре й невiдповiдно, бiльшiсть угруповання або його керівни-
ки можуть посилювати iдеї того, що є добре та вiдповiдне, й таким чи-
ном продовжувати iснування цього угруповання, через те, що його члени
стають бiльш слухняними, бiльш покiрними та бiльш лояльними до iдео-
логiї угруповання та правил поведiнки його членів.
По-друге . Багато соцiальних норм не зафiксовано у виглядi твердих
правил або офiцiйних кодексiв. Як помiтив ще Емiль Дюркгейм, кожен
раз, коли люди засуджують деяку дiю, вони висвiтлюють та точнiше ок-
реслюють контури вiдповiдної норми .. °х негативна реакцiя точнiше
з'ясовує, яку поведiнку "колективна свiдомiсть" буде дозволяти, а яку
- не буде.
Iнколи суспiльство, так би мовити, "фабрикує" девiацiю - наприк-
лад, як культурну революцiю у Китаї, щоб впевнитись, що його моральнi
кордони та норми пiдтверджуються.
По-третє , звертаючи увагу на вiдхил, соцiальна група може посилю-
ватись .. Спiльний ворог посилює вiдчуття спiльностi та групової
солiдарностi.
Як ми вiдмiчали ранiше, зiткнення та тертя мiж групами належностi
та зовнiшними групами роблять яснiше . груповi межi та групове членство ..
Кампанiї проти вiдьом, зрадникiв, ренегатiв та злочинцiв пiдсилюють
соцiальну згуртованiсть, так би мовити, "хороших людей".
З цього боку головним об'єктом кримiнальних судових процесiв є не
правопорушник, а решта суспiльства. Судовий процес - це соцiальний ри-
туал, що пiдтверджує вiру у закони та створює узи, якi єднають людей.
В-четверте , вiдхил є католiзатором соціальних змiн .. Кожен раз,
коли люди порушують закони, вони мов би оспорюють їх. Цi виклики є
застереженням про те, що соцiальна система не функцiонує належним . чи-
ном. Наприклад, високий рiвень пограбування, безумовно, не означає, що
грабiж має бути легалiзованим, або що багатство суспiльства має бути
перерозподiлене. Але це показує, що у суспiльствi є досить багато нев-
доволених людей ., що iнститути соцiалiзацiї молодi дiють неефективно,
що владнi вiдносини поставленi пiд сумнiв, або що моральнi структури
суспiльства потребують перегляду. Тобто девiацiя може спонукати
суспiльство поставити до порядку денного необхiднiсть соцiальних змiн.
Крiм того, вiдхильна (як кажуть соціологі - девiантна) практика
пропонує альтернативу iснуючий практицi. Хрестоматiйний приклад такої
практики з американських пiдручникiв соцiологiї - це дiї Мартiна Люте-
ра Кiнга та його послiдовникiв, якi привернули увагу американської
нацiї до антидемократичної природи сегрегацiйних законiв у пiвденних
штатах шляхом масових актiв непокори цим законам.
Таким чином, вiдхил, або девiацiя може мати для функцiонування та
виживання соцiальних груп i суспiльств як негативнi, так й позитивнi
наслiдки. Але виникає питання - а чому саме люди порушують соцiальнi
правила . ? Чому деякi дiї визначаються як вiдхильнi, девiантнi, а iншi
так не визначаються ? I чому форми вiдхилу рiзняться у рiзних групах
та рiзних суспiльствах ? Питання такого типу вже давно цiкавлять
соцiологiв.
Iншi дисциплiни, особливо бiологiя та психологiя ., також вивчають
процеси вiдхилу. Але вони вивчають дещо iншi аспекти цього явища.
Соцiологи зосереджуються на вивченнi соцiальних факторiв, що породжу-
ють девiацiю ., а бiологи та психологи вивчають тих людей, чия поведiнка
визначається як вiдхильна, девiантна, та шукають вiдповiдi на питання,
чим вiдрiзняються бiологiчнi або, вiдповiдно, психологiчнi властивостi
цих людей.
Тобто бiологи та психологи шукають пояснень вiдхилу через особ-
ливi характеристики самих iндивiдiв. Соцiологи ж виходять з того, що
з'ясування тiльки бiологiчних та психологiчних факторiв, що спонукають
девiацiї, недостатньо. Необхiдно брати до уваги також й соцiальні фак-
тори.
Це досить переконливо показує такий приклад. Чоловiк, що жив у
мiстi Озарк штата Арканзас на початку 5-х рокiв мав бачення, у якому
з ним розмовляв Бог. Вiн почав проповiдувати своїм родичам та сусiдам
й через деякий час ціла громада дійшла до стану релiгiйного захоплен-
ня. Люди казали, що вiн має "покликання" вiд Бога. Його репутацiя про-
повiдника та цiлителя поширювалась, вiн привертав до себе великi
аудiторiї у сiльських мiсцевостях Арканзасу та Мiссурi. Одначе, коли
вiн приїхав до Сент-Луiсу та спробував провести молитовне зiбрання на
головнiй вулиці дiлової частини мiста у годину пiк, вiн був заарешто-
ваний. А коли вiн став казати полiцейським про свої розмови з Богом,
вони вiдвезли його до психiатрiчної лiкарнi. Психiатри поставили дiаг-
ноз "шизофренiя" та госпiталiзували його для лiкування.
Цей приклад нагадує нам, що девiацiя не є властивiстю, яка прита-
манна самiй поведiнцi, а визначається соцiально - тобто є властивiстю
вiдношення мiж конкретною поведiнкою та нормами суспiльства.
У сучаснiй соцiологiї є чотири . основнi пiдходи до вiдхилу: 1) те-
орiя аномiї, ) теорiя культуральної трансмiсiї, 3) теорiя конфлiкту,
4) та теорiя "ярликування" (labeling).
Розглянемо їх коротко.
5. Теорія аномії та концепцiя структурно ї напруженостi
Перше соцiологiчне пояснення вiдхилу дав Емiль Дюркгейм, який
запропонував теорiю аномi .ї. Слово "а-номiя" буквально означає
"вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативностi". Цим термiном Дюркгейм
позначив ситуацiю, що склада .є ться для iндивiдiв та суспiльства, коли
соцiальнi норми стають вза .є мно суперечливими, втрачають яснiсть або
навiть ( для деяких аспектiв соцiальної дiяльностi) взагалi зникають.
Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи криз
та радикальних соцiальних змiн ., (наприклад, при спадi дiлової актив-
ностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому,
що вiд них очикується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях
узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видають-
ся доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не
досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi нас-
танови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очикува-
ти зростання масштабiв вiдхильної поведiнки.
Перевiрку цiєї гiпотези вiн провiв шляхом аналiзу статистики са-
могубств, й показав, що у часи швидких економiчних спадiв та пiдйомiв
рiвень самогубств стає вище звичайного. Вiн це пояснював тим, що саме
у часи швидких змiн вiдбуваються "порушення колективного порядку" . (як
вiн це називав), соцiальнi норми руйнуються та вiдбувається дезорiєн-
тацiя людей.
Хоча теорiя Дюркгейма пiддавалася критицi, основна iдея, а саме -
соцiальної дезорганiзацiї . як принципа пояснення вiдхильної поведiнки,
- вважається загальновизнаною i тепер.
Термiн соцiальна дезорганiзацiя позначає теж саме, що й аномiя
тобто такий стан суспiльства, коли цiнностi, норми та соцiальнi зв'яз-
ки стають хиткими, суперечливими або взагалi зникають.
Це може вiдбуватися через змiшування рiзних расових та етнiчних
або релiгiйних чи "iдеологiйних" груп (тобто груп з рiзними iдео-
логiями; iдеологiйний - це те, що належить до iдеологiї; "iдео-
логiчний" - це те, до чого належить iдеологiя).
Соцiальна дезорiєнтацiя спостерiгається також при високому рiвнi
мiграцiї.
У класичному дослiдженнi Шоу та Маккей (кiнець 3-х - початок
4-х рокiв) було виявлено, що рiвень правопорушень серед пiдлiток
особливо високий в тих мiських районах, де високий рiвень плинностi
населення. Для населення таких районiв характерним є не тiльки
конфлiкт мiж культурними цiнностями (це призводить до вiдсутностi за-
гальної сукупностi очикувань). Крiм того, виникають труднощi у зв'язку
з контролем . за дотриманням соцiальних стандартiв.
Суперечливi крiтерiї оцiнювання поведiнки людей та слабкий конт-