Конфлiкцiонiстськi позицiї не можуть прийматися як предмети вiри
(як це було в колишньому Радянському Союзi) - вони потребують серйозно-
го наукового дослiдження.
8. Концепцiя "ярликування" (Labeling).
Чимало соцiологiв дослiджували той процес, через який деякi люди
визначаються як "девiанти", "порушники" i починають думати про самих
себе як порушникiв i притримуватись норм вiдхильної поведiнки, робити,
так би мовити, "кар'єру порушника" ("девiанта").
Цей пiдхiд розглядається як рiзновид знакового iнтеракцiонiзму.
Вiн сформувався за останнi 3 рокiв саме завдяки тому, що поставив у
центрi своєї уваги по-перше те, хто саме . оцiнює поведiнку людей з точ-
ки зору вiдхилу, а по-друге, яким чином оточення поводиться з людиною
пiсля того, як їй начiплюється ярлик "девiанта" ("порушника").
На початку 6-х рокiв американський соцiолог Говард Беккер
(Hovard Becker) запропонував концепцiю, багато у чому протилежну тим
поясненням девiацiї, якi панували на той час i якi спиралися на так
звану "медичну модель". У вiдповiдностi до неї людина, що визначалась
як "порушник", "девiант", вважалася у деякому розумiннi як "хворий".
Тобто головна причина її визнання порушником припускалася iснуючою
тiльки в самiй ций людинi. Формування тих критерiїв, за якими людина
визначалась як девiантна, залишалось поза увагою дослiдникiв.
Такi пiдходи, як зауважив Говард Беккер не враховували, зокрема,
полiтичнi аспекти девiацiї. Сам же Беккер прийшов до висновку, що
насправдi девiацiя багато в чому зумовлена здатнiстю впливових груп
суспiльства (вiн мав на увазi законодавцiв, судей, лiкарiв i таких
iнших) нав'язувати iншим певнi стандарти поведiнки .. Соцiальнi групи, -
писав вiн у своїй книзi "Аутсайдери", - створюють девiацiю, оскiльки
вони складають правила, порушення яких вважається девiацiєю. Крiм то-
го, вони нав'язують цi правила певним людям, яким "начiплюються ярли-
ки" аутсайдерiв. З цiєї точки зору девiацiя визначається не якiстю
вчинка, який здiйснює людина, а скорiш наслiдками застосування iншими
людьми правил та санкцiй проти "порушника".
Концепцiя Беккера та близькi до неї пiдходи Едвiна Лемерта та Кая
Ерiксона (Edwin Lemert, Kai Erikson) отримали назву теорiї ярликуван-
ня ., тому що вони пояснюють вiдхильну поведiнку в термiнах правоздат-
ностi впливових груп начiплювати ярлики "девiантiв", "порушникiв"
представникам менш впливових соцiальних груп.
Вони звернули увагу на те, що з людиною можуть поводиться так,
мов би вона порушила деяке правило (навiть якщо це не вiдповiдає
дiйсностi) тiльки тому, що iншi люди стверджують, що це правило було
порушено. Саме так часто поводилися тодi з неграми в Америцi. Вони
зазнавали переслiдувань, а iнодi їх навiть лiнчували на пiдставi неп-
равдивих звинувачень у згвалтуваннi бiлих жiнок.
Беккер мабуть першим висловив думку, що "прийняття рiшення про
девiантнiсть або недевiантнiсть певного вчинку лише частково зумовлено
характером цього вчинку, тобто з порушенням деякого правила, а частко-
во зумовлено тим, як цей вчинок оцiню .є ться iншими.
Бiльшiсть людей порушує деякi правила соцiального життя. Пiдлiтки
iнодi палять цигарки з марiхуаною. Адмiнiстратори бiзнесових ор-
ганiзацiй iнодi завищують рахунки. Деякi люди вступають у гомосексу-
альнi контакти. Досить велика частка одружених чоловiкiв та жiнок
вступають у позашлюбнi сексуальнi зв'язки. Оточуючi досить часто див-
ляться на такi вчинки . крiзь пальцi i людина, що порушує у цих вчинках
певнi норми, у такiй ситуацiї, як правило не вважає себе порушником,
"девiантом". Едвiн Лемерт назвав цей тип поведiнки первинною
девiацiєю .. Вона визначається як така поведiнка, що порушує тi чи iншi
соцiальнi норми, але проходить непомiченою агентами соцiального конт-
ролю.
Але ситуацiя змiнюється, коли хтось з близьких, керiвник або
службовець виявляє цi вчинки i надає їм розголосу. Досить часто це
призводить до вторинної девiацiї .. Так Лемерт назвав девiантну по-
ведiнку, що адаптується до реакцiї оточуючого середовища та пристосо-
вується до цiєї реакцiї.
Справа в тому, що коли людинi начiплюється ярлик девiанта, спо-
чатку оточуючi починають з ним поводиться, як з девiантом, а з часом i
сама така людина досить часто починає поводитись вiдповiдно до цiєї
ролi. Бiльш .того, нерiдко людина починає спочатку iншим, а потiм й са-
ма собi так би мовити "пояснювати" свої вiдхильнi вчинки тим, що вона
"така" (висловами типу: "та я ж алкоголiк" або - "то я ж розпусниця",
"та я ж наркоман" i таке iнше).
Беккер поставив питання: ким є тi люди, що можуть iнших примусити
пiдкорятися їх правилам ? Вiн стверджує, що це залежить вiд розподiлу
у суспiльствi полiтичної та економiчної влади .. Наприклад, в амери-
канському суспiльствi психiатри встановлюють правила, у вiдповiдностi
з якими людей визнають психiчно неповноцiнними.
Хочу нагадати вам, що у недалекому минулому, у колишньому Ра-
дянському Союзi цi правила у сферi громадської поведiнки встановлювали
не психiатри, а - через психiатрiв - органи КДБ, тобто таємної
полiцiї. А рамки, так би мовити, "нормотворчої" дiяльностi цих органiв
встановлювали керiвнi функцiонери правлячої Комунiстичної партiї, які
у цій країні тримали у своїх руках всю і політичну й економічну владу.
Беккер пiдкреслює також роль так званих "iдейних натхненникiв",
якi органiзовують своєрiднi "хрестовi походи" заради створення нових
цiнностей та норм. Якщо така боротьба увiнчується успiхом, створюється
нова система правил. Вiдповiдно з'являються й новi рiзновиди
девiантiв. Беккер наводить як приклад боротьбу республiканцiв за 18-ту
поправку до Конституцiї, на основi який у 19 роцi у США був прийня-
тий так званий "сухий закон", що забороняв виготовлення та продаж ал-
когольних напоїв. Цей закон дiяв 13 рокiв, але усюди порушувався й дав
можливiсть мафiї створити мiлiарднi капiтали на органiзацiї пiдпiльно-
го виробництва та продажу алкоголю.
Закон був скасований тiльки у 1933 роцi, коли пiсля великої деп-
ресiї у 193 роцi республiканцi програли президентськi вибори демокра-
там i президентом став Франклiн Рузвельт.
Нам пощастило, що "хрестовий похiд" проти алкоголю, який розпоча-
ли на початку "перебудови" Лiгачов, Рижков та Горбачов не зайшов так
далеко, як у -тi роки у США, але i в нас пiдпiльне виробництво алко-
голю встигло розгорнутися досить широко, а органiзована злочиннiсть
встигла отримати чималий зиск.
Але найбiльшу шкоду людству заподiяв, мабуть той "хрестовий
похiд" в iм'я створення нових цiнностей, який привiв до формування так
званої "комунiстичної" iдеологiї та встановлення бiльшовицької влади у
колишнiй Росiйськiй iмперiї. Тут була встановлена така система нових
правил, за якою девiантами опинилися десятки мiльйонiв людей - тих, що
визнавали "ворогами народу", "шкiдниками", "агентами iмперiалiзму", а
потiм - "антисовєтчиками", "дисидентами", "прислужниками
iмперiалiзму", "буржуазними нацiоналiстами" й таке iнше. I так, про-
бачте на словi, "правила" панували бiльше 7-ти рокiв.
Хоча це не перший в історії приклад панування iзуверської системи
правил. Масовi знищення людей, як вiдомо, вчинялися у середнi вiки
iнквизицiєю, яка мала право витлумачувати вчинки людей вiд iменi хрис-
тиянської церкви. Iнквизицiя набула поширення у 13 вiцi i у деяких
країнах Захiдної Європи, особливо у Іспанiї, знищувала "єретикiв",
(девiантiв з точки зору тогочасної церкви), ще й у другiй половинi
16-го . сторiччя, тобто бiльше 3 рокiв ., і встигла знищити близько 1
мільонів людей.
Багато аспектiв таких подiй пояснює саме теорiя ярликування, тоб-
то концепцiя, що описує процес формування нового ставлення до людей,
яких вважають девiантами.
Але теорiя ярликування пiддається також i критицi. Соцiологи
звертають увагу на те, що ця теорiя зовсiм мало дає для розумiння то-
го, що її засновники назвали первинною девiацiєю. . Не пояснює ця теорiя
й те, чому саме тi чи iншi правила стають визначальними для "ярлику-
вання".
Крiм того, звертається також увага на те, що прихильники цiєї
концепцiї перебiльшують пасивнiсть девiантiв та їх нездатнiсть бороти-
ся з правлячими класами.
Взагалi треба зауважити, що жодна iз соцiологiчних концепцiй, якi
ми розглянули, не дає повного пояснення вiдхильної (девiантної) по-
ведiнки, хоча кожна з них висвiтлює важливi джерела девiацiї. Вiдхиль-
на поведiнка має багато форм i ми мусимо пiдходити до кожної форми з
урахуванням тих специфiчних факторiв, що до неї причетнi.
Особливо це стосується вивчення кримiнально .ї поведiнки, що особ-
ливо поширена у сучасних iндустрiальних суспiльствах.
Тепер пiдсумуємо - чим вiдрiзняються чотири основнi сучасні тео-
ретичнi концепцiї вiдхилу (девiацiї).
По-перше, не стосується тих основних питань, на якi кожна з них
намагається дати вiдповiдь.
Основне питання концепцiї структурної напруги .- чому люди порушу-
ють соцiальнi норми i правила?
Основне питання концепцiї культурального передавання .- чому в де-
яких соцiальних групах вiдхили є частiшими нiж в iнших?
Основне питання конфлiкцiонiстської концепцiї .- як суспiльство
структурується таким чином, що деякi групи займають вигiдне становище,
а деякi - невигiдне i стигматизуються як девiантнi?
Основне питання концепцiї ярликування .- яким чином типи поведiнки
i люди визначаються як вiдхильнi?
Вiдповiдно, виходячи з рiзних передумов, цi концепцiї по рiзному
пояснюють основне джерело вiдхилiв.
°х основне джерело за концепцiєю структурної напруги .це відсут-
ність можливості досягати культуральних цiлей культурально схваленими