Таким чином, підсумовуючи аналіз еволюційного розвитку системи військово-технічного співробітництва РФ можна зазначити, що зміни в системі, які відбулися наприкінці 1997 р., значно зменшили ефективність роботи самої системи, а головними її недоліками можна вважати:
- розмитість відповідальності;
- бюрократизацію вертикалі управління;
- збільшення часу реагування системи на заявки іноземних партнерів у 1,5-2 рази;
- втрату частини напрацьованих потенційних контрактів, які розроблялися попереднім керівництвом;
- проблему формування нової команди;
- дезорганізацію провідних концернів.
4. Стан і перспективи військово-технічного співробітництва
України та Російської Федерації
Сьогодні, на перший погляд, існують значні перспективи для взаємодії оборонних комплексів України та РФ, що мають на озброєнні однотипну військову техніку "радянської розробки", єдину систему обслуговування, забезпечення запасними частинами, кооперації в процесі розробки та виробництва озброєння. Однак практика свідчить, що ситуація не така вже й сприятлива.
Природне бажання двох найбільших власників оборонного-промислового комплексу колишнього СРСР – Російської Федерації та України реалізовувати його з максимальною вигодою, виходячи передусім із забезпечення власних національних інтересів, призвело до виникнення суперництва між ними на світовому ринку озброєнь, сектор яких для більшості зразків колишньої радянської зброї та її аналогів значно звузився. Україна стає дедалі примітнішим конкурентом Росії. Прагнучи знайти нових партнерів, Київ намагається утвердитися в країнах, які вважаються "стійкою клієнтурою" Москви.
Однією з найбільш спірних є проблема продажу Російською Федерацією та Україною, як самостійними експортерами, надлишків зброї радянського виробництва та надання послуг військово-технічного характеру "третім країнам".
На ринках зброї, за заявою першого заступника директора компанії "Росвооружение" М.Тимкіна, Росія ставиться до інших країн СНД так само, як і до своїх західних партнерів. Вона може припинити постачання власних комплектуючих до озброєння та військової техніки, якщо дії цих країн на ринках зброї суперечать її політичним і економічним інтересам. Адже, за словами М.Тимкіна, вони продають ту ж саму зброю, що і Росія, тільки вдвоє-втроє дешевше.
Особливо упереджено Росія ставиться до успіхів українських експортерів зброї. Вкрай негативно сприймається угода Києва з Пакистаном щодо поставки 320 танків Т-80УД українського виробництва. Цей контракт, на думку багатьох експертів, став справжнім проривом України на світовий ринок озброєння. Він дав українській казні близько 650 млн дол. США. Про подібні контракти російські танкобудівники можуть лише мріяти. За останні роки РФ уклала всього дві великі угоди на поставку Т-80У (41 танк продано Кіпрові, 33 - Південній Кореї) на загальну суму 200 млн дол. США.
Спроби Москви перешкодити українсько-пакистанському контракту (на урядовому рівні було вирішено відмовити харків’янам у поставках артилерійських систем та електроніки) не принесли росіянам очікуваних наслідків. Контракт з Пакистаном реалізовується за графіком. Але у відповідь Київ відмовився від закупок російських прицільних комплексів "Агат" та "Буран", стабілізаторів, електронних систем, акумуляторів та іншого устаткування. Сьогодні в силі залишається лише одна угода - про поставки гармат. Однак і її згодом, мабуть, доведеться розірвати (в Україні розроблено власну 125-міліметрову гармату КБА-3). Крім того розглядається пропозиція щодо придбання французької артилерійської системи, яка відповідає стандартам НАТО. Останній варіант може бути найбільш привабливим через те, що Україна бере участь у тендері на поставку танків до Туреччини. Саме такий варіант модернізованого під натівські стандарти танка Т-84, оснащеного французьким тепловізором, системою керування вогнем та макетом натівської 120-міліметрової гармати, демонструвався на виставці Eurosattery-98 в Бурже.
Активна участь України в турецькому тендері та участь її в міжнародному салоні зробили розрив між українськими та російськими танкобудівниками кінцевим [11]. І якщо спроби зірвати угоду Києва з Ісламабадом виявилися марними, то зараз спостерігаються активні намагання перешкодити успіхові харків’ян у турецькому тендері. Один з московських науково-дослідних інститутів, який нещодавно отримав дві ліцензії на динамічний захист, вимагає у Харківського заводу ім. Малишева 55 млн дол. США за використання цього захисту, що може значно збільшити вартість українського танка.
Однак протистояння України і Російської Федерації на світовому ринку озброєнь не обмежується тільки "танковими війнами". На думку багатьох російських експертів, діяльність компанії "Укрспецекспорт", створеної на зразок "Росвооружения", становить серйозну проблему для російського оборонно-промислового комплексу. Активна діяльність українських продавців зброї сприймається російською стороною як відверто агресивні дії, спрямовані саме проти російських експортерів. Так, пропозиції "Укрспецекспорту" через ізраїльську фірму "LR Авіейшн текнолоджиз LTD" щодо лізингу партії Су-27 для Еквадору наприкінці 1997 р. розцінюються не інакше, як зрив угоди на продаж цій країні 14 літаків МіГ-29 та Су-27 зі складу Військово-повітряних сил РФ.
В аналітичній записці, підготовленій парламентськими експертами російської Держдуми, говориться, що Еквадор, переорієнтувавшись на Україну, відмовився від російських комплексів протиповітряної оборони та уклав угоду з Україною на поставку аналогічних комплексів "Оса АК" на суму 64 млн дол. Саме спілкуванням з українськими партнерами пояснюється припиненням проробки питання щодо додаткових поставок Еквадору гелікоптерів Мі-17 та Мі-35 на суму 50 млн дол. США [12].
Як уже зазначалося, новим стратегічним напрямом для завоювання Російською Федерацією нових ринків зброї є Латинська Америка. У розповсюдженій представниками "Росвооружения" на міжнародній виставці озброєння та військової техніки в Латинській Америці LAD-97 (квітень 1997 р.) брошурі "Експорт російської зброї" дається необ’єктивна оцінка політики України стосовно торгівлі озброєнням та військовою технікою, дискредитується наша держава як надійний партнер.
Західні експерти висловлюють думку про те, що через неузгодженість дій та надмірну амбіційність невиправданих втрат зазнають обидві сторони.
Ще важче йдуть справи з налагодженням нових відносин між оборонно-промисловим комплексом двох країн, організацією військово-технічного співробітництва між ними. Україна і Росія зайняті пошуком оптимізації власних оборонних комплексів та підвищенням їх експортних потенціалів. Однією з центральних проблем для обох країн є визначення критичних для обороноздатності озброєнь і технологій, які мають бути забезпечені замкненими циклами виробництва. Різне геостратегічне розташування України та РФ, суттєва різниця в доктринах не можуть не відбиватися на пріоритетах оборонно-промислових комплексів.
Слід констатувати, що на сьогодні тільки незначна частина науково-технічного і виробничого потенціалів оборонно-промислових комплексів України та Російської Федерації задіяна в проведенні різноманітних спільних пошукових, науково-дослідних, проектних, дослідно-конструкторських робіт, які стосуються розробки та виробництва нових зразків озброєння та військової техніки або їхньої модернізації. Тісні коопераційні зв’язки з підприємствами Російської Федерації підтримують державне конструкторське бюро "Південне" ім. М.Янгеля, виробниче об’єднання "Південний машинобудівний завод", авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.Антонова, запорізький авіаремонтний комплекс "Прогрес" - "Мотор-Січ", київський науково-дослідний інститут "Квант", миколаївське науково-виробниче об’єднання "Машпроект", Київський завод інженерних машин, науково-виробниче об’єднання "Хартрон", Харківський завод ім. Малишева та ін. Коопераційні зв’язки в основному збереглися в таких галузях оборонної промисловості, як ракетно-космічна, авіабудування, суднобудування, радіотехнічна, електронна, бронетанкова, ракетно-артилерійська та ін.
Міжнародні контракти "Морський старт" (Sea Launch) і "Глобал стар" (Global Star) передбачають тісну співпрацю України, Росії та інших країн в ракетно-космічній галузі.
Основою міжнародного проекту "Морський старт" є ракета-носій "Зеніт", розроблена конструкторським бюро "Південне" і виготовлена на виробничому об’єднанні "Південмаш" у кооперації з підприємствами Росії. Зокрема, з боку РФ в розробці цієї ракети-носія брали активну участь науково-виробниче об’єднання "Энергия", конструкторське бюро транспортного машинобудування та ін.
Ракету-носія "Зеніт" покладено в основу реалізації і міжнародного проекту "Глобал стар". Запуск ракети здійснюватиметься російськими військово-космічними силами, які, як відомо, орендують полігон "Байконур" в Казахстані.