Разом із звуженням східноєвропейського ринку озброєння для Росії повністю закритим залишається ринок Західної Європи. Так, незважаючи на високу дороговизну та запізнення із запуском у серію євровинищувача, ФРН навіть гіпотетично не припускає можливості закупівлі у Росії літаків МіГ-29. Крім того, ряд традиційних покупців російської зброї, які спроможні за неї заплатити, протягом певного часу не зможуть здійснити імпорт його з Росії через введення проти них міжнародних санкцій (Ірак, Лівія), або в силу економічних проблем (Алжир). Значні труднощі, на які натрапляє російський військово-промисловий комплекс при виробництві експортних видів озброєння, великою мірою пов’язані з тією обставиною, що значна частина виробничих циклів залишилася на територіях країн СНД.
На перспективах російського оборонного експорту негативним чином позначилося скорочення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Так, на думку віце-президента Академії військових наук Едуарда Шевельова, скоро Росії нічим буде торгувати, оскільки війна майбутнього - це війна суперсучасних технологій. За його оцінкою, після вичерпання упродовж 10-15 років потенціалу модернізації вже існуючих зразків Росія, можливо, вже не в змозі буде перейти до створення нових поколінь сучасних озброєнь. Справа в тому, що концептуальні технічні рішення, які реалізовані в більшості зразків озброєння (вони активно сьогодні продаються на ринку), датуються другою половиною 70-х років. Так, перші польоти прототипів Су-27 та МіГ-29 були здійснені в 1977-1978 рр. Тоді ж створювались і відпрацьовувались зенітно-ракетний комплекс С-300 і танк Т-80 [38].
Таким чином, проблема фінансування оборонних розробок може стати серйозною перешкодою для розширення експорту озброєння в перші роки другого тисячоліття.
Однак безумовною перевагою більшості експортних зразків російської зброї можна вважати збереження рівня її порівняно невисокої ціни. Вартість російських зразків техніки та озброєння, як правило, на десятки відсотків, а нерідко й удвоє-втроє нижча вартості західних аналогів. Щоправда, вказана перевага в багатьох випадках зводиться нанівець зростаючою конкуренцією з боку нових експортерів зброї - країн Східної Європи, Китаю, Єгипту, Ізраїлю та Бразилії, які пропонують на ринку дешеву техніку власного виробництва, а також виготовлене за ліцензією озброєння.
На світовому ринку озброєння певною перевагою Росії (як, до речі, і України) є значна кількість озброєння російського виробництва, що накопичилася в світі. (За оцінкою експертів, на ці види військово-економічної діяльності припадає до третини всіх укладених контрактів на світовому ринку).
Особливий інтерес країн-імпортерів викликає модернізація техніки. Співробітництво у цій галузі дає змогу значно підвищити бойовий ресурс озброєння з витратами в 4-5 разів меншими, ніж на закупівлю нового. Однак тут слід враховувати, що цей вид експортної діяльності вже інтенсивно освоюється східноєвропейськими виробниками радянського озброєння за активної участі зацікавлених західних фірм.
Та незважаючи на певні труднощі, експорт російської зброї продовжує зростати. В торгівлі озброєнням та військовою технікою РФ у 1996 р. зайняла друге місце у світі і на сьогодні вже поступово досягає рівня експорту Сполучених Штатів Америки. За деякими прогнозами, до кінця століття Росія та США продаватимуть озброєнь і техніки приблизно на однакові суми - 6-7 млрд дол. Розраховувати на це дають підставу певні тенденції, що існують на міжнародному ринку озброєнь.
Перша з них - частка США у світовій торгівлі зброєю в останні роки поступово скорочується. Пояснюється це передусім прагненням покупців вибирати недорогі види зброї, а також конкуренцією як з боку традиційних покупців, так і нових із Східної Європи та пострадянського простору.
Друга тенденція - це стійке зростання російської частки. За останні три роки РФ збільшила експорт озброєнь з 1,7 до 3,5 млрд дол. США, що становить сьогодні 17% обсягу світового ринку зброї.
На думку колишнього керівника “Росвооружения” О.Котьолкіна, на сьогодні мають місце ще деякі обставини, які дають Росії підстави розраховувати на збереження тенденції постійного зростання російських доходів. Москва не вимагає додаткових умов для продажу своєї зброї, ціни на російські зразки залишаються конкурентоздатними, з’являються можливості пропонувати партнерам офсетні програми, спільне виробництво та інші нетрадиційні форми співробітництва.
До цього можна додати, що Росія не збирається залишатися в межах своїх традиційних ринків. Спостерігається активна діяльність російських експортерів зброї в Південній Америці. Свідченням цього є участь РФ в авіасалоні у Сантьяго - FIDAE-98. На стендах російської експозиції у вигляді натурних зразків, макетів, моделей та планшетів були представлені авіаційні комплекси МіГ-29, МіГ-31, МіГ-АТ, Су-25, Су-27СК, Су-35, С-80, Бе-103, Іл-103, гелікоптери Ка-62, Мі-8Т, Мі-171, переносні зенітно-ракетні комплекси "Ігла", протитанкові ракетні комплекси "Метіс-М", "Хризантема", "Малютка", стрілецька зброя, конверсійна продукція підприємств оборонно-промислового комплексу. Журнал "Военный парад", що розповсюджувався на цій виставці, значну частину своєї площі відвів тематиці даної виставки. За заявою першого заступника генерального директора "Росвооружения" Ю.Хазяінова, РФ надає великого значення своїй участі в FIDAE-98 та розраховує мати нових партнерів у країнах Латинської Америки [19].
Таким намірам певною мірою перешкоджає офіційний Вашингтон. Так, нещодавно було заявлено, що військово-повітряні сили США не чергуватимуть у повітряному просторі Об’єднаних Арабських Еміратів та Південної Кореї, якщо ці країни закуплять в РФ комплекси протиповітряної оборони С-300 В. Кажучи про неможливість польотів, США загрожують, на випадок виникнення кризи в цих регіонах, відмовити Об’єднаним Арабським Еміратам та Південній Кореї в підтримці з повітря.
На думку російських експертів, Вашингтон вдається й до інших заходів, аби обмежити російський вплив на світовому ринку озброєнь. Так, ДК "Росвооружение" було заборонено відкрити при штаб-квартирі ООН своє представництво, яке планувалося для оперативного реагування на потреби міжнародних миротворчих сил, штаб яких знаходиться при ООН.
Боротьба ведеться за 500 млн дол., які виділено на закупівлю озброєння для миротворчих сил ООН. Російська сторона при цьому виходить з того, що її озброєння (гелікоптери, БТР, стрілецька зброя) відповідають кращим світовим стандартам і водночас у 1,5-2 рази дешевші за західні. Крім того, в миротворчих контингентах використовуються, як правило, війська країн "третього світу", рівень підготовленості яких не завжди високий, тому колишнє радянське озброєння для ООН значно вигідніше.
Як вважає вже згадуваний колишній керівник "Росвооружения" О.Котьолкін, Росія й надалі знаходитиме нових партнерів і за рахунок цього її частка на ринку озброєнь зростатиме. Передбачається, що до 2000 р. РФ розраховуватиме на третину світового ринку озброєнь, приблизно стільки ж США збережуть за собою, а решту розділять між собою інші учасники міжнародного військово-технічного співробітництва.
Спеціалізація Росії за декілька останніх років досить чітко визначилася. Закордонні партнери проявляють зацікавленість до російської авіаційної техніки, дизельних підводних човнів, систем протиповітряної оборони, деяких видів бронетанкової техніки, стрілецького озброєння і, в тому числі, зброї спеціального призначення.
Вважається, що саме авіація в міжнародній торгівлі озброєнням в найближче десятиріччя становитиме половину всього світового експорту зброї. За деякими даними, до 2000 р. на придбання авіаційної техніки буде витрачено близько 96 млрд. дол. З цієї суми на гелікоптери припадає до 20 млрд дол. За прогнозом, гелікоптерний ринок буде найстабільнішим.
До літаків та гелікоптерів російського виробництва певну зацікавленість проявляють і в країнах Східної Європи, навіть у тих, які збираються вступати до НАТО. Бюджетне бюро американського Конгресу визначило потреби Польщі, Чехії та Угорщини на озброєння при вступі їх до НАТО на найближчі 15 років – це сума в розмірі 61-125 млрд дол. США [30].
В 1996 р. частка авіаційної техніки у військовому експорті Росії становила близько половини (1,25 млрд дол. США). Це було досягнуто завдяки підписанню крупних контрактів на поставки Су-27 в Китай, Су-30К та Су-30МК в Індію, Мі-17 в Колумбію (два перших Мі-17 були поставлені у цю країну в квітні 1998 р.). Росія також бере участь у конкурсі на поставки гелікоптерів Мі-28Н у Швецію та деякі інші країни. Потенційними покупцями російських бойових літаків є КНР, Іран, Ірак, Сирія, КНДР та Індія.
2. Стан, можливості та перспективи розвитку
оборонно-промислового комплексу Росії
Після розвалу на початку 90-х років СРСР роль Росії у світовому військовому виробництві різко знизилася. Якщо частка СРСР у світових військових витратах 1987 р. становила понад 25%, то у Росії зараз – менше 8%. На заключному етапі "холодної війни" СРСР щорічно випускав танків, бронетранспортерів, літаків тактичної авіації та деяких інших зразків озброєнь і військової техніки більше, ніж решта країн світу, разом взятих. Наприклад, наприкінці 80-х років вироблялося протягом року 3-3,5 тис. танків. Сьогодні ж Росія перейшла майже на одиничне виробництво зразків зброї і техніки. У 1996 р. було замовлено всього 58 танків з оплатою лише половини. Виробництво літаків для власних збройних сил майже припинилося: протягом 1994 та 1995 рр. було замовлено всього два бомбардувальники. Замовлення на гелікоптери у 1995 р. взагалі було скасовано. В Росії залишилось усього шість авіабудівних заводів, які сьогодні постачають на внутрішній ринок лише по 1-2 літаки на рік (плюс річні експортні поставки 15 літаків). Повністю припинено виробництво боєприпасів, ракет "повітря-поверхня", систем протиповітряної оборони, бронетанкової техніки. Звичайно, військово-економічні можливості РФ не дають змоги мати таке ж військове виробництво, яке мав СРСР. Для цього немає й потреби. Але водночас неможливо не враховувати, що такий раптовий спад військового виробництва дезорганізував функціонування усього оборонно-промислового комплексу, призвів до таких виробничих та спеціальних проблем, вирішити які дуже важко.