Суттєві недоліки та невдачі у згортанні та конверсії військового виробництва значною мірою викликані тим, що ці процесиздійснювалисябез тісного ув’язування їхз проблемою національної та воєнно-економічної безпеки, в умовах відсутності чітко сформульованої воєнної доктрини, без попереднього вирішення принципового питання про те, яким має бути військовий сектор господарства Росії зараз, а також у майбутньому. Не завжди узгоджувалися обсяги, темпи скорочення військових замовлень та здійснення конверсії.
Відсутність офіційно прийнятої довгострокової програми виробництва озброєнь, постійна невизначеність з оборонними замовленнями не дають можливості навіть орієнтовно визначити потужності підприємств, що підлягали конверсії.
Реформування оборонно-промислового комплексу та конверсія проходили без наявності чіткої концепції, без науково обгрунтованих оцінок поточних та перспективних потреб на оборону держави, без урахування закономірностей воєнно-економічного розвитку, у тому числі тих обставин, що сучасне військове виробництво є, по суті своїй, безперервним процесом – послідовною зміною поколінь озброєнь та їх модифікацій усередині поколінь. Неможливо “вимкнути” військове виробництво на якийсь певний період, а потім знову “включити”, коли в цьому виникне потреба.
Такі методи демілітаризації економіки та конверсії не могли не призвести до сильної дезорганізації функціонування оборонних підприємств. Внаслідок суттєвого скорочення державних оборонних замовлень відбулося різке падіння виробництва продукції, особливо ж військової. Загальний обсяг валового виробництва оборонного комплексу становив у 1997 р. лише 17,3% валового виробництва 1991 р., в тому числі випуск військової продукції - 8,7%, цивільної - 23,6%. Подальше падіння виробництва, на думку спеціалістів, може спричинити руйнування техніко-економічної основи оборонної промисловості.
Повальне скорочення державних замовлень, конверсія та економічні реформи, що проводяться (зокрема, лібералізація цін, приватизація, відкриття економіки для зовнішніх вкладень тощо), обумовили різке погіршення виробничо-господарської діяльності оборонних підприємств. Знижується продуктивність праці та ефективність використання ресурсів, триває падіння реальної прибутковості виробництва. Рентабельність цивільної продукції на підприємствах Міністерства оборони становить 12-15%, але в цілому на оборонному виробництві зараз вона від’ємна (-35%). Через неповне та недосить ритмічне державне фінансування підприємства оборонного комплексу хронічно зазнають серйозних фінансових труднощів. У 1995 р. фінансування державного оборонного замовлення здійснювалося у межах 35-40% коштів, що були передбачені федеральним бюджетом. Заборгованість уряду щодо державного оборонного замовлення в 1993 р. становила 1,4 трлн руб., в 1994 р. - 2,1 трлн руб., а за 1995 р. - 5,3 трлн руб.
За повідомленням Інформаційно-аналітичного управління Федеральної служби РФ, "недостатнє фінансування державного замовлення приводить до того, що планові науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи із Програми озброєнь та поточних річних планів не виконуються у повному обсязі, тим самим втрачають актуальність та новизну; найбільш руйнівні наслідки від незадовільного фінансування упродовж багатьох років - втрата кадрів, як молодих, найбільш перспективних, так і старшого віку; перекручується фінансова база, що необхідно для розрахунку бюджету на наступний рік; підприємства, які виконують державне замовлення, стають практично банкрутами зі всіма наслідками, що з цього витікають. Подальше зволікання щодо нормалізації фінансування державного оборонного замовлення може призвести до повного паралічу роботи оборонних підприємств, поставити підзагрозу національну безпеку Росії після 2000 року”.
У оборонного комплексу виникли не тільки техніко-економічні та організаційні, а й гострі соціальні проблеми, зокрема через зниження загальної чисельності зайнятих та непоправні втрати висококваліфікованих кадрів. Загальна чисельність зайнятих в оборонних галузях за 1992-1995 рр. зменшилася на 2,5 млн осіб, у тому числі понад півмільйона скорочено у 1995 р. При цьому військові підприємства залишили найбільш талановиті робітники, що передусім негативно вплинуло на можливості створення у майбутньому нових видів та систем зброї. Протягом 1991-1997 рр. емігрували до Ізраїлю, США, країн Європи понад 100 тис. вчених - академіків, докторів та кандидатів наук. Проблема збереження кадрового потенціалу ускладнюється тим, що за рівнем зарплати оборонний комплекс займає зараз одне з останніх місць у промисловості (заробітна плата на підприємствах Міністерства оборони РФ становить сьогодні лише 60% середньої у промисловості. У 1997 р. вона дорівнювала 704 тис. руб.), хоч традиційно оплата праці тут була на 15-20% вищою, ніж у середньому в промисловості. Оборонно-промисловий комплекс втратив свої колишні матеріальні та інші стимули для залучення молоді. Внаслідок цього припинилося кадрове оновлення, активізувався процес їх швидкого старіння (на більшості підприємств середній вік працюючих перевищує 50 років), утворився великий розрив у спадкоємності поколінь спеціалістів.
Різке скорочення державних оборонних замовлень на виробництво військової продукції, відсутність чіткої воєнно-економічної стратегії, концепції реформування оборонного комплексу та довгострокової програми виробництва озброєння та військової техніки призвели до того, що в оборонному комплексі припинили роботу багато унікальних виробництв, науково-дослідних центрів та конструкторських бюро.
Дезорганізація оборонно-промислового комплексу значною мірою пов’язана зприватизацією. Із 1749 підпорядкованих йому підприємств наприкінці березня 1996 р. було акціоновано 58%. У 24% створених при цьому акціонерних товариств федеральної власності були закріплені пакети акцій, у 34% - випущена так звана “золота акція”. Із підприємств, що залишилися, було заборонено приватизувати 469 (трохи більше половини), 47 з яких Державний комітет майна запропонував перевести до розряду казенних підприємств. (У табл. 1 подано питому вагу секторів підприємств щодо випуску промислової та науково-технічної продукції).
Таблиця 1
Оборонний сектор виробництва за обсягом промислової
та науково-технічної продукції (станом на 1.07.1997 р.)
Види підприємств | Промислова продукція (%) | Науково-технічна продукція (%) |
| Державні підприємства | 46,1 | 71,3 |
| Акціонерні товариства з державною участю | 33,6 | 15,4 |
| Акціонерні товариства без державної участі | 20,3 | 13,3 |
Незрозумілим здається сьогодні прагнення до розукрупнення історично сформованих науково-виробничих об’єднань, що в основі своїй прямо суперечило поточним тенденціям у світовій військовій економіці. В кінцевому підсумку були зруйновані важливі технологічні ланцюжки, підірваний не лише оборонно-промисловий потенціал, але й найбільша сучасна частка загального промислового потенціалу РФ. Привертає увагу той факт, що приватизація та акціонування оборонних підприємств проводились без урахування їхньої специфічної ролі у виконаннідержавного оборонного замовлення. Частка приватизованих оборонних підприємств потрапила під контроль іноземного капіталу - безпосередньо або через підставні фірми, що заволоділи контрольними пакетами чи значною кількістю акцій ряду підприємств оборонного комплексу. До таких належать АТ "Московський НПК "Авіоніка" (м. Москва), АТ "Московський вертолітний завод ім. М.Міля", АТ НВО "Технологія" (м. Москва), АТ "НДІ економіки й інформації з радіоелектроніки" (м. Москва), ВАТ "Енергія", АТ "ЛОМО" (м. Санкт-Петербург), курське АТ "Прилад" та інші. Повних даних про те, в приватизації яких оборонних підприємств та якою мірою взяли участь іноземці, нема. Відомо лише, що німецький концерн "Сіменс" придбав приблизно 20% акцій АТ "Калузький турбінний завод", який випускає турбіни для атомних підводних човнів. Американські та англійські фірми, наприклад, заволоділи контрольними пакетами акцій усіх провідних російських підприємств, що виробляють складні комплекси та системи керування польотами для літаючих апаратів, які виробляються фірмами МіГ, Су, Як, Іл, Ан та іншими. 31,2% акцій МНПК "Авіоніка" на чековому аукціоні придбала фірма США "Нік енд корпорейшн", яка для цього використала російські посередницькі фірми ТСО "Денек" та АСЗК "Фінансовий центр "Столиця". У разі кризової ситуації американці юридично можуть заблокувати виробництво систем і приладів керування для усієї авіаційної промисловості Росії. Такі методи приватизації у ряді випадків підривають безпеку Росії. Зараз керівництво оборонної промисловості порушує питання про викуп державою акцій ряду оборонних підприємств, що мають стратегічне значення для забезпечення обороноздатності Росії або ж є монополістами у виготовленні того чи іншого озброєння та військової техніки. Вважають, що це дасть можливість виправити ряд помилок, які були допущені у ході приватизації та акціонування підприємств оборонних галузей промисловості [39].