Унаслідок зазначених та інших причин оборонна промисловість Російської Федерації опинилася на грані технологічної катастрофи. Її можливості щодо забезпечення Збройних сил стрімко зменшуються. За оцінками спеціалістів, уже зараз в Росії сучасні зразки озброєння становлять лише 20-30% загальної кількості наявних засобів збройної боротьби (в західних країнах цей показник досягає 60-80%). До 2000 р., за діючих тенденцій, ця цифра може знизитися до 10%, а до 2005 р. - до 5-7%.
Цілком зрозуміло, що без прийняття рішучих і цілеспрямованих заходів Збройні сили РФ вже у недалекому майбутньому за станом озброєння та військової техніки можуть втратити свою боєздатність. За прогнозами фахівців Міністерства оборони Росії, якщо обсяги фінансування Збройних сил не буде збільшено, то Військово-повітряні сили втратять свою боєздатність до 2005 р., Військово-морські сили та Ракетні війська стратегічного призначення - до 2010, а війська Протиповітряної оборони - навіть до 2000 р.
В ситуації “подвійного шоку”, тобто падіння інвестицій та попиту як на військову, так і цивільну продукцію наукових організацій оборонного комплексу, конверсія не стала ефективним засобом підтримки дієздатності науково-технічного потенціалу, зорієнтованого на військову продукцію, збереження й захист науково-технічних досягнень та висококваліфікованих кадрів. Тільки у 1995 р., за даними міністра оборонної промисловості РФ, оборонний комплекс недоотримав на конверсію понад трильйон рублів. Зазначимо при цьому, що на федеральний бюджет припадає 61% обсягу фінансування конверсії у наукових організаціях оборонного комплексу (інші джерела: регіональний бюджет – 2,2%, позабюджетні фонди – 2,9%, власні засоби організацій – 3,8%, кредити банків – 17,7%, іноземні інвестори – 0,02%).
Отже, підтвердилися побоювання, про які попереджали російську владу експерти Організації економічного співробітництва тарозвитку: “Без фінансово підтриманих громадянських пріоритетів конверсії може виявитися, що військові замовлення залишатимуться єдиним джерелом, що утримує науку в галузях оборонно-промислового комплексу від кінцевого розпаду. Вибір нових, громадянських пріоритетів повинен мати більш вагомі, підкріплені ресурсами обгрунтування, у протилежному випадку відбудеться “конверсія в нікуди”, що поставить під загрозу саме існування науково-технічного потенціалу оборонних галузейпромисловості.”
На думку російських експертів, спрощений підхід у цілому до науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт є серйозним прорахунком. А так звані дивіденди конверсії та економічних перетворень у науково-технічному комплексі Росії можна окреслити наступним чином:
Процес деградації науково-технічної сфери Росії розгортається на фоні активного формування у промислово розвинутих країнах Заходу матеріально-технічної бази ХХІ сторіччя - бази постіндустріального суспільства, основу якого становлять наукоємні технології шостого технологічного укладу. В Росії ж до започаткування перетворень в економіці домінував четвертий технологічний уклад. І практично лише в оборонно-промисловому комплексі набув розповсюдження п’ятий технологічний уклад.
Наприкінці 80-х років у США було здійснено докорінний перегляд ролі військово-орієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у підтримці та розвитку науково-технічного потенціалу держави. Перед творчими колективами цієї сфери діяльності ставилось завдання створити загальні умови науково-технічного прогресу, налагодити тісну взаємодію наукових досліджень і розробок військового та цивільного призначення, що пізніше сформувались у вигляді “технологій подвійного використання”. Наполегливо почав удосконалюватися організаційний механізм реалізації стратегії подвійного використання. Зусилля спрямовувались передусім на пошуки шляхів виконання програми реінвестування у нові технології. Здійснює цю роботу Управління перспективних досліджень та розробок Міністерства оборони США.
З урахуванням усього цього, сьогодні, вочевидь, можна говорити про катастрофічне розширення технологічного розриву Росії з промисловорозвинутими державами світу. Науково-технічна база РФ, якщо вона прагне зрівнятися з досягненнями розвинутих країн, повинна вже не просто швидко розвиватися (таке завдання, як відомо, ставилося ще в роки так званої перебудови), а стрімко, напористо прориватися. В умовах реально існуючих жорстких ресурсних та часових обмежень Росія мусить приймати екстраординарні заходи щодо нейтралізації загрози технологічної безпеки, уникнення повної втрати науково-технічного та військово-технічного потенціалу.
Як уже вказувалося, після розпаду СРСР на території Російської Федерації залишився багаточисельний та досить потужний оборонний комплекс, який об’єднував 1749 підприємств, що були зайняті випуском продукції як військового, так і цивільного призначення. Чи потрібна була РФ така велика кількість підприємств в умовах, що склалися? Чи могли вони добре працювати після раптового розриву зв’язків з підприємствами-суміжниками, що залишилися на територіях новостворених незалежних держав, а також за умов різкого скорочення державного оборонного замовлення і втрати значної частини зовнішніх ринків зброї?
Склад і структура оборонного комплексу, що дісталися РФ у спадок від СРСР, вимагали змін в силу ряду причин. Реструктуризація оборонного комплексу стала життєво необхідною. Причини, що спонукали до цього, можна поділити на три групи:
Не будемо аналізувати їх докладно, вкажемо лише на ті, що виявилися в останні роки і великою мірою залежали від помилок, допущених у процесі проведення різних реформ [23]. Нерідко саме вони породжували обставини, які вимагали негайного втручання. Так сталося, скажімо, у ході самої підготовки до реформування Збройних сил РФ. При цьому:
- виникла необхідність кількісних та якісних змін щодо вимог до нових та перспективних зразків озброєння та військової техніки; структурних коригувань вимагало різке скорочення обсягів державного оборонного замовлення, а також зміни у номенклатурі озброєнь, низький рівень завантаженості підприємств та їх надлишкова потужність;
- обставини вимагали створення єдиної науково-виробничої бази для розробки та випуску нових зразків озброєння і техніки для потреб оборони та експорту;
- вимагали втручання серйозні негативні результати непродуманого акціонування та приватизації, пов’язані з роздроблюванням єдиних науково-виробничих організмів і втратою контролю з боку держави за виробництвом ряду важливих видів озброєння і військової техніки.
- поза увагою опинився негативний досвід виконання програм конверсії підприємств, що або не виконувалися через відсутність фінансування з боку держави, або продукція самих підприємств не знаходила свого споживача (низька якість або висока ціна).
Тому заходи, яких було вжито під час реформування оборонного комплексу за роки існування РФ, призвели до різкого скорочення обсягів продукції, що вироблялася (табл.2).
Таблиця 2
Динаміка падіння обсягів виробництва на підприємствах
оборонно-промислового комплексу РФ
| Вид продукції | Обсяг продукції, % | ||||||
| 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | |
| Уся продукція | 100 | 80,4 | 64,4 | 39,2 | 31,2 | 22,7 | 17,3 |
| Продукція цивільного призначення | 100 | 99,6 | 85,6 | 52,6 | 41,3 | 29,1 | 23,6 |
| Продукція військового призначення | 100 | 49,5 | 32,5 | 19,9 | 16,6 | 12,8 | 8,7 |
Безпрецедентне зниження обсягів виробництва продукції військового та цивільного призначення свідчить не лише про катастрофічні наслідки конверсії, а й про помилковість самої стратегії реформування економіки РФ, нав’язаної іноземними радниками. Характерним прикладом щодо цього є МАПО “МіГ”. Протягом п’яти років було реалізовано всього 70 винищувачів МіГ-29 приблизно за 2 млрд дол. США: 28 одиниць - у 1993-1994 рр. придбала Угорщина, 15 одиниць - у 1994-1995 рр. купила Словенія та 10 одиниць - Індія. Але на цьому все й скінчилося: у 1997 р. не експортовано жодного літака.
Аналіз обставин показав, що головною причиною такого спаду стала криза конкурентоспроможності, подолати яку без серйозних структурних змін було неможливо.
До невтішних висновків приводить зроблена у середині 1996 р. на підставі прогнозу Міністерства економіки РФ оцінка динаміки обсягів виробництва на підприємствах колишнього Міністерства оборонної промисловості Росії. За цим прогнозом, у2005 р. обсяги виробництва у сфері оборонного комплексу, порівняно з 1991 р., можуть становити(за двома варіантами, відповідно): усієї продукції – 36,3 або 38,7%, продукції військового призначення – 20,3 або 23,5%, продукції цивільного призначення – 45,1 або 51,5%.