Виконання Програми реструктуризації оборонно-промислового комплексу РФ було заплановано почати з 1 липня 1998 р. Оцінка сучасного стану підприємств комплексу та фінансового стану країни загалом викликають великі сумніви щодо своєчасного виконання запланованого. Та все ж, враховуючи зусилля уряду РФ, його деякі практичні кроки, особливо щодо правового забезпечення виконання прийнятої Програми реструктуризації оборонного комплексу, можна сподіватися на певний успіх. В останні роки прийнято ряд законів, указів Президента та постанов Уряду РФ, спрямованих на наведення порядку в оборонній промисловості. Це, зокрема, закони “Про державне оборонне замовлення” (27.12.1995 р.), “Про оборону” (31.05.1996 р.); укази Президента РФ “Про удосконалення державного управління оборонною промисловістю” (08.05.1996 р.), “Про першочергові заходи щодо підтримки підприємств оборонного комплексу РФ” (08.05.1996 р.), “Про деякі заходи з удосконалення системи управління військово-технічним співробітництвом з іноземними державами” (28.07.1997 р.), “Про порядок фінансування інвестиційних програм конверсії оборонної промисловості за рахунок засобів федерального бюджету” (22.11.1997 р.), “Про реалізацію державної політики в галузі ракетно-космічної промисловості” (20.01.1998 р.); постанови уряду РФ “Про заходи з упорядкування державного врегулювання цін (тарифів)” (07.03.1995 р.), “Про заходи з розвитку лізингу у РФ на 1997–2000 роки” (21.07.1997 р.), “Про удосконалення роботи з федеральними цільовими програмами” (28.08.1997 р.), “Про порядок фінансування інвестиційних програм конверсії оборонної промисловості за рахунок засобів федерального бюджету та умови їх конкурсного відбору” (02.02.1998 р.), “Про затвердження положення про ліцензування діяльності з розробки, виробництва та утилізації озброєння, військової техніки та боєприпасів” (27.03.1998 р.) та інші.
Один з останніх - Закон РФ від 13 квітня 1998 р. “Про конверсію оборонної промисловості в РФ” [13]. Цим документом встановлено правові основи та принципи державної політики у сфері проведення конверсії оборонної промисловості Росії, визначено права та обв’язки органів державної влади РФ у сфері державного регулювання та державної підтримки конверсії оборонної промисловості. На відміну від раніше прийнятого (1992 р.) закону з аналогічною назвою [14], у цьому законі чіткіше конкретизовано основні поняття, що характеризують конверсію, подаються основи правого регулювання конверсії, окреслено цілі та основні принципи її проведення, вказується, що стало основою для проведення конверсії.
У названому Законі більш зрозуміло і чітко йдеться про права та обов’язки державних органів влади в питаннях планування та виконання заходів конверсії, про порядок їхньої взаємодії з підприємствами, що підлягають конверсії. Введено в Закон спеціальні статті - “Фонди конверсії” та “Особливості реорганізації та приватизації організацій, що підлягають конверсії”, у яких детальніше розкриваються механізми фінансування заходів, що плануються. В окремій главі надано гарантії соціального захисту робітників організацій, що підлягають конверсії, компенсації та пільги організаціям. Порівняно з попереднім цей Закон дає більш широкий і деталізований перелік пільг. Таким чином, прийнятий Закон є досконалішим та наближенішим до реалій сьогодення. Залишається лише сподіватися на виконання його у більшому обсязі, ніж попередній. У скрутних умовах кризового стану оборонної промисловості та усієї промисловості Росії виконати його буде дуже важко.
Федеральною програмою “Національна технологічна база”, на якомога швидшому прийнятті якої наполягає промислове лобі Державної думи РФ, передбачається створення умов для розробки та виробництва озброєння і техніки (особливо стратегічного призначення) для Збройних сил Росії власними силами. Ставиться завдання подолати залежність від інших країн, самостійно в подальшому завойовувати зовнішні ринки зброї. Але розробка нових перспективних технологій та зразків зброї і техніки стримується фінансовою кризою в оборонній промисловості [34]. Тому зміни, що відбулися у світі та Росії, обумовили необхідність зміщення акцентів у військово-технічній політиці РФ. Життя показало, що жодна з країн колишнього СРСР або немає закінченого циклу розробки та виробництва більшої кількості зразків озброєння і військової техніки, або не має для цього коштів. Тому керівництвом оборонного комплексу РФ та військовими ведеться пошук шляхів відновлення інтеграції оборонно-промислових комплексів країн пострадянського простору. При цьому передбачається:
3. Мета, завдання та система військово-технічного
співробітництва Російської Федерації
Діяльність Росії у сфері військово-технічного співробітництва з іноземними державами визначається її життєво важливими інтересами в економічній та політичній сферах. Саме співробітництво розглядається як унікальний інструмент забезпечення національної безпеки в геополітичній ситуації, що склалася. Якщо говорити про головну мету військово-технічного співробітництва РФ із зарубіжними країнами, то вона, за загальними рисами, майже не відрізняється від аналогічних цілей України.
Роль експорту озброєння та військової техніки для російської економіки характеризується ще й тим, що експорт продукції військового призначення, починаючи з 1994 р., дорівнює майже половині всього обсягу машинобудівного експорту. Реалізація перспективних програм і контрактів по лінії військово-технічного співробітництва дає можливість у період до 2000 р. забезпечити роботою 1,2-1,4 млн чоловік у російському оборонному комплексі. Більше того, без експортних поставок просто неможливо зберегти багато виробництв та забезпечити технологічну спадкоємність в інтересах перспективної системи озброєння Військово-повітряних сил Російської Федерації. Так, наприклад, у 1996 р. по лінії “Росвооружения” виробництво озброєння і техніки було завантажене замовленнями більш ніж на 70%. Зрозуміло, що при такому співвідношенні поставок для своїх Збройних сил та інозамовників промислову політику у військово-технічній галузі об’єктивно визначатиме орган державної влади, що відповідає за військово-технічне співробітництво, а за його відсутності - кон'юнктура світового ринку.
Головний критерій військово-технічного співробітництва РФ із зарубіжними країнами визначається необхідністю і характером російського військового будівництва, а також необхідністю збереження експортного потенціалу вітчизняних оборонних галузей промисловості [10].
До основних політичних завдань належать: зміцнення безпеки Росії, боротьба за припинення гонки озброєнь та його скорочення, урегулювання регіональних конфліктів.
До торговельно-економічних - збереження присутності російського озброєння на ринках зброї та отримання валютних коштів для державних потреб, у тому числі фінансування процесів конверсії військового виробництва.
Для координації дій міністерств, які беруть участь в ухвалі рішень, важливим є забезпечення принципу відповідності зовнішньоекономічних завдань Росії економічним та валютно-фінансовим інтересам країни, інтересам оборонних галузей промисловості і, нарешті, господарським інтересам об’єднань, організацій і підприємств, які виконують роботи і послуги військово-технічного характеру.