У сфері економіки Україна обрала і відстоює лінію створення власної відкритої економічної системи, участі в міжрегіональних ринках, серед яких чільне місце має займати спільний ринок Співдружності, незалежних держав, як рівноправне економічне інтеграційне об'єднання. Україна стоїть на позиції, яка передбачає збалансовану господарську діяльність всіх без винятку держав-учасниць СНД, що вимагає перегляду старих і переходу до нових форм інтеграції.
У військово-політичній сфері Україна стоїть на позиції неучасті в угодах військово-політичного характеру на геополітичному просторі колишнього СРСР. Такі угоди суперечили б проголошеному Верховною Радою прагненню набути в майбутньому нейтрального статуса.
Україна не має ніяких територіяльних претензій до всіх сусідніх держав, у тому числі держав-учасниць СНД. Водночас свої державні кордони, що склалися на період розпаду СРСР, вона вважає непорушними.
Послідовно дотримуючись виробленого щодо СНД курсу, Україна не підписала Угоди про Сили спільного призначення на перехідний період (14 лютого 1992 року, Мінськ), Договор про колективну безпеку (15 травня 1992 р., Ташкент), Статут Співдружності незалежних держав (22 січня 1993 р., Мінськ) та цілий ряд інших документів ,які передбачали утворення наднаціональних органів. При розгляді питання про економічний союз, підписані декларації і рішення про його утворення (14 травня 1993 р., Москва) Президент України, у відповідності до позиції Верховної Ради, зробив застереження, що Україна не підтримує термін “союз”. “Ми підтримуємо інтеграцію, інтеграційні процеси, - уточнив Президент. Ми за те, щоб СНД існувала, ми за те, щоб Співдружність розвивалась у рамках економічних відносин, але ми не можемо підтримувати політичну, воєнно-політичну інтеграцію і всі інститути, які будуть утворюватись, тому що це загрожує суверенитету”.
Таким чином, Україна, очолюючи “групу неприєднання” серед країн СНД (до складу якої входять також Молдова та Азербайджан), що протидіє утворенню будь-яких наднаціональних органів чи військово-політичних механізмів, наша держава дедалі більше визначає, чи залишиться СНД вільною економічною асоціацією, чи перетвориться на тісну військово-політичну конфедерацію. Без України новий Радянський Союз неможливий. З огляду на те, що Білорусія зливається з Росією, позиція України набуває ще більшого значення. Уникаючи інституціоналізації СНД як механізму безпеки, Україна водночас має розвивати економічну співпрацю з Росією та іншими державами колишнього СРСР.
Українське керівництво очікує, що важливу роль в розширенні й диверсифікації міжнародних торговельно-економічних зв'язків відіграватиме Всесвітня організація торгівлі (ВОТ), до якої Україна готова приєднатися. Окремо йдеться про бажаність посилити інформаційне забезпечення зовнішньополітичної діяльності України за допомогою механізмів та можливостей, що існують у рамках ООН. Треба заповнити той інформаційний вакуум, який існує стосовно подій що відбувається в Україні.
Участь України в ООН є одним із найбільш рентабельних у політичному плані зовнішньополітичних механізмів України. Внесок України до ООН на душу населення становить приблизно 86 центів на рік - тобто весь обсяг корисної діяльності ООН від блакитних шоломів до вакцини проти дифтерії коштувало громадянину України за месяць менше, ніж поїздка в міському транспорті.
Звичайно, співпраця України з ООН не має одностороннього вигляду. Певна віддача йде і від структурних організацій в Женеві. Якщо взяти економічний аспект цієї віддачі, то тут є чимало проектів, зорієнтованих на надання цієї допомоги. Це і сприяння у розробці й проведенні політики перебудови економіки та окремих галузей (металургія, енергетика), і у здійсненні приватизації й розвитку підприємництва. За допомогою Міжнародної організації праці здійснено комплексне дослідження ринку праці в Україні і вироблено рекомендації щодо вирішення відповідних соціальних проблем.
Визначною подією в політичному житті України стало приііняття до Ради Європи. Наша держава стала 37-м членом цієї авторитетної організації і п'ятою серед колишніх республік СРСР (після Латвії, Литви, Естонії та Молдови).
Метою Ради Європи, згідно з договором про її утворення, є досягнення більшого ступеня узгодженості й згуртованості держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, на яких грунтується західна цивілізація і демократія, а також сприяння їх економічному і соціальному прогресу. Задля цього держави-учасниці мають за допомогою РЄ вступати в угоди і вживати спільні дії в економічній, соціальній, культурній, науковій, юридичній та адміністративній галузях і розвивати права людини та основні свободи. Головними органами Ради Європи є: Комітет міністрів у складі всіх міністрів закордонних справ і Парламентська Асамблея.
Щоб бути прийнятим до складу РЄ, необхідно дотримуватися трьох найважливіших принципів: держава-кандидат має бути правовою, поважати права людини, мати в наявності плюралістичну демократію.
До набуття цього статусу Україна йшла послідовно, крок за кроком від дня проголошення своєї незалежності. Уже в грудні 1991 р., невдовзі після референдуму, який підтвердив Акт проголошення незалежності, Міністерство закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря Ради Європи з пропозицією провести переговори про визначення сфери й форм співробітництва. Відтоді почався зустрічний рух. На запрошення РЄ відбулися візити парламентських делегацій України в столицю інтегоованої Європи Страсбург і зворотні візити до Києва керівників РЄ. Статус "спеціально запрошеної країни" наша держава отримала 16 вересня 1992 р. Україна була включена у кілька програм, що здійснюються під егідою цієї організації, її також було прийнято як асоційованого члена Ради Європи у комісію "За демократію через право" ("Венеціанська комісія") для спостереження за виконанням правових норм, що служать гарантом демократії.
Рада Європи функціонує за трьома ключовими напрямами: розвиток демократії, захист прав людини, забезпечення верховенства закону. Ступивши на шлях входження до РЄ, Україна докладає чимало зусиль, щоб дотримуватися цих напрямів.
Експерти Ради Європи констатують прагнення нашої держави привести своє законодавство у відповідність до міжнародних норм і стандартів, передусім тих, що містяться у Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах про права людини, підсумкових документах ОБСЄ та конвенціях РЄ. Водночас Україна збагачує європейське співтовариство власним досвідом розв'язання проблем цивілізованим шляхом у складному процесі трансформації суспільства, досвіду якого світова практика не знає.
Йдеться не тільки про перетворення централізованої економіки в цивілізовану ринкову, а й, скажімо, про досвщ побудови міжнаціональних відносин у багатоетнічному українському суспільстві. Стабільність у цьому регіоні Європи міжнародні експерти пояснюють саме виваженою, позитивною національною політикою Украши, яка відповідає нормам Рамкової конвенції про захист національних меншин (Україна приєдналася до останньої 15 вересня 1995 р.). Взагалі ж, входження України до Ради Європи означає необхідність приєднатися до більш як 150 конвенцій, які функціонують у рамках РЄ з приводу прав людини у тій чи іншій галузі.
Українське керівництво сподівається, що РЄ надасть Україні допомогу у приведенні національного законодавства у відповідність до європейських стандартів, зокрема у розробці проектів цивільного та цивільно-процесуального. Адміністративного та Адміністративно-процесуального кодексів, що стане вагомим внеском у формування правової бази нашої держави. Рада Європи готова допомогти у налагодженні механізму діяльності Конституційного Суду України.
Отже, вступ України до Ради Європи означає розширення демократичного простору на схід.
Крім того, Україна, яка володіє величезним науково-технічним, інтелектуальним виробничим потенціалом, відкриває нові можливості для збагачення загальноєвропейської культури.
Членство у Раді Європи має принести й відчутні економічні вигоди - від сприяння економічним реформам до захисту комп'ютерного зв'язку та надання псиних пільг у торгово-економічшй сфері.
Важливим напрямком інтеграції в Європейські структури, безумовно, є співробітництво України з Європейським Союзом, що утворилося на основі Маастрихтських угод шляхом об'єднання Європейського економічного союзу (ЄЕС) та Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) в 1993 р
Це могутнє політичне та валютно-фінансове об'єднання передбачає не тільки спільну зовнішню політику в галузі оборони, а й спільні зусилля щодо захисту навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, інтеграції торговельних зв'язків 3 1 січня 1993 р. в рамках "єдиного європейського простору", де проживає 380 млн. чоловік, почали вільно переміщуватися люди і без будь-яких податків та обмежень -товари і капітали На цей гігантський "суперринок" припадає 42% світової торгівлі. Єдиний економічний простір у Західній Європі передбачає й уніфікацію національних законодавств. У середині 90-х рр. означено основні цілі для Європейського Союзу: це забезпечення економічного зростання й зайнятості, забезпечення безпеки в Європі, сприяння культурної різноманітності в Європі, вдосконалення структур ЄС.
У спеціальній декларації з нагоди утворення ЄС країни -члени цього Союзу висловили готовність налагодити "в дусі співробітництва" діалог із східноєвропейськими країнами, в т. ч. з Україною. У дусі декларації в травні 1994 р. в Києві було парафовано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом, яка була згодом підписана у Люксембурзі, де проходило засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС. То був перший подібний документ у відносинах Європейського Союзу з державами - членами СНД. Ця угода передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі, зняття імпортних квот при укладенні окремих угод про торгівлю.