Telnet;
Simple Mail Transfer Protocol (SMTP);
Domain Name System (DNS) і інші.
Загальним і основним елементом цього сімейства є IP протокол. Усі протоколи Internet є відкритими і доступними. Більшість специфікацій протоколів доступно з RFC. Необхідно відзначити, що наприкінці 80-х років спостерігався справжній бум, викликаний розробкою Міжнародної організації по стандартизації комунікаційних протоколів - ISO (International Standard Organization). Розроблена ISO специфікація, названа моделлю взаємодії відкритих систем (OSI - Open Systems Interconnection), заполонила наукові публікації. Здавалося, що ця модель займе перше місце і відтіснить широко поширився TCP/IP. Але цього не відбулося. Однією з причин цього з'явилося ретельне пророблення протоколів TCP/IP, їхня функціональність і відкритість до нарощування функціональних можливостей, хоча до дійсного часу досить очевидно, що вони мають і безліч недоліків.
Кожен рівень моделей використовує визначений формат повідомлень. При переході повідомлення з вищого рівня на нижчий воно формується за правилами нижчого рівня і забезпечується заголовком, тобто повідомлення закладається в конверт. Фізичний і канальний рівень моделі TCP/IP аналогічні відповідним рівням OSI:
на фізичному рівні здійснюється фізичне з'єднання між комп'ютерною системою і фізичним середовищем передачі. Він визначає розташування кабельних контактів, напруги і т.п. Одиницею даних на цьому рівні є біт;
на канальному рівні здійснюється пакування даних для передачі і розпакування для прийому. Одиниця даних на цьому рівні називається фреймом;
на мережному рівні здійснюється маршрутизація даних у мережі. Одиницею даних цього рівня є датаграмма.
Концепція протоколу IP представляє мережу як безліч комп'ютерів (хостів - hosts), підключених до деякої інтермережі. Інтермережа, у свою чергу, розглядається як сукупність фізичних мереж, зв'язаних маршрутизаторами. Фізичні мережі представляють із себе комунікаційні системи довільної фізичної природи. Фізичні
об'єкти (хости, маршрутизатори, підмережі) ідентифікуються за допомогою спеціальних так званих IP-адрес. Кожна IP-адреса являє собою 32-бітовий ідентифікатор. Прийнято записувати IP-адреси у виді 4-х десяткових чисел, розділених точками. Кожна адреса є сукупністю двох ідентифікаторів: мережі - NetID, і хосту - HostID. Усі можливі адреси розділені на 5 класів. Класи мереж визначають як можливу кількість цих мереж, так і число хостів у них. Практично використовуються тільки перші три класи:
Клас А визначений для мереж з числом хостів до 16777216. Під поле NetID відведено 7 біт, під поле HostID - 24 біта.
Клас В використовується для середньомасштабових мереж (NetID - 14 біт, HostID - 16 біт). У кожній такій мережі може бути до 65 536 хостів.
Клас С застосовується для невеликих мереж (NetId - 21 біт, HostID - 8 біт) з числом хостів до 255.
В часи, коли ARPANET складалася з досить невеликого числа хостів, усі вони були перераховані в одному файлі (HOSTS.TXT). Цей файл зберігався в мережному інформаційному центрі Стенфордського дослідницького інституту (SRI-NIC - Stanford Research Institute Network Information Center). Кожен адміністратор сайта посилав у SRI-NIC доповнення і зміни, що здійснилися в конфігурації його системи. Періодично адміністратори переписували цей файл із SRI-NIC у свої системи, де з нього генерували файл /etc/hosts. З ростом ARPANET це стало надзвичайно скрутним. З переходом на TCP/IP удосконалювання цього механізму стало необхідністю, оскільки, наприклад, якийсь адміністратор міг привласнити новій машині ім'я вже існуючої. Рішенням цієї проблеми з'явилося створення доменів, чи локальних повноважень, у яких адміністратор міг привласнювати імена своїм машинам і керувати даними адресації у своєму домені.
Служба імен доменів - DNS (Domain Name Service) одержує і надає інформацію про хости мережі. Під доменом розуміється безліч машин, що адмініструються і підтримуються як одне ціле. Можна сказати, що всі машини локальної мережі складають домен у більшій мережі, хоча можна і розділити машини локальної мережі на трохи доменів. При підключенні до Internet домен повинний бути пойменований відповідно до угоди про імена Internet. Internet організований як ієрархія доменів. Кожен рівень ієрархії є галуззю рівня root. На кожнім рівні Internet знаходиться сервер імен - машина, що містить інформацію про машини нижчого рівня і відповідність їхніх імен IP-адресам..
Домен кореневого рівня формується NIC. Домени верхнього рівня мають наступні галузі: gov (будь-які урядові заклади), edu (освітні установи), arpa (ARPANET), com (комерційні підприємства), mil (військові організації), org (інші організації, що не попадають у попередні). Починаючи з весни 1997 IAHC додав ще 7 доменів: firm (фірми і напрямки їх діяльності), store (торгові фірми), web (об'єкти, зв'язані з WWW), arts (об'єкти, зв'язані з культурою і мистецтвом), rec (розваги і відпочинок), info (інформаційні послуги) і nom (інші). Ці імена відповідають типам мереж, що складають дані домени.
Члени організацій на другому рівні керують своїми серверами імен.
Домени локального рівня адмініструються організаціями. Локальні домени можуть складатися з одного хосту чи включати не тільки безліч хостів, але і свої піддомени.
Кожен вузол дерева є домен, що обран як мітка. Ім'я домену утвориться конкатенацією ("склеюванням" ) усіх міток доменів від кореневого до поточного, перерахованих праворуч ліворуч і розділених точками. Наприклад, в імені kernel.generic.edu :
edu - відповідає верхньому рівню, - показує поддомен edu, - є ім'ям хоста.
Число рівнів доменів не обмежено. Імена доменів є іншим засобом досягнення цільового хосту. У Internet можна зустріти імена типу netcom.com чи spry.com. Ці імена є іменами доменів, і вони зареєстровані подібним же чином.
1.5 МЕРЕЖА FDDI.
1.5.1 ПРИНЦИП ДІЇ МЕРЕЖІ FDDI.
Мережа FDDI являє собою волоконно - оптичне маркерне кільце зі швидкістю передачі даних 100 Мбіт/сек. Стандарт FDDI був розроблений комітетом X3T9.5 Американського національного інституту стандартизації (ANSI). Мережі FDDI підтримуються усіма ведучими виробниками мережного устаткування. В даний час комітет ANSI X3T9.5 перейменований у X3T12.
Використання як середовища поширення волоконної оптики дозволяє істотно розширити смугу пропущення кабелю і збільшити відстані між мережними пристроями.
Порівняємо пропускну здатність мереж FDDI і Ethernet при багато користувальницькому доступі. Припустимий рівень утилізації мережі Ethernet лежить у межах 35% (3.5 Мбіт/сек) від максимальної пропускної здатності (10 Мбіт/сек), у противному випадку імовірність виникнення колізій стає не занадто високою і пропускна здатність кабелю різко знизиться. Для мереж FDDI припустима утилізація може досягати 90-95% (90-95 Мбіт/сек). Таким чином, пропускна здатність FDDI приблизно в 25 разів вище.
Детермінірована природа протоколу FDDI (можливість прогнозування максимальної затримки при передачі пакета по мережі і можливість забезпечити гарантовану смугу пропущення для кожної зі станцій) робить його ідеальним для використання в мережних АСУ в реальному часі й у додатках, критичних вчасно передачі інформації (наприклад, для передачі відео і звукової інформації).
Багато що зі своїх ключових властивостей FDDI успадкувала від мережі Token Ring (стандарт IEEE 802.5). Насамперед - це кільцева топологія і маркерний метод доступу до середовища. Маркер - спеціальний сигнал, що обертається по кільцю. Станція, що одержала маркер, може передавати свої дані. Однак FDDI має і ряд принципових відмінностей від Token Ring, що робить її більш швидкісним протоколом. Наприклад, змінений алгоритм модуляції даних на фізичному рівні. Token Ring використовує схему манчестерського кодування, що вимагає подвоєння смуги переданого сигналу щодо переданих даних. У FDDI реалізований алгоритм кодування "п'ять з чотирьох" - 4В/5В, що забезпечує передачу чотирьох інформаційних біт п'ятьма переданими бітами. При передачі 100 Мбіт інформації в
секунду фізично в мережу транслюється 125 Мбіт/сек, замість 200 Мбіт/сек, що треба було б при використанні манчестерського кодування.
Оптимізовано і керування доступу до середовища (Medium Access Control - VAC). У Token Ring воно засновано на побітовій основі, а в FDDI на рівнобіжній обробці групи з чотирьох чи восьми переданих бітів. Це знижує вимоги до швидкодії устаткування.
Фізично кільце FDDI утворене волоконно - оптичним кабелем із двома світлопроводящими волокнами. Одне з них утворить первинне кільце (primary ring), є основним і використовується для циркуляції маркерів даних. Друге волокно утворить вторинне кільце (secondary ring), є резервним і в нормальному режимі не використовується.
Станції, підключені до мережі FDDI, підрозділяються до двох категорій.
Станції класу А мають фізичні підключення до первинного і вторинного кілець (Dual Attached Station - дворазово підключена станція);
Станції класу B мають підключення тільки до первинного кільця (Single Attached Station - однократно підключена станція) і підключається тільки через спеціальні пристрої, називані концентраторами.
Порти мережних пристроїв, що підключаються до мережі FDDI, класифікуються на 4 категорії: А порти, S порти, М порти і S порти. Портом А називається порт, що приймає дані з первинного кільця і передавальний їх у вторинне кільце. Порт S - це порт, що приймає дані з вторинного кільця і передавальний їх у первинне кільце. М (Master) і S (Slave) порт передають і приймають дані з того самого кільця. М порт використовується на концентраторі для підключення Single Attached Station через S порт.
Стандарт X3T9.5 має ряд обмежень. Загальна довжина подвійного волоконно - оптичного кільця - до 100 км. До кільця можна підключити до 500 станцій класу А. Відстань між вузлами при використанні багатомодового волоконно - оптичного кабелю - до 2 км, а при використанні одномодового кабелю визначається в основному параметрами волокна і приймально-передавальним устаткуванням (може досягати 60 і більш км).