Навколо привілеї суддівської недоторканності зустрічаються досить неоднозначні позиції. Хоча, на відміну від недоторканності депутатської, вони не є настільки заперечними.
Питання щодо „депутатської недоторканності” дуже часто стає предметом обговорення як на законодавчому, так й на доктринальному рівні. Через відсутність визначення „суддівської недоторканності” на законодавчому рівні вимушена звернутися до позиції Конституційного суду України, що була висвітлена 27 жовтня 1999 року за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України, щодо депутатської недоторканості. Вона визнана «важливою конституційною гарантією, яка має цільове призначення — забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер».
Але, якщо виходити з такої позиції, то негативні наслідки, наприклад, обмеження депутатської недоторканності наступають для прав і свобод людини і громадянина в загально публічному контексті.
Показовою є окрема думка по цій справі судді Конституційного суду М.Козюбри: «Депутатська недоторканність (імунітет) спрямована, в основному, на забезпечення нормального функціонування парламенту (зокрема, на його захист від посягань виконавчої влади)». Є очевидним, що Конституційний суд в цьому рішенні визнає депутатську недоторканність важливим і необхідним чинником ефективної діяльності народних депутатів і парламенту в цілому.
На мою думку, цілком можливим й прийнятним є застосування такого підходу за аналогією й до суддівської недоторканності.
Деякі роз’яснення змісту принципу недоторканності суддів надає нам Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) від 11 липня 2001 року. В п.2.2.2. даного Висновку зазначено: „Недоторканність певної категорії посадових осіб - це не їх привілей; вона пов'язана з виконанням ними важливих державних функцій, а тому відповідно до Конституції України і
міжнародно-правових зобов'язань України не може розглядатися як гарантія їх безкарності. Недоторканність народних депутатів України, Президента України, суддів передбачає лише спеціальні умови притягнення їх до кримінальної відповідальності. Особи, що користуються правом недоторканності, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за національним законом, який відповідає міжнародно-правовим зобов'язанням держави, шляхом задіяння внутрішньодержавних (національних) судових механізмів.
Також, в Висновку роз’яснено, що недоторканність народних депутатів України, Президента України та суддів, стосується національної юрисдикції і не може бути перешкодою для здійснення юрисдикції Міжнародним кримінальним судом стосовно тих з них, які вчинили злочини, передбачені Римським Статутом Міжнародного кримінального суду.
Недоторканність є однією із складових незалежності суддів. Вона вже кілька раз переглядалася парламентом, і треба відмітити, що не у бік її покращення, вона врізана до неможливого. В основному недоторканність суддів закріплена в ст. 13 Закону України «Про статус суддів», де вказано, що суддя — особа недоторканна і проникнення в житло, чи в службове приміщення, чи в його особистий транспорт, проведення там огляду, обшуку, можливе за вмотивованим рішенням суду. В чому тут полягає особливість недоторканності, важко зрозуміти, адже сьогодні згідно зі ст. 177 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи проводиться також за вмотивованою постановою суду, тобто практично таку недоторканність має кожний громадянин України.[3]Єдиний пункт, який по-суті відображає недоторканність суддів, є п. З ст. 13 Закону України «Про статус суддів»: «Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен негайно бути звільнений після з'ясування його особи”.
Однак проблема цієї правої норми полягає в тому, що вона має лише декларативний характер і не підкріплена нормами матеріального права. Тобто як у Кримінальному кодексі України (далі – ККУ) так і в Кодексі про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) ми не знайдемо будь-якої відповідальності за порушення ст. 13 Закону України «Про статус суддів». На практиці судді нерідко затримуються працівниками ДАІ, проводиться огляд їх транспорту без їх згоди, а притягнути їх до відповідальності за перевищення службових повноважень практично неможливо, оскільки неможливо в даній ситуації довести прямий умисел в їх діях.
Єдине, що ми можемо застосувати із згаданих кодексів, це загальні положення, а саме – у зв'язку з порушенням встановленого законодавством порядку притягнення судді (як і інших осіб, що мають статус недоторканності) до кримінальної чи адміністративної відповідальності тягне за собою закриття справи на підставі статті 5 КПК чи статті 7 КпАП. Так, стаття 5 КПК встановлює: „Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.” Відповідно до статті 7 КпАП: „Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом”.
Треба відмітити, що на розгляд Верховної Ради України постійно вносяться законопроекти, що мають своїм предметом суддівську недоторканність.
Так, вважаю за доцільним навести як приклад один з законопроектів, що був поданий депутатом Івановим С.А. „Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”. Його положення зводились до наступного.
Пропонувалося прийняти статтю 13 закону „Про статус суддів в носій редакції, а саме.
1. Судді незалежні та недоторкані. Суддя не може бути заарештованим чи затриманим згідно кримінально-процесуального кодексу без згоди Верховної Ради України і до винесення обвинувального вироку судом.
2. Суддя затриманий за підозрою у вчиненні злочину повинен бути звільнений після виконання невідкладних слідчих дій протягом доби. Про затримання судді за підозрою у вчиненні злочину або безпосередньо при вчиненні злочину негайно повідомляється прокурор та голова суду.
3. Суддя затриманий за адміністративне правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після з`ясування його особи.
4. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт і проведення там огляду, обшуку, виїмки здійснюється на підставі порушення кримінальної справи та рішенням суду.
(Дії пункту 4 статті 13 не поширюються у випадках, коли суддя затриманий за підозрою вчинення умисного вбивства та хабарництва).
5. Проведення оперативно-розшукових дій відносно суддів здійснюється згідно із законом про оперативно-розшукову діяльність.”
Положення ч.5 статті щодо розгляду кримінальні справи апеляційним судом у першій інстанції щодо судді Конституційного Суду та будь-якого суду загальної юрисдикції пропонувалося залишити без змін. А також положення ч.6, щодо визначення підсудності справи Головою Верховного Суду України або його заступником та неможливості розгляду справи тим судом, в якому обвинувачений працював суддею.
Як ми бачимо, за даним законопроектом пропонувалось ввести достатньо вагомі зміни в статтю закону, що визначає принцип недоторканності суддів. Особливо, на мою думку, слід звернути увагу на п.4 законопроекту, прийняття якого дозволило б здійснювати проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт і проводити там огляд, обшук, виїмку здійснюється не на підставі порушення кримінальної справи та рішенням суду у випадку затримання судді за підозрою вчинення умисного вбивства та хабарництва.
Але, даний проект був відхилений через його неконституційність, оскільки було визначено, що він не відповідає ч.3 ст.126 Конституції України.
Цивілізована формула недоторканності суддів довела, що вона є ефективною гарантією незалежності, недоторканності суддів. Але в разі скоєня суддею злочину є можливість без будь-яких труднощів притягнути його до кримінальної відповідальності. І якщо на практиці виникають якісь проблеми між суддями, які скоюють злочин, і слідчими органами, які порушили кримінальну справу і проводять розслідування стосовно суддів, то це проблема не в формулі недоторканності, яка міститься в статті 126 Конституції. Це вже проблема місцевого характеру, у принциповості органів попереднього слідства, прокуратури й так далі.Практика застосування статті 126 Конституції України показала, що в разі скоєня суддею злочину правоохоронні органи мають усі підстави провести об'єктивне розслідування, направити справу до суду, якщо не стоїть проблема арешту судді, а суд - винести обвинувальний вирок у справі. Коли ж під час слідства виникала необхідність взяття судді, обвинуваченого в скоєні злочину, під варту, Генеральний прокурор вносив до Верховної Ради України подання щодо цього судді, і Верховна Рада, розглянувши це подання, давала згоду на арешт судді, який звинувачувався в скоєні злочину.Як ми вже відмічали, в Конституції України встановлений особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності суддів, через належну їм недоторканність. Нагадаємо, що за ст.126 Конституції „Суддя не може бути без згоди Верховної Ради Країни затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом”. Проведення зазначених слідчих дій відносно цієї категорії осіб потребує позбавлення їх недоторканності.