Світ як такий не є абсурдним, він просто нерозумний, бо він є позалюдською реальністю, яка не має нічого спільного з нашими бажаннями й нашим розумом. На відміну від агностиків Камю високо цінує емпіричне пізнання, методи науки, яка відшукує чимдалі досконаліші наукові теорії. Проте ці теорії завжди є витворами людського розуму. “У світі немає остаточного, останнього сенсу, світ не є прозорим для нашого розуму, він не дає відповіді на наші нагальні питання…Ми закинуті в цей космос, в цю історію, ми конечні і смертні, і на питання про мету існування, про сенс всього сущого наука не дає жодної відповіді. Не дала його і вся історія філософської думки – запропоновані нею відповіді є не раціональними доказами, але актами віри”[Руткевич,14].
Камю розглядає два неправомірні висновки з констатації абсурду : самогубство та “філософське самогубство”. Абсурд становлять людина і світ, отже зникнення одного з них означає припинення абсурду.Абсурд є першою очевидністю для розуму, отже самогубство – це затемнення ясності, примирення з абсурдом, ліквідація його. “Філософське самогубство” ж уявляє собою “стрибок через стіни абсурду”. Якщо при самогубстві буває знищений той, хто запитує, то в разі “філософського самогубства” на місце ясності приходять ілюзії, бажане видається за дійсне, світу приписуються людські риси – розум, любов, милосердя тощо. Філософські доктрини уподібнюються до релігії, стверджуючи наявність останнього сенсу, порядку. Очевидна несенітниця перетворюється в замасковану, людина мириться зі своєю долею. Але нема і ясності мислення.Камю називає цей шлях ухиленням. Камю заперечує і релігію, вважаючи сумнівними всі докази існування трансендентного порядку.
Камю “проповідує ясність розумного мислення, заповідану всією європейською традицією “метафізики світу”, починаючи від Платона і аж до Гуссерля, де розум уподібнюється баченню, істина – світлу, лжа – пітьмі, бог – джерелу світла чи самому світлу…В Камю ясністю бачення наділена тільки конечна істота, закинута в чужий для неї світ”[Руткевич,15].
З абсурду Камю виводить заперечення етичних норм, доходячи висовку : “Все дозволено”. Єдиною цінністю стає ясність бачення і повнота переживань.Абсурд не треба знищувати самогубством або стрибком віри, його треба якомога повніше зживати. Камю пропонує людині міф про затвердження самого себе – з максимальною ясністю розума, з розумінням своєї долі, людина мусить нести тягар життя, не змиряючись із ним – самовіддача і повнота існування важливіше за всі вершини, абсурдна людина обирає бунт проти всіх богів.
З плином часу філософська концепція Камю певною мірою трансформувалася. “Від анархічної самотності “міфа про Сізіфа”, де абсурд долається сам по собі, Камю переходить спочатку до індивідуалістичного бунту “Калігули” і “Непорозуміння”, а потім до до колективістської моралі “Чуми” і “Стану облоги”, яка виражає людську солідарність у боротьбі проти зла.”Чума”, яка означала для людей “вигнання”, яка була найглибшою “розлукою”, породила в них прагнення до возз’ єднання і спілкування одне з одним Тому, вважає Камю, є більше підстав захоплюватися людьми, аніж зневажати іх”[Совр.зап.фыл.,121].
Список використаної літератури.
1. Руткевич А. Философия А.Камю // Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство : Пер. с фр. – М.: Политиздат, 1990. – С.5-22.
2. Современная западная философия: Словарь / Сост.: Малахов В.С., Филатов В.П. – М.: Политиздат, 1991. – 414 с.
3. Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: Политиздат, 1988. – 592 с.
4. Філософія. Курс лекцій : Навч. посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с.
5. Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. Изд. 3-е. М., Политиздат, 1975. – 496 с.