- визначення завдань контролю у суворій відповідності до мети навчання;
- вибір способів і технічних засобів контролю;
- складання контрольних завдань;
- обмірковування їх змісту і методики застосування;
- рецензування контрольних завдань;
- експериментальна перевірка контрольних завдань у навчальному процесі;
- удосконалення змісту і методики застосування контрольних завдань, а також технічних засобів з обліком досвіду їх використання у навчальному процесі.
Лише проведення усіх вказаних заходів забезпечує ефективне застосування стандартизованого контролю.
При складанні контрольних завдань необхідно дотримуватись ряду вимог:
- укладачі завдань мають чітко уявляти мету контролю як частини усього навчального процесу, враховувати вікові і психофізичні особливості тих, хто навчається. Контрольні завдання мають стимулювати пізнавальну активність студентів, викликати у них інтерес до предмета навчання;
- контрольні завдання в усіх випадках мають забезпечувати реалізацію навчаючої функції контролю, а не тільки контролюючої;
- складаючи контрольні завдання, потрібно враховувати, що інформація, яка міститься у них, потрібна не стільки для оцінки знань студентів, скільки для того, щоб своєчасно виявити помилки і скоригувати навчальний процес;
- лід час розробки контрольних завдань слід передбачити способи і засоби (у тому числі і технічні), які можна буде застосовувати при реалізації тестів, що розробляються;
- потрібно уникати шаблону і формулювань, які повторюють відомі істини.
При складанні білетів важливим є рішення проблеми правдоподібності неправильних варіантів. При цьому можливі два аспекти проблеми зовнішня правдоподібність і правдоподібність змісту.
Неправильні варіанти відповідей можуть бути:
- правдоподібними зовнішньо і правдоподібними за змістом;
- правдоподібними зовнішньо, але неправдоподібними за змістом;
- неправдоподібними зовнішньо, але правдоподібними за змістом.
Не можна використовувати відповіді неправдоподібні і зовнішньо і за змістом.
Найбільш доцільною структурою при побудові вибіркових тестів потрібно вважати:
- один варіант правильний, решта невірні (неповні), але обов’язково правдоподібні;
- усі варіанти неправильні (неповні), але обов'язково правдоподібні, при наявності варіанта "правильної відповіді немає";
- один варіант неправильний (неповний), решта варіантів правильні. Результати стандартизованого контролю використовуються для висновків відносно роботи навчальної групи і кожного студента окремо.
Найбільш розповсюдженою формою оцінки відповідей на тести є триканальна: правильна відповідь плюс один бал, "не знаю" - 0, неправильний - мінус один бал.
МЕТОДИКА ГУМАНІТАРИЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
Як відомо, кінцева мета освіти - це виховання не тільки спеціаліста, а насамперед, виховання особистості.
Університетська освіта - це універсальне оволодіння спеціальністю, світовими загальнокультурними цінностями і придбання знань національної історії, культури і економічної думки. Відомо - і це видатне відкриття, відмічене Нобелівською премією, - що дві напівкулі людського мозку виконують неідентичні функції. Ліва нанівкуля забезпечує раціонально-логічну функцію, права - образне сприйняття світу, інтуїцію. Для справжнього педагога не викликає сумнівів необхідність засвоїти істину, зрозуміти, що однобічна спрямованість освіти, особливо ігнорування її гуманітаризації, не дає можливості молодій людині, у даному випадку студентові, повністю реалізуватись, обмежує його розвиток і у кінцевому підсумку впливає на якість підготовки будь-якого спеціаліста.
Дефіцит гуманістичного виховання і тісно пов’язаної з ним гуманітарної освіти у вузах все більш відчувається у зв'язку з орієнтацією студентів на підготовку до вузькоспеціалізованої діяльності.
У США давно б’ють тривогу, доводячи, що сьогодні необхідно формувати духовні якості особистості, розвивати у молодих людей властивість цілісного бачення світу, здібність сприймати серйозні соціальні проблеми і наповнювати довкілля загальнозначущим ціннісним змістом.
Для розуміння єдності сучасної культури необхідно усвідомити той факт, що гуманітарне і природно-наукове знання дають різні картини однієї і тієї самої реальності. Природно-наукове знання має предметом об'єктивну частину цієї реальності, яку можна описати фінітними засобами за допомогою формальної логіки. Гуманітарне знання має предметом сам процес формування об'єктивної реальності, тобто суб'єктивну діяльність. У кінцевому підсумку предметом є одне й те саме, лише у різних зрізах. Картини виявляються доповнюючими, але не взаємовиключаючими.
Необхідно нагадати, що про необхідність гуманітаризації суспільства і освітньої сфери заговорили у весь голос у середині XX ст. після гуманістичного маніфесту Б.Рассела, О.Какслі, Дж.Ньюн і ін., у якому вони застерігали від виключно раціоналістичного і технократичного погляду на світ.
На Заході гуманізація освіти, з огляду на зарубіжну літературу,, базується на "трьох китах": моральність, індивідуалізація навчання і орієнтація освіти на швидкозмінюваний світ. Але це гуманізація у вузькому розумінні слова. У широкому розумінні слова - гуманізація націлена на формування гуманістичних відносин, де все базується на культурі взаємовідносин і культурі мислення; уміння користуватись свободою і підкорятись правилам і законам; активність, мотивація вчинків, відповідальність, ініціативність, пошук і творчістю.
У США, наприклад, гуманітарна підготовка спеціаліста будь-якого профілю є важливішою частиною загальної політики вищої освіти.
У кінці 60-х років у знаменитій лекції "Дві культури" Чарльз Сноу показав, що ворожість гуманітарної і технократичної культур може призвести до загибелі цивілізації (у нас дискусія фізиків і ліриків). У результаті у зарубіжній педагогіці склалось чітке уявлення про суть принципу гуманітаризації, його змісту, мети і завдань.
Гуманітаризація освіти - це спосіб розвитку особистості, а не накачування її інформацією. Гуманітаризація освіти передбачає гуманітарне орієнтоване вивчення усіх без винятку навчальних предметів. Гуманітаризація освіти означає деполітизацію і деідеологізацію, право на особисту думку.
Що таке гуманізація вищої освіти? Це такий світоглядний і діяльний підхід до освіти, який не тільки визнає, але і стверджує цінність студента як особистості, його право на якісну освіту, на свободу вибору, на розвиток і виявлення своїх здібностей, на визнання єдиним критерієм оцінки діяльності викладача - якість особистості спеціаліста.
Отже, гуманітаризація освіти - це повернення усіх наук до людини, на формування духовного світу спеціаліста, орієнтованого на загальнолюдські цінності.
Великим недоліком нашої системи вищої освіти була орієнтація її, насамперед, на підготовку спеціаліста, а не культурної людини, яка не дозволить собі бути поганим спеціалістом.
Цей недолік рано чи пізно має бути ліквідовано, бо хронічний дефіцит культурних людей сьогодні вже очевидний.
Перші кроки гуманітаризації вищої школи були здійснені ще у 20-х роках XX ст. українським математиком Т.О.Грузннцевим. Свій досвід він узагальнив у творах "Елементи теорії множин" і "Нариси з теорії науки". Ідеї Грузинцева відносно інтеграції точних і гуманітарних знань випереджали час, і до них повернулися лише у 90-х роках XX ст. Зараз говорять про це всі, але все це лише у зародковому стані.
Причини:
1) низький стартовий рівень розвитку студентів - наслідки шкільної освіти і культури суспільства в цілому;
2) обособленість зусиль викладання гуманітарних наук вирішити цю проблему самостійно без синтезу природознавчих і гуманітарних знань.
Особистість - це перш за все громадянин держави і патріот, це людина, яка володіє універсальною спеціальною підготовкою (спеціаліст), це людина з широким світоглядом, високим рівнем загальної і політичної культури.
Виховання такої особистості, створення для цього відповідних умов і має складати головну мету гуманізації вищої освіти.
Гуманізація має два аспекти: психологічний аспект, який передбачає активізацію ролі людини, індивідуалізацію навчання (тестування, самостійна робота); загальнокультурний аспект, під яким розуміється гуманітарна культура через зміни певною мірою змісту викладання інших дисциплін.
Великі вчені, яким належать найбільші відкриття у природознавстві, А.Ейнштейн,Н.Бор, І.Павлов, А.Фрідман, II. Вавілов - завжди у центрі відкриттів ставили людину і її становище в оточуючому світі. І у цьому була найвища гуманістична спрямованість їх відкриттів, що ріднило їх з такими титанами гуманітарної науки, як А.Чехов, Н.Бердяєв, П.Флоренський, О.Блок, Т.Манн, Н.Сартр та ін.
Людина (педагог) - творчість - Людина (студент) = співробітництво Це означає, що не тільки викладач у процесі своєї праці готує компетентного спеціаліста, але і студент, зацікавлений в реалізації цієї мети, виступає суб'єктом цієї співпраці. І тільки узгодження цих дій, за висловом Л.М.Толстого, призведе до очікуваного результату. Це знаходить свій вираз у педагогічному принципі активності студента та у підході до організації навчально-виховного процесу з позицій особистості.
Як відомо, кафедра є центром навчальної , наукової та виховної роботи. А тому освітнянський процес, де студент і викладач виступають суб'єктами діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на кафедрі.
Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої гуманітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому. Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.