Міжгалузеві та галузеві приинципи трудового права.
Правові принципи поділяються між собою не тільки за змістом, але й за глибиною, ступенем охоплення праоввої матерії.
Залежно від того, що в одній, декількох чи у всіх галузях права діють відповідні принципи, їх можна поділити на основні (загальні), міжгалузеві і галузеві.
До основних (загальних) принципів належать ті, що діють у рамках всієї системи права, наприклад, принцип законності.
Міжгалузеві принципи - це ті, що розповсюджуються на декілька галузей права. До міжгалузевих принципів відносяться, наприклад, принцип свободи праці, що втілюється в тих галузях права, які певним чином повязані за працею (цивільне, адмінісративне).
Трудове право регулює відносини, що виникають не з примусової праці, а характеризуються свободою праці.[1] За кого нормами працівник може вільно укладати і в будь-який час розривати трудовий договір; він не обмежений у виборі підприємства, під час дій даного договору працедавець не може вимагати виконання роботи не передбаченої останнім.
Першим серед радянських вчених вийти за рамки свободи праці проявляеться не тільки у свободі трудового договору, а й охоплює важливі трудові права робітників та службовців, які закріплено законом. Сьогодні переважна більшість вчених в галузі трудового права відносять свободу праці до принципу всього трудового права.
Принцип свободи праці знаходить свій прояв в таких положеннях:
- людина володіє невідємним та виключним правом вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, яка забезпечується державою;
- людина не може залучатися до примусової або обовязкової праці за винятком підстав, передбаченихз законами України, що відповідають міжнародним положенням з цього питання;
- людина може вільно обрати види та форму діяльності (робота за трудовим договором, підприємницька діяльність, робота у власному господарстві);
- законодавством забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу;
- у період виконання роботи за трудовим договором власник не має права вимагати роботи, не передбаченої трудовим договором.
- розірвання трудового договору як з боку працівника, так за згодою сторін не може обмежуватись;
- для захисту порушеного права на свободу праці чи свободу трудового договору і працівник і власник підприємства наділяється правом звертатися до компетентних органів влади (судової та адміністративної).
Міжгалузеві принципи пов'язані з працею називаються принципами правового регулювання праці.
Галузеві принципи трудового права являють собою конкретизацію цих міжгалузевих принципів трудових відносин і норм, що їх регулюють.
Варто звернути увагу й на те, що в Конституції України можуть закріплюватись тільки міжгалузеві принципи, а можуть і міжгалузеві, і галузеві одночасно.
Конституція України закріплює наступні принципи правового регулювання праці:
1. Свобода праці і можливість вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці і заборона примусової праці.
2. Право на охорону здоров'я.
3. Право на освіту.
4. Право на об'єднання.
5. Право на захист прав і свобод всіма способами не забороненими законом.
6. Право на винагороду за працю без будь-якої дискрімінації.
7. Право на відпочинок.
Усі вказані принципи об'єднує те, що вони розповсюджуються на всіх громадян і проявляються у всіх галузях права, які певною мірою регулюють відносини, пов'язані з працею.
Згідно з Конституцією 1978 року всі громадяни були зобовязані дотримуватись дисципліни праці. Конституція 1996 року такого принципу не містить. Однак спільна праця з необхідністю передбачає узгодженість, вимагає і дисципліни[2] у діючій Конституції України перелік обов'язків сформульований крізь призму можливості реалізації наданих громадянам прав тп свобод. При цьому зазначається, що здійснення прав і свобод інших осіб.
Аналіз правових положень КЗпП та інших законодавчих актів України дозволяє визначити такі принципи трудового права: принцип свободи праці, принцип рівноправності в галузі праці; принцип договірного характеру праці; принцип визначеності трудових функцій; принцип стабільності трудових відносин; принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці; принцип безпеки праці; принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійснення контролю за додержанням законодавства про працю; принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод: принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі і у зв'язку з материнством.
Названі принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів трудових відносин. Вони пронизують усе трудове право, є керівними положеннями чинного трудового законодавства.
Висновок: Єдність принципів трудового права не виключає диференціацію у правовому регулюванні як окремих видів трудових відносин. Така диференціація обумовлюється особливостями застосування праці в різних галузях народного господарства в організації праці або в характері виробництва. Саме диференціація при єдності принципів є однією з істотних рис правового регулювання праці в Україні.
Розділ ІІІ.
Зміст і конкретизація галузевих принципів трудового права.
Принцип свободи праці. Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному свідомому обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особисті якості людини: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільна потреба.
Право на працю реалізується шляхом укладення трудового договору. Сутність цього договору полягає в тому, що це угода, яка укладається працівником про трудову діяльність, виконання ним роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою.[3]
Для працівника свобода укладення трудового договору означає повну можливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів, знань і намірів.
Принцип рівноправності в галузі праці. В системі принципів, закріплених Конституцією України, важливе місце належить рівності громадян. Рівноправність, що грунтується на суспільній рівності всіх людей означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості.
Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискрімінації в усіх аспектах трудової діяльності.
Принцип договірного характеру праці. Законодавство про працю визначає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою стрін. Трудовийдоговір, за допомогою якого оформлюються трудові відносини, одночасно є і регулятором цих відносин, оскільки договором визначаються умови застосовування праці, взаємні права і обов'язки.
Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовим договором визнається угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, а друга сторона - виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці.
Абсолютної свободи при виборі конкретного робочого місця немає. Лише в окремих випадках, визначених законом, власники підприємств зобов'язані укласти трудовий договір з працівником, а відмова в цьому може бути оскаржена в суді.
....дошкільної, повної загальної, середньої, позашкільної, професійно-технічної вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням та студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурентній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах, або через національні культурні товариства.
Відповідно до статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права Конституція визнає право на освіту за кожною людиною, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігіх, стану здоров'я та інших обставин.
Згідно з ст.44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюєтьсязаконом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.
Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, у тому числі і державою. Страйк є кращим засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк не допускається, якщо він створює загрозу життю і здоров'ю людей, а також на підприємствах і в організаціях залізничного і міського громадського транспорту (включаючи метро).
Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений. Конституція встановлює основи порядку здійснення права на законний страйк, вимагаючи урахування страйкуючим необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод громадян.
Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушування до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.