Як можна побачити з попереднього огляду підприємств автомобільної промисловості України, то на них з 1993 року відбувся сильний спад виробництва і до 1997 року досяг свого найнижчого рівня - 6132 автомобілі, у тому числі 1722 легкових автомобілів. На тлі падіння виробництва значно зріс імпорт нових та уживаних автомобілів. Гіперінфляція та девальвація національної валюти призвели до різного зростання витрат виробництва. Російські підприємства, котрі були основними постачальниками, почали вимагати передоплату у твердій валюті, внаслідок чого погіршився стан заборгованості українських підприємств, що були у державній
власності. Імпортовані комплектуючі були замінені на місцеві, внаслідок чого якість автомобілів погіршилась, а з нею і зникла довіра до українських автомобілів.
На сьогодні перед підприємствами галузі стоять такі найважливіші проблеми: залучення коштів для модернізації виробництва, залучення нових технологій та ноу-хау, створення конкурентоспроможних автомобілів не тільки на українському ринку, а й на ринку СНД і Східної Європи. Ці проблеми стають особливо актуальними, якщо зважати на глобалізацію, зняття деяких митних бар'єрів, що робить виживання українських автомобілів навіть на національному ринку досить проблематичним.
2. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ
Продукція української автоиобілебудівної проиисловості має низьку якість і тому майже не користується попитом ні на вітчизняному ринку, ні на інших. Технології виробництва є дуже відсталими, принаймні на 25-30 років. Для того, щоб подолати ці головні проблеми і забезпечити попит на продукцію на внутрішніх і зовнішніх ринках, підприємствам автомобілебудівної промисловисті необхідно імпортувати та використовувати технології та ноу-хау з-за кордону від провідних західних виробників автомобілів, залучити значну кількість коштів, які б дозволили модернізувати підприємства та втілити нові технології у життя.
Головною проблею є те, що в Україні низький платоспроможний попит. Саме перед цією проблемою постав “АвтоЗАЗ-Daewoo”. Автомобілі цього підприємства, як “Таврія” так і моделі Daewoo майже не користувалися попитом, але це було ще й внаслідок невідповідного співвідношення ціна/якість у цих авто. Наприклад, “Таврія” – це найдешевша машина на українському ринку, $2000, але – це автомобіль “на два роки”. І чеська “Scoda”, яка коштує на нашому ринку $8000 (це разом з митом), може прослужити 15 років і має набагато кращий інтер’єр та екстер’єр. За дослідженнями в Україні існує два найбільш переспективних цінових сегментів для автомобілів – це 3500-4500 тис.дол. США та 6000-8000 тис.дол. США. Найнижчий ціновий сегмент може зайняти малометражний автомобіль, з об’ємом двигуна 1,1-1,2л., у вищому ціновому сегменті можуть бути представлені автомобілі представницького класу. Але лише у випадку забезпечення відповідної ціні якості на ці авто україна може розраховувати на попит в Україні та країнах СНД.
4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ
Існує кілька сценаріїв розвитку української автомобілебудівної галузі. Перший сценарій включає в себе створення національної автомобілебудівної галузі на основі передачі технологій транснаціональними конпаніями. За такої перспективи передбачається, що місцевий ринок стане достатньо містким, щоб поглинути вироблену продукцію. Незважаючи на це:
· 3 одного боку, хоча може бути необхідним впровадження експортної стратегії на підтримку національної автомобілебудівної промисловості, що зароджується. Передумовою для розвитку такої національної промисловості залишається саме національний ринок. Заміни між внутрішніми продажами та експортом дозволяють тимчасово пристосуватися до економічних коливань та державної політики, але на тривалу перспективу розвиток національної автомобілебудівної промисловості спиратиметься на збалансоване зростання обох компонентів попиту.
· 3 другого боку, іноземні автомобілебудівні компанії не будуть розташовувати виробництво на місці або погоджуватися на передачу своєї технології, якщо така присутність не надає їй привілейованого доступу до основних ринків. Досвід Японії та Кореї у створенні автомобілебудівної промисловості показує наскільки важливим є неухильне й свідоме дотримання відповідної промислової політики, зокрема для того, щоб заохочувати передачу та освоєння іноземних технологій, які нададуть місцевій компанії можливисть поступово розвивати свою власну спеціалізацію. Претендувати на іноземні інвестиції в Україні можуть “АвтоЗАЗ”, “ЛАЗ”, виробники обладнання, щодо яких вже існують реальні пропозиції. Так щодо “ЛАЗу” тривають переговори про його 80% продажу компанії “Scania”. “АвтоЗАЗ” має пропозиції від російського “АвтоВАЗу”, завод проводить переговори з “Fiat” та “General Motors”.
Другим сценарієм є регіональна інтеграція. Це одна з найперспективніших моделей для країн СНД, в яких історично склалися зв'язки в автомобілебудівній промисловості, але які на сьогоднішній день ще недостатньо розвинуті.
Регіональна інтеграція дозволяє розвиватися поділові праці між різними членами регіону. Компанії об'єднують управління різними своїми підприємствами по всій зоні, а це спричиняє циркуляцію товарів та інформації.
До третьої конфігурації відноситься інтеграція нових країн, що розвиваються в напрямку центра. Наприклад, мексиканська автомобільна промисловість повністю зорієнтована на Північну Америку, яка поглинає три чверті її виробництва Щодо України, то тут можна виділити два можливі Центри - це Росія та країни Центральної Азії та Африки. У цих країнах немає можливостей купляти дорогі автомобілі, а от авто низької на середньої цінової групи мають там значний попит.
5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ.
Дуже показовим у розвитку автомобілебудівної галузі є чешський (“Skoda") та румунський (“Dacia") досвід. Україна правда, дещо згаяла час, а також довіру до іноземних компаній в зв'язку з провальним співробітництвом із компанією “Daewoo". Так само як й іноземні компанії втратили довіру після економічно необгрунтованого проекту “АвтоЗАЗ-Daewoo”.
Вище були наведені загальні можливі стратегії розвитку автомобілебудівної галузі, але, на мій погляд, було б недоцільно зупинися на якомусь одному з них. Найбільш прийнятною є змішана стратегія, яка дозволила б не тільки зберегти національну автомобілебудівну промисловість, а також продовжити успішне співробітництво в межах регіону країн СНД.
Щодо заводу з виробництва легкових автомобілів - "АвтоЗАЗу”, то найбільш доцільним шляхом його розвитку був би 100% продаж Західній або Японській автомобільній компанії, що має досвід та кошти для модернізації заводу та може передати технології та ноу-хау і на базі українського заводу створити проектування та виробництво зовсім нових моделей. За цей проект говорить більш ніж успшіний досвід чешської "Skoda" разом з "Volkswagen” та румунської "Dacia" з "Renaut”. Там зміна власників створила умови для великомасштабної передачі технологій та ноу-хау завдяки реалізації інвестиційних програм, які сягали сотень мільйонів євро. Інвестування супроводжувалося повним перетворенням підприємств на дочірні підприємства відповідних компаній, що було єдиною формою взаємин, здатною забезпечити управління процесами модернізації.
За цей сценарій говорить також наявність в Україні дешевої та кваліфікованої робочої сили (відомо, що в Україні заробітна плата складає 7% собівартості продукції, тоді як у розвинутих країнах 60-70%) , наявність підприємств, які здатні постачати комплектуючі до машин, а також наявність великого ринку збуту - країни СНД. Звичайно на першому етапі комплектучі мали б імпортуватися, але протягом двох трьох років більша частина виробництва комплектуючих мала б переміститися в Україну і тоді за рахунок дешевої робочої сили та незначної частини мпорту існує реальна можливість виробити якісний автомобіль з порівняно низькою собівартістю. Український ринок здатний забезпечити попит на автомобілі від $3500 до $7000 за гарного співвідношення ціна/якість.
Як було згадано, в Україні існує багато підприємств “ЛуАЗ", "КримАвтоГАЗсервіс", "УкрВолгатехсервіс”, Київський авторемонтний завод №1 та інші, що збирають російські автомобілі "ВАЗ", "ГАЗ", "УАЗ" на основі російських комплектів із застосуванням комплектуючих українського виробництва. Так, підприємство "ЛуАЗ", що належить концерну "Укрпромінвест” налагодив тісні зв’язки з російським "АвтоВАЗом" і планує зібрати більше 6000 автомобілів у 2001 році, і згодом нарощувати виробництво, використовуючи до 50% українських комплектуючих. До того ж "ЛуАЗ" буде поставляти в Росію машинокомплекти "ЛуАЗів" для збірки цих автомобілів на "Єлабузькому заводі легкових автомобілів". Таким чином практика кооперації між Росією і Україною в галузі автомобілебудування починає набувати все більших масштабів. Тісна інтеграція між виробництвами в Росії і в Україні, що передбачатиме взаємний експорт-імпорт комплектуючих, запчастин та машинокомплектів дає цілком реальний шанс вижити і отримувати прибутки багатьом українським підприємствам, що вироблять комплектуючі та збирають російські моделі авомобілів.
6. ЗДІЙСНЕННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ.
“КрАЗ" намагається вирішити проблеми модернізації виробництва та завантаження виробничих потужностей шляхом співробітництва з українськими банками, а саме банком "Фінанси та кредит5 і "Ощадбанком". Підприємство разом з цими банками виробили стратегію розвитку заводу і під ці проекти "КрАЗ" отримав значні кредити, що вже дозволили йому реконструювати деякі складальні лінії, створюються нові, що вироблять продукцію, яка раніше імпортувалася. Ціль підприємства - це експорт, і не тільки в країни СНД. Саме тому велика робота виконується над модернізацією моделей автомобілей та пристосування їх до європейських технічних та екологічних норм, Таким чином завдяки тісній співпраці з фінансово-кредитними установами підприємство намагається вирішити свої проблеми і твердо заявити про себе на європейському ринку вантажних автомобілів.