Прагнення ініціаторів створення типових (класичних) зон відвести під свою юрисдикцію як можна більшу територію також ставить під сумнів підприємницький успіх зон, зважаючи на великі капіталовкладення необхідні для їх облаштування. До того ж в цьому випадку досить складно організувати управління. А цей чинник є дуже важливий для тих країн, які вперше створюють СЕЗ і не мають досвіду управління такими зонами.
Проблема розумного обмеження початкових вкладень на облаштування СЕЗ особливо актуальна для України, враховуючи нинішню гостру нестачу інвестиційних коштів.
Неякісне планування при створенні СЕЗ в Україні виявляється і в нераціональному встановленні строків їх функціонування та переліку пільг.
В указах Президента України терміни функціонування зон у 20, 25, 30, 60 років є економічно не виправданими. Особливо в таких указах, як про “Інтерпорт Ковель” (20 років), “Порт Крим” (30 років), “Порто-франко” (25 років), оскільки види діяльності в цих зонах високоприбуткові, отож пільги на 20-25-30 років призведуть до зростання прибутків інвесторів і збитків держави.
Світовий досвід підтверджує, що вже через 5-7 років у СЕЗ більшість пільг органи держвлади відміняють, а натомість створюються економічно вигідні умови функціонування підприємств і розвиток всієї СЕЗ на загальнодержавних умовах. У контексті аналізу проблем формування тих чи інших зон ще більш необґрунтованим є Указ Президента про створення СЕЗ на 60 років в Донецькій області. За такий термін не те що зону, а цілу державу можна створити. Встановлення таких невиправдано завищених термінів може дуже ускладнити своєчасне внесення коректив у випадку допущених помилок.
У світі прийнято надавати суб’єктам СЕЗ пільги з податку на прибуток чи податку на нерухомість (землю та (або) споруди). Натомість в Україні суб’єкти СЕЗ і ТПР одержують пільги з ПДВ. Цільове використання товарів, ввезених на територію України без сплати ПДВ, простежити досить важко. Отож суб’єкти зон мають можливість додатково заробити на продажу таких товарів, а контрольні органи потребують більше коштів на адміністрування і контроль за діяльністю суб’єктів СЕЗ.
Звернення України до іноземних інвестицій наражає її, як і будь-яку іншу державу, на економічну небезпеку, на загрозу незалежності національної економіки. Йдеться про те, що, запозичуючи іноземні технології, вона ставить відповідні галузі в залежність від іноземного капіталу, піднімає авторитет іноземної науки та, відповідно, зменшує результативність, а відтак і прогрес національної науки, особливо у сфері прикладних розробок. В перехідний період особливо гостро відчуваються зловживання, пов’язані з відмиванням і вкладанням капіталу кримінального походження. Вони розраховані на швидке отримання надприбутків і руйнують потенціал України (економічний, природний, технічний та ін.). Тому важливого значення набуває розробка системи критеріїв відбору іноземних інвестиційних проектів (що дає максимально об’єктивну оцінку якості суб’єктів та об’єктів інвестиційного процесу), розробка державної науково-технологічної політики, оптимізації співвідношення імпортних технологій та національних розробок.
Під час прийняття рішень про створення СЕЗ не було проаналізовано альтернативних методів, що забезпечили підтримку великих та містотворчих підприємств. Йдеться про приватизацію, зміну підходів до управління, реструктуризацію тощо.
На сьогоднішній день чітко не визначена концепція контролю з боку держави за функціонуванням СЕЗ та ТПР. Як правило, в просуванні проекту створення СЕЗ успіху досягають лобістські угрупування, які представляють потужні промислові регіони. Організація СЕЗ на таких територіях, в особливості в мегаполісах, надзвичайно ускладнить, якщо не зробить неможливим, контроль за фінансовими потоками.
Отже, як було показано в розділі, основною відмінною рисою процесу створення СЕЗ в Україні є його підпорядкованість тактичним політичним задачам на шкоду економічній сутності та довгостроковим політичним пріоритетам, питання створення зон вирішуються стихійно, за відсутності чітких критеріїв та відповідної нормативно-правової бази.
Як би привабливо не виглядала на початку ідея створення СЕЗ, Україна вже сьогодні потрапила в певну проблемну ситуацію, яка вже починає набирати оберти. Якщо не розв’язати її зараз, ми все рівно повернемося до неї через деякий час.
4. СВІТОВИЙ ДОСВІД СТВОРЕННЯ СЕЗ
За даними ООН, в світі працює понад 800 СЕЗ, які дають 5% світового валового доходу.
Світовий досвід створення і функціонування СЕЗ свідчить про те, що поряд з зонами, створеними для посилення інтеграції із світовим ринком, заохочення міжнародних економічних зв’язків (зони вільної торгівлі, експортно-виробничі, митні та ін.), існують зони з особливим режимом заохочення відповідних видів діяльності і галузей виробництва (зони розвитку відсталих районів, туристичні зони, агрополіси і ін.). Тому цілі створення СЕЗ в кожному окремому випадку можуть бути відмінними.
Так, в промислово-розвинених країнах, таких як США, Великобританія, СЕЗ створювалися для реалізації регіональної політики, спрямованої на пожвавлення малого та середнього бізнесу в депресивних районах. З цією метою вітчизняним підприємцям надавалася більша, ніж в інших районах країни свобода діяльності і значні фінансові пільги. Ці програми не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу, а передбачали перерозподіл національних фінансових потоків між регіонами країни для забезпечення рівномірного стійкого розвитку всієї країни.
З цією ж метою створювалися СЕЗ і в країнах, що розвиваються – Сінгапур, Терція, Філіппіни. Однак на відміну від промислово розвинених країн наголос при створенні СЕЗ робився на залучення іноземного капіталу. Слід підкреслити, що іноземний капітал в усіх цих країнах ставив за мету не розвиток національної економіки, а отримання надприбутків. Тому успішні наслідки функціонування СЕЗ для економіки країни спостерігаються там, де одразу було жорстко закріплено превалювання національних інтересів над інтересами транснаціонального капіталу промислово-розвинених країн.
Помітна роль СЕЗ в соціально-економічному розвитку окремих відособлених районів різних країн, тієї або іншої галузі виробництва, в залученні іноземного капіталу або пожвавлення діяльності малого та середнього вітчизняного підприємництва, тим не менш, не дає достатньо підстав розглядати їх як універсальний засіб модернізації економіки в умовах переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової. Справа в тому, що розвиток СЕЗ відбувається в межах добре спланованої економічної реформи. Ступінь впливу на решту територій країн, що розвиваються є доволі обмеженим. Для промислово-розвинених країн, як правило, і не ставиться задачею поширення такого впливу. Організація СЕЗ грає чітко визначену роль в пожвавленні підприємницької діяльності даного регіону або в акцентуванні уваги на розвиток тієї чи іншої галузі економіки. Крім того, утворення СЕЗ поєднано, як правило, із значними капіталовкладеннями і наступними істотними зусиллями держави на їх розвиток. Без централізованої підтримки вони практично не життєздатні.
При численних прикладах успішного функціонування СЕЗ мають місце невдалі спроби їх організації. Так, створення в Шрі-Ланці, Сенегалі, Індії, Лівії, Маврикії та ін. країнах СЕЗ не тільки не завершилося успіхом, але багато з них взагалі припинили своє існування. Така неефективність здебільшого зумовлена недосконалою урядовою політикою, зокрема такими її рисами:
- нестабільність та непрозорість законодавчого регулювання СЕЗ, яка спричиняє низький рівень інвестицій, корупцію та зловживання пільгами для відмивання нелегально отриманих коштів;
- відсутність чітких вимог до спеціалізації СЕЗ, що призводить до необґрунтованого поширення пільг практично на всі види діяльності зони;
- неякісне планування СЕЗ, а саме:
a) невдалий вибір місця для СЕЗ (територія із слаборозвиненою інфраструктурою, надто малою кількістю природних та трудових ресурсів, не досить містким ринком). В такому разі СЕЗ стає непривабливою для інвесторів.
b) нераціонально визначений розмір зони. У Ліберії витрати на створення інфраструктури СЕЗ ($15 млн.) істотно перевищили інвестиції ($60 тис.).
В той же час у Китаї, Малайзії та Сінгапурі великий розмір СЕЗ став головним чинником промислового розвитку. Але для цього були сконцентровані колосальні капіталовкладення.
ВИСНОВОК
На терені України сформувалася хибна думка, що СЕЗ є чудодійним засобом при переході від командної, дефіцитної економіки до ринково орієнтованої. Не можна розглядати СЕЗ як панацею для оздоровлення економіки країни в цілому, оскільки в переважній більшості випадків подібні утворення допомагають успішно розв’язати лише локальні і регіональні економічні, соціальні та екологічні задачі. Натомість ці проблеми є характерною рисою всіх без винятку районів України (зокрема, в промисловості кожне друге підприємство є збитковим, а в сільському господарстві понад 85% господарюючих суб’єктів щорічно закінчують свою діяльність із збитками). Тобто потрібна така концепція розвитку економіки, яка сприяла б оздоровленню всієї України, а не окремих її регіонів. Таким підходом є зміна існуючої системи оподаткування в бік зменшення податкового тиску, забезпечення стабільних та зрозумілих правил господарювання.