Смекни!
smekni.com

Стратеги розвитку України (стр. 3 из 3)

Напівпрезидентська республіка при відсутності чіткого розпо­ділу функцій і повноважень вищих органів влади, жорсткий роз-

поділ влади при папівпарламентському способі формування Уря­ду — усе це виливається у конфронтацію між законодавчою та виконавчою владою, що е наслідком не так злої волі народних де­путатів чи Президента, як ознакою незбалансованості політичної системи. З 1990р. в Україні змінилося дев'ять урядів. Це приз­водить до перманентних політичних криз — урядової, парламен­тської, і, як наслідок — до глибокої загальної суспільної кризи.

Не досить чітке розмежування законодавчої і виконавчої влади щодо їхньої компетенції, як це спостерігається в Конституції Укра­їни, може призвести до порушення або зміни притаманної тій або іншій формі правління єдності структури управління, причому од­ночасно можуть виникнути нові види відносин, колізії і неузгодже­ності, яких немає у відпрацьованих формах правління. Більше того, конфронтація між Президентом і Верховною Радою переростала в запеклу боротьбу вже в перші роки незалежності України.

Одразу після здобуття незалежності Україна постала перед вибором оптимальної форми правління. Протягом своєї історії Україна мала досвід як парламентської, так і президентської рес­публіки. Отже, теоретики і практики в політиці, які є при­хильниками різних концепцій форм правління дійшли зго­ди, зупинивши свій вибір на президентсько-парламентсь-' кій республіці.

Сьогодні боротьба між виконавчою і законодавчою владою в Україні триває, що створює додаткову напруженість у суспільст­ві. Така боротьба засвідчує, що жорсткий розподіл влади не мо­же так функціонувати в Україні, як він функціонує в західних країнах з президентською формою правління. Тому парто звер­нути увагу на досвід парламентських республік. Передусім це стосується поєднання депутатського мандату і членства в Уряді України.

Необхідний пошук політичної моделі взаємодії гілок вищої державної влади, можливо, призведе до відмови від ідеї жорстко­го розподілу влади та встановлення практики призначення мініс­трів з числа депутатів зі збереженням за ними депутатського ма­ндата після призначення на посаду міністра, що зняло б гострі протиріччя між гілками влади, сприяло б народній підтримці Уряду, міністри в якому є обраними депутатами.

Оптимізувати співпрацю гілок влади в Україні, не допустити конфронтації між ними можна тільки шляхом оптимального роз­поділу владних функцііі, а не влади, дифузії влади, частковим злиттям персоналу, що власне й означатиме реформування полі­тичної системи.