РЕФЕРАТ НА ТЕМУ :
„КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ ЦЕНТР ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ НА УКРАЇНИ”
Києво-Могилянська академія веде свою історію від 1615 року, коли за заповітом знатної київської шляхтянки Галшки Гулевичівни був заснований Братський Богоявленський учительний монастир і при ньому Братська школа - попередниця Академії. Це був перший національний навчальний заклад, який відповідав потребам духовного життя українців в період радикальних світоглядних та суспільно-політичних змін, народно-визвольних воєн, формування держави. Він розвивав освітні ідеї, започатковані в Острозькій Академії (1576 - 1636 р.р.).
Впродовж усієї своєї історії Україна не мала іншої інституції (окрім церкви), яка б справила більший вплив на розвиток освіти, науки, культури українського народу. Академічні професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.
Національна наука веде свій початок з цих стін. В Академії сформувались власні філософська, політична, поетична, музична, архітектурна, історична, живописна школи, зародився і став професійним театр. Тут започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія.
Академія протягом всього часу свого існування - до 1817 року - була всестановим навчальним закладом, який підтримувало, захищало і плекало все українське суспільство - козаки, духовенство, міщани, селяни. Національна політична, культурна, державна еліта вперше була вихована і сформована в стінах Академії. Привілеїв вищого навчального закладу Києво-Могилянській академії було надано в 1658 році. В Киіво-Могилянській Академії навчались, окрім українців, росіяни, білоруси, молдавани, волохи, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки, італійці. Випускники Киіво-Могилянської Академії засновували школи, семінарії, друкарні, бібліотеки, сприяли розвиткові мистецтва, літератури, музики, театру в Україні, майже в усіх великих містах Росії, а також у Білорусії, Сербії.
Хронологія заснування та становлення Київо-Могилянської Академії як центру наукової і політичної думки на Україні.
1615р./15жовтня/
знатна киянка Галшка Гулевичівна відписує свою садибу в Києві, на Подолі, місцевому Братству для заснування монастиря, шпиталю та школи для дітей всіх станів - день заснування Києво-Могилянської академії
1632р.
митрополит Київський і Галицький Петро Могила створює Києво-Братську
/Могилянську/ колеґію, об’єднавши Київську братську та Київську лаврську школи
1658р.
офіційне надання Києво-Могилянському колеґіуму юридичних прав вищої школи і титулу “Академія” (за Гадяцькою угодою, ратифікованою Сеймом Речі Посполитої у травні 1659 р.)
1694р.,1701р.
офіційне визнання за Києво-Могилянською академією статусу вищої школи й титулу “Академія” царськими грамотами
1817р.
рішення Священного синоду про закриття Києво-Могилянської академії; відкриття на її території Духовної семінарії
1819р.
відкриття на території та в приміщеннях Києво-Могилянської академії Київської духовної академії
1918р.
закриття Київської духовної академії
1920р.
передача приміщень Духовної академії штабу Дніпровської військової флотилії, а старого академічного корпусу - філії Центральної наукової бібліотеки Академії наук України
19вересня1991р.
розпорядження Голови Верховної Ради України “Про відродження Києво-Могилянської академії” на їісторичній території як незалежного вищого навчального закладу України - Університету “Києво-Могилянська Академія” /УКМА/
16жовтня1991р.
презентація відродження Києво-Могилянської академії
Так хто ж така ця Галшка Гулечівна - засновниця академії ?
Про дитинство й освіту Галшки Гулевичівни ми знаємо, здається чи не найменше. Очевидно, що дитинство Галшки пройшло серед мальовничої волинської природи. Виховувалась вона, напевно ж вдома, оскільки дівчатка до шкіл не ходили. Однак відомо, що дівчатка навчалися грамоті від вчителів, яких багаті шляхтичі наймали спеціально.
Красномовним є свідчення Павла Алепського про освіченість українських жінок того часу: "Усі вони вміють читати, знають філософію, логіку і пишуть на різні теми. Серед них є багато дівчат, більших і менших, що виховуються на те, щоб стати черницями, бо здебільшого це сироти". Дівчата ж, яких віддавали в монастирі, проходили курс наук близький до курсу Київської академії. Їм читалася також поетика. Відомо чимало жіночих віршів цього часу (Шевчук В. Дорога в тисячуроків.-К.,1990,с.163).
Мелетій Смотрицький, який в 1616 році викладав латину в Братській школі, також залишив записи про освіченість українських жінок: "К тому не тільки мужчини, але із білих голов (жінок) деякі хочуть відати глубокості письма, таємниці догмат церковних, которим личила би куделя з веретеном, аніж теє, що писано пером".
Митрополит Іпатій Потій, який був ініціатором унії в Україні та вважав, що католицький порядок кращий від ортодоксального, докоряв православним, що їхні жінки вмішуються в справи церкви: "не тільки ви, але і жонки ваші церковними справують! Дивіться ж, що за порядок в церквах ваших: вже не раз і кров’ю людською обливалися, за рядом і справою тих кролевен ангельських і патріаршиць нових (Памятники полемической литературы.- Т. 1, ст. XVIII).
Хоча про освіту Галшки Гулевичівни не маємо жодних документальних свідчень, але можемо ствердити, що її турбота про школу не постала на голому місці. Вірогідно, Галшка отримала досить високу, як на той час, освіту. Про це можемо побіжно судити й з того, що зберігся її автограф, який вона зробила польською і українською мовами: "Галшка Гулевичовна Стефанова Лозчина Маршалкова Мозирська рукою власною". Твердість руки й каліграфічний почерк свідчить про те, що писати їй доводилось досить часто і робила вона це вправно. Очевидно також, що вона добре знала історію Батьківщини, за долю якої вболівала, і робила все можливе для освіти молодого покоління, виховання його на патріотичних засадах. До того ж її знайомство і співпраця з видатними вченими того часу, такими, як Мелетій Смотрицький, Ісая Копинський, Петро Сагайдачний, також свідчить про високий рівень її освіти. Вийшовши заміж за Степана Лозка, Галшка переїхала до Києва. Вірогідно Степан мав кілька будинків у самому Києві та кілька маєтків поза ним. Своїй молодій дружині Степан подарував будинок і землю на Подолі (зберігся донині, на вулиці Григорія Сковороди і входить до комплексу Києво-Могилянської академії). Саме цей будинок Галшка вирішила подарувати Київському братству для влаштування в ньому школи для дітей як шляхетських, так і міщанських.
Останнім часом наші знання про братства як самоврядні організації поповнилися новими науковими думками й узагальненнями (Пам'ятки братських шкіл на Україні, кінець ХVІ - початок ХVІІ ст. тексти і дослідження. К., Наукова думка, 1988). Якщо дослідники ХІХ - початку ХХ століть вважали братства виключно церковними організаціями, то сьогодні починають розуміти, що братства прагнули звільнитися від тенет іноземного церковного і політичного диктату й зверхності і стати органами громадського самоврядування в умовах конфесійного і політичного іноземного гноблення України. Вони вносили в науку й культуру потужний світський струмінь і були певною мірою ударом по монополії церковщини й духовенства на заняття наукою і взагалі інтелектуальною працею. Братства прагнули самостійно спрямовувати і контролювати економічне, політичне і культурне життя українців. Основну увагу вони звертали на освіту і національне виховання. Тому й найпершою турботою братств були друкарні, школи, шпиталі для бідних.
Навколо цих осередків гуртувалися творчі інтелігентні люди: вчителі, митці, вчені письменники - ті, які формували громадську та наукову думку своїх сучасників. Таким чином братства, здійснюючи свою реформаторську діяльність, намагалися зберегти й захистити наші національні традиції духовної культури, яку в той час пов’язували саме з ортодоксальним християнством через те, що воно увібрало в себе народні українські звичаї. Можливо саме завдяки цій діяльності й відбулася синкретизація церковних обрядів з народними язичницьким звичаями (колядування на Різдво, Великодні писанки й короваї на Пасху та ін.). Адже можемо згадати послання Івана Вишенського з гори Афон (з Греції) до українців: "пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте", написане в 1599 році. Отже, ці звичаї в часи Галшки і Степана Лозок вважалися язичницькими, або просто народними і засуджувалися церквою. Як бачимо, зараз церква вже не цурається наших Предківських звичаїв, надавши їм християнської символіки. Як би там не було, але цю тему в нашій науці вважаю вивченою досить упереджено і недостатньо. Адже навіть сама ідея Братства бере свій початок із стародавнього Звичаю священної давньоруської Братчини - святкового бенкету з обрядом славлення Богів (див. Соловйов. Братчины // Русская беседа. - 1854. - № 4).
Мабуть саме ця Київська школа не була першою. Побіжні згадки про Київські школи маємо ще з середини XVI ст. Так, у 1563 р. згадується "руська" школа в Києві при монастирі Михайла Золотоверхого, а в Петиції сейма київської шляхти 1571 року записано: "кгди ж з молодості іншого письма отцове наші учити нас не давали, одно своєго - руского. І школи теж полскоє немаш" (Мицько І. Острозька Слов'яно-Греко-Латинська академія (1576-1636). - К., 1990. - С. 12).
Перші документальні звістки про Київське Богоявленське Братство маємо за 1615 рік. Однак, за старшою традицією, яку М. Максимович піддає сумніву (О первых временах Киевского Богоявленского Братства.-К.,1893), є припущення, що існувала попередниця Київської братської школи ще з другої половини ХVІ ст., причому її розквіт припав на 1589 рік. Цю школу благословив патріарх Єремія і вона проіснувала до пожежі 1614 року. Існує документ, в якому згадується "Братський монастир" в 1594 році. Це "купча запись 1594 року, дана київським земянином Андрієм Обуховим і його жоною Настасією Сверщовською - на їхній Сверщовський двір на Подолі і сіножать на Оболоні", де сказано, що "продані двір і сіножать в братський монастир". Єдине, що викликало сумнів наших істориків, це те, що купча збереглася в пізнішій копїї, зробленій через 100 років після купівлі. Мусимо зазначити, що такі документи могли переписуватися для кращого збереження.