У рамках захисту від недобросовісної конкуренції дещо окремо стоїть питання охорони загальновідомих товарних знаків, реєстрація яких у даній країні не обов’язкова. Статтею 6bis Паризької конвенції передбачається, що держави-учасниці зобов’язані забезпечити захист таких товарних знаків, але це зобов’язання справедливе лише стосовно ідентичних або схожих товарів. Однак товарні знаки, що застосовуються без дозволу у разі їх використання з іншими товарами або послугами можуть все–таки ввести споживачів в оману. На практиці у споживача, що користується широким спектром продуктів і послуг, які маркуються загальновідомим товарним знаком, виникає асоціативний зв’язок не між знаком і конкретним товаром, а між знаком і якістю за такими. Така асоціація легко вводить споживача в оману, якщо загальновідомий товаринй знак яка–небудь фірма без дозволу власника знака починає проставляти на продукти, для яких даний знак не зареєстрований. У такій ситуації скористатися нормами ст. 6bis для цілей захисту споживача неможливо. Однак питання може бути вирішено шляхом застосування положень закону про запобігання недобросовісної конкуренції. Найбільш делікатною проблемою є визначення загальновідомості товарного знака. Визначальними факторами при цьому є репутація та імідж знака в торговельному середовищі та у широкого кола споживачів у даній країні в конкретний період часу. У різних країнах використовуються різні способи визначення “загальновідомості” товарного знака.
Порівняно новою для практики застосування промислової власності в Україні є проблема, пов’язана з введенням в оману споживача формою продукту. Тут можна привести приклад з пляшкою “Кока – Коли” місткістю 0,33 л. Ця форма може розглядатися як така, що підпадає під належне до захисту позначення[15].
У більшості країн світу форма продуктів охороняється як промислові зразки. Відповідно до законодавства про промислові зразки, забороняється застосування ідентичних або схожих форм продукту, його упакування для ідентичних або схожих товарів. На жаль, як і у випадку з товарними знаками, захист промислових зразків має обмежений характер. Наприклад, коли як промисловий зразок захищено плоскісний малюнок на продукті, для якого він зареєстрований, то його охорону у разі застосування цього малюнка на іншому продукті може бути забезпечено вже тільки в рамках закону про недобросовіну конкуренцію. Ще більш складною є ситуація, коли продукт або товар, що має, наприклад, оригінальну форму, не захищений як промисловий зразок. У цьому разі, захист від недобросовісної конкуренції будується на основі прецендентного права, причому, посилання робиться на “рабське копіювання” (від англ. slavish imitation). При цьому необхідно врахувати, що безпосередньо в законах (про недобросовісну продукцію) багатьох країн світу декларується, що принципом, характерним для вільної ринкової системи є свобода імітації дизайну, зовнішнього вигляду та інших візуальних характеристик продукту, якщо останні не захищені відповідно до законів про охорону інтелектуальної власності.
Крім методів розглянутих вище, недобросовісна конкуренція використорвує й інші, боротьба з якими стає дедалі актуальнішою, наприклад, неправомірне використання ноу–хау конкурента. Ноу–хау є поняттям, яке застосовується до незапатентованої інформації (незалежно від того, є вона патентоспроможньою чи ні), яка містить відомості про формулу, рецепт, пристрій або спосіб, а також який-небуть метод, застосування яких робить можливим виробництво певної продукції або надання певних послуг чи забезпечує вирішення конкретних практичних питань, пов’язаних з виробництвом, включаючи зменшення витрат. Ноу-хау може перебувати в додатковій інформації, отримуваній під час використання запатентованих технологій, яка, не будучи патентоспроможньою сама по собі, дає змогу більш ефективно використати запатентований пристрій або спосіб.
З об’єктивної точки зору, інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, у разі коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями. У зв’язку з цим можна зазначити, що заявки на патент до моменту їх публікації можуть розглядатися як торговельна таємниця. Тому будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу “ноу-хау” або “торговельної таємниці”.
У частині збереження в таємниці “ноу-хау” і “торговельних таємниць” велике значення має характер взаємовідносин між роботодавцем і найманими службовцями. Навіть у тих країнах, де існують спеціальні правові акти про відповідальність за недобросовісне розголошування таємниці, як правило, в договори про найми вводяться спеціальні вказівки, що регламентують збереження працівником комерційної таємниці. Ці вказівки базуються на законі про припинення недобросовісної конкуренції.
В Україні правовою основою для регламентування відносин між працівником і роботодавцем у галузі збереження комерційної таємниці може бути глава 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.
Відповідно до статей 16, 17, 18, 19 цього розділу не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці без згоди її власника[16].
Становлення й утвердження здорової економічної конкуренції в нашому суспільстві – питання не одного року. Серед умов, за яких можливе відтворення ринково – конкурентного середовища, слід зазначити повернення суспільного виробництва до реалій багатоукладної економіки, роздержавлення її і демонополізацію; здійснення земельної реформи: ліквідацію міністерсько – відомчої структури управління виробництвом, яка неспроможна забезпечити перехід до нових форм господарювання; створення ринкової інфраструктури; наявність стимулів до творчої, продуктивної праці; зростання ролі органів місцевого самоврядування у формуванні ринкових відносин; законодавче забезпечення конкуренції як способу ведення ринкового господарства.
Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.
Негативні риси конкуренції. Дрібні виробники витісняються капіталом, перші розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне, майнове розшарування населення, загострюється безробіття.
Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково – технічних досягнень, передовій організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно поновлювати асортимент продукції, що випускається, пильно стежити за науково – технічним прогресом.
Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, віддаючі перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом – причиною, що веде до утворення вартості. Цей причинно – наслідковий зв’язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості[17].
Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба веде до хаосу та анархії. Однак життя спростувало таке твердження. Американський економіст П.Самуельсон у книзі “Економікс” зазначає, що “конкурентна система – це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізм зв’язку, що служить для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити, що охоплює тисячі невідомих змін і відносин. Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулась, і, подібно до людської натури, змінюється. Водночас вона задовольняє не меншою мірою вимогу, що пред’являється до будь – якого соціального організму: вона здатна вижити”.
Отже, конкуренція – головна ознака економіки[18].
І цінова, і нецінова конкуренція нерідко супроводжується порушенням загальноприйнятих правил поведінки. Для протидії проявам недобросовісної конкуренції створюються відповідні органи та структури. Наприклад, у США працюють антитрествіське управління міністерства юстиції та федеральна комісія з торгівлі; в Японії – комісія із справедливих угод; у Франції – рада у справах конкуренції. В нашій країна створений Антимонопольний комітет. Це дає певні гарантії недопущення розвитку тіньових угод, порушення правил і норм конкурентної боротьби.
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятим у березні 1992р., змінами до нього та прийнятими у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам її[19].