медичної допомоги хворих на ВІЛ
інфекцію (СНІД) та попередження
професійного зараження медичних
працівників на ВІЛ інфекцію
План викладу теми:
1. Вступ.
2. СНІД – трагедія наших днів.
3. Сумна статистика.
4. Групи ризику.
5. Новий вірус.
6. Фактори, що сприяють та перешкоджають поширенню СНІДу.
7. Гуманність у відношенні до хворих на СНІД.
8. Наказ № 120 про попередження професійного зараження медичних працівників на ВІЛ-інфекцію.
9. Епілог.
Використана література:
1. “Коріння СНІДу”; В. В. Смирнов, Л.О. Тара ; Видавництво “Україна” 1988 р.
2. “СНІД – час бити тривогу”; В.О.Мовчанюк; Видавництво “Київська правда” 1992 р.
3. Наказ № 120 від 1.05.2002 р.
Що й казати, прекрасна, чарівна наша планета – Земля: голубі простори морів і океанів, зелені шати лісів і полів, жовті килими пісків, білі ковдри снігів. Але ця різнокольорова куля часом нагадує гейзер: то заклубочеться парою, то здійме до неба стовп крутого окропу. Так і в наше спокійне життя вриваються війни та епідемії. У минулі віки на Землі безроздільно панували чума і натуральна віспа. Згадуючи про ці хвороби, часто вживають означення “чорна”, бо вони несли смерть, голод, руйнування. Вчені і практикуючі лікарі намагались виявити причини епідемії, знайти засоби боротьби з цими грізними хворобами. В історії світової науки золотими літерами вписані імена Роберта Коха; Луї Пастера; Едуарда Джеммера; Пауля Ерліха; Ільї Мечнікова; Данила Заболотного.
ХVІІІ та ХІХ ст. увінчані значними відкриттями в мікробіології. Стали відомі причини і шляхи розповсюдження багатьох заразних хворіб. Були виявленні антибіотики. Здавалося що епідемія настане кінець. Та, нажаль, ні. У світі “невидимок” знайшлись найменші і найпідступніші. Антибіотики для них – як виявилося – ніщо. Вони здатні довгий час знаходитись в організмі людини або тварини, а потім несподівано викликати хворобу – це віруси.
Пора чудес минула, і ми повинні
Шукати причину всьому, що відбувається
В.Шекспір.
ХХ ст. – час бурхливого розвитку науки та техніки – здавалось, нарешті позбавилось людство від хвороб. Але тривожать ще інфаркти та гіпертонія, неначе меч над головою, повис рак, щорічно виснажують людей простудні захворювання.
На початку ХХ ст. з’явилося нове інфекційне захворювання - СНІД, яке, як і ядерна загроза, екологічна криза стало реальною загрозою існування людства. Непосильним тягарем лягли на плечі всього людства такі біди як наркоманія, сексуальна розбещеність, проституція – саме вони стали живильним середовищем цього грізного захворювання, яке забирає вже сьогодні тисячі людських життів. Якщо в середні віки для поширення чуми по Європі було потрібно близько століття, то нині для поширення СНІДу на всі континенти виявилося достатнім близько 4 років.
Перші випадки невідомої хвороби було зареєстровано в червні 1981 р. В центрі контролю захворювань в Атланті (США). Спочатку в п’яти, а через місяць 25 молодих чоловіків було діагностовано рідкісну форму пневмонії, що була викликана постійним організмом – пневмоцистою. Окрім того, у деяких хворих було виявлено рідкісну форму пухлин, яку вперше описав майже 124 роки тому австрійський дерматолог М.Капоші (тому й названо її саркомою Капоші). Раніше було відмічено 2-6 випадки на 10 млн. чоловік, як правило у віці за 60 років. Пухлина вражає ендотелій (тобто внутрішній шар) судин та проявляється у вигляді вузликів синьо-фіолетового кольору, звичайно на шкірі ніг. У цих хворих уражалося все тіло.
У хворих молодих людей пневмонія і саркома мали важкий перебіг і, у більшості випадків, закінчувалися смертельно. Лікарі одразу ж звернули увагу на два фактори: всі хворі були гомосексуалістами, мали багато статевих контактів і у всіх було встановлено імунодефіцит. Кількість хворих почала катастрофічно зростати, відмічалась висока смертність та швидкість розповсюдження хвороби. Нову хворобу назвали “синдром набутого імунодефіциту” скорочено СНІД. СНІД перетворився у тавро. Хворих не брали на роботу, позбавляли житла, не пускали в готелі та лазні, медичні працівники боялись доглядати за ними. Усе це викликало відповідну реакцію хворих на СНІД – від демонстрацій протесту із закликами про допомогу і небажанням лікуватися і рішучості помститися за свою нещасливу долю, заражаючи інших людей.
Небезпека захворіти на СНІД виникла і серед тих, хто не був гомосексуалістом чи наркоманом. Стало очевидно, що хвороба передається статевим шляхом і через кров. Безвинними жертвами стали люди, яким неодноразово переливали кров. Є певна небезпека зараження для медичного персоналу. Передача хвороби при переливанні крові та статевому акті дали підстави гадати, що СНІД викликається якимось інфекційним агентом, можливо вірусом. В червні 1986 р. на другій Міжнародній конференції з проблем СНІДу було вирішено назвати його збудника “вірусом імунодефіциту людини”, скорочено ВІЛ.
Звідки ж взявся вірус імунодефіциту людини? Майже половина африканських зелених мавп заражена вірусом, схожим на ВІЛ. Виникло припущення, що цей вірус в 1950-1960 рр. перейшов від мавп до людей, набув здатності розмножитися в організмі людини. Нажаль, вірус потрапив і в нашу країну. Уражаючи клітини імунної системи ВІЛ лишає організм беззахисним. Будь-яка інфекція, навіть найневразливіша стає фатальною. СНІД – єдина епідемічне захворювання людини з тривалим періодом від моменту зараження до перших клінічних проявів (до 15 років і більше).
Ризик зараження СНІДом зростає в міру збільшення статевих партнерів. Вірус СНІДу нестійкий у зовнішньому середовищі, він гине при температурі 56 о С протягом 30 хв., при 78 о С – протягом 10 хв., він активується (у середньому за 10 хв.) етиловим ефіром, ацетоном, однопроцентним розчином глютаральдегіду, а також 0,2 % розчином гліпохлориду натрію.
Разом з тим вірус зберігає здатність у висушеному стані протягом 4-6 днів при 22оС, а при більш низькій температурі довше.
При СНІДі в організмі людини практично немає жодного органу, системи або тканини, які були б застраховані від впливу різних інфекцій, що виникають лише при ослабленні імунної системи організму.
В результаті вивчення декількох тисяч хворих, зареєстрованих у світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:
- При статевому контакті з хворими або зараженими вірусом;
- При використанні для ін’єкції нестерильних шприців, в основному наркоманами;
- При переливанні крові від хворої людини здоровій з 1987 р. в нашій країні введено строгий контроль провірки донорської крові, який виключає цей шлях передачі;
- Від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженій дитині.
Використання в медичних закладах методів стерилізації виключає можливість передачі вірусу СНІДу.
Аналіз даних показує, що серед хворих: 78 % - чоловіки-гомосексуали, або чоловіки, які мали статеві контакти як з мужчинами так і з жінками, люди які ведуть безалаберне статеве життя;15 % - наркомани які приймають наркотики в/в; 1 % - люди, які отримали багаторазове переливання крові; 1 % - діти, народжені від матерів, заражених СНІДом; 5 % - шлях зараження невідомий із-за смерті хворого, або відмови повідомити необхідну інформацію.
При проникненні вірусу СНІДу в організм виникає відповідна реакція – утворюються антитіла. Цю реакцію можна виявити спеціальними методами, досліджуючи кров. Позитивна реакція вказує, що людина заразилась вірусом СНІДу, але в даних людей з позитивною реакцією крові в дальнішому розвивається СНІД, інші ж, залишаючись зовнішньо здоровими, зберігають вірус в організмі. І хворі і вірусоносії можуть заражати інших людей. Однак за результатами реакції неможливо сказати, хто захворів, а хто залишився вірусоносієм.
Щоб зберегти себе від СНІДу потрібно уникати випадкових статевих контактів. А також контактів з гомосексуалістами, наркоманами і людьми, які ведуть безалаберне статеве життя.
Є фактори, що сприяють або перешкоджають поширенню СНІДу і які залежать від поведінки людини.
Сприяють:
1) наявність шкідливих звичок (вживання алкоголю і наркотиків);
2) віра у виліковність СНІДу;
3) фаталізм;
4) почуття неушкодженості або несприйнятливості;
5) невігластво;
6) труднощі контролю сексуальних імпульсів.
Перешкоджають:
1) знання про шляхи і фактори зараження ВІЛ;
2) страх перед зараженням інфекцією;
3) усвідомлення ризику і ушкоджуваності;
4) зменшення або відмова від вживання алкоголю і наркотиків;
5) підвищення контролю за своїми імпульсами.
Вірус СНІДу дуже підступний. Тому повинно проводитись обов’язкове загальне ліричне обстеження населення на наявність вірусу СНІДу. Передбачається кримінальна відповідальність за навмисне розповсюдження хвороби, а також обов’язкове проведення перевірки на зараженість СНІДом як громадян країни, так і іноземців. Донорська кров при переливанні повинна бути обстежена на СНІД і вливається хворій людині за її згодою, а якщо хворий без свідомості – то за згодою родичів.
На сьогоднішній день медичні заклади стараються користуватися кровозамінниками, колоїдними розчинами. Хворих на СНІД прийнято госпіталізувати в окремі палати інфекційних лікарень, алое в інших країнах хворі на СНІД лежать в звичайних палатах разом з іншими хворими. Не можна хворих на СНІД ізолювати у тюрми та спеціальні табори, так як це було б антигуманним актом по відношенню до цих людей, так як вони добре проінформовані про моральну та юридичну відповідальність за зараження інших. Важливо пам’ятати, що заразити кого-небудь іншим шляхом крім статевого, вони не можуть, і тому безпечне їх перебування в суспільстві. З метою попередження медичні працівники користуються наказом № 120.