Другий корпус, який спочатку називався “Осадним” (облягав Львів), сформовано з груп “Схід”, “Старе село”, “Наварія”. До нього увійшли “1-ша бригада УСС”, “2-га Коломийська”, “3-тя Бережанська” і “4-та Зо-лочівська” бригади. Командантами корпусу були полковник М. Тарнавський, а після його призначення начальним вождем – полковник А.Вольф. II корпус, маючи у своєму складі гвардію ГА – бригаду Українських січових стрільців, відіграв значну роль у Чортківському наступі 1919і створив ядро лівої армійської групи під час наступу на Київ.
До III корпусу, сформованого з “Групи Південь”, увійшли: “7-ма Львівська”, “8-ма Самбірська”, “11-та Стрийська” і “1-ша Гірська” бригади. На антибільшовицькому фронті до корпусу належали також “2-га Коломийська бригада” та окрема бригада кінноти. Командантами корпусу були полковник Г.Коссак, потім – генерал В.Гембачів, а згодом – ген. А.Кравс.
У червні 1919 Начальна команда на чолі з генералом О.Грековим запланувала створення ще восьми бригад, тобто, двох нових корпусів. Під час Чортківської офензиви утворено штаби 14-оїСтаніславської, 15-ої Теребовлянської, 16-ої Чортківської, 17-ої Бучацької, 18-ої Тернопільської та 21-ої бригад, але після переходу Збруча штаби розформували. Залишилися тільки 14-та Станіславська бригада, яка замінила у III корпусі 1-шу Гірську бригаду отамана Черського, що під час польського наступу весною 1919 була відрізана від решти частини ГА і перейшла на територію Чехословаччини, де її інтернували. Закінчував реорганізацію УГА В.Курманович, який заступив полковника Є.Мишковського на посаді шефа штабу НКГА. Реорганізована Галицька армія налічувала, за дан. Б.Гнатевича, 45 куренів піхоти, близько 40 батарей і кілька сотень кінноти, що становило приблизно 25 000 крісів, 150 гармат і близько 600 шабель. Окрім того, армія мала багато допомогових відділів та установ, що збільшувало її загальний чисельний склад удвічі.
Поповнення бойових частин і військових формацій, вишкіл, постачання харчів і амуніції здійснював Державний секретаріат військових справ зі своїми виконавчими органами на місцях – окружними і повітовими командами. Після ліквідації у червні 1919 ДСВС цю роботу виконувала Команда запілля, а пізніше – Команда етапу армії, якою керували спочатку полковник Г.Коссак, а пізніше – отаман Зегорш.
На березень 1919 до Галицької армії мобілізовано 126 тисяч старшин і вояків. Чисельність на фронті – 52 тис. вояків і 1412 старшин. У квітні 1919 Галицькій армії протистояло 62-тис. угруповання польських військ. До нього у травні 1919 приєдналося 30 тис. старшин і вояків зі 100-тисячної армії генерала Ю.Галлера, сформованої у Франції, і всупереч зобов'язанням польського уряду використовувати її лише для боротьби з більшовиками, спрямували проти УГА.
За короткий час, продовжуючи вести запеклі бої на фронті, Галицька армія була перетворена у бойову силу загальною чисельністю бл. 60 тис. бійців із забезпеченим запіллям. Проте відсутність ритмічного матеріального забезпечення (зброї, боєприпасів, амуніції), регулярного поповнення особового складу, недостатній вишкіл новобранців та брак вищих старшин (на службу до Галицької армії запросили колишніх офіцерів австрійської армії) значно послаблювали боєздатність армії.
Незважаючи на чисельну і технічну перевагу польського війська, Галицька армія під час українсько-польської війни 1918-19 провела ряд блискучих наступальних операцій і тільки втручання міжнародних чинників або брак матеріально-технічного забезпечення рятував противника від воєнної поразки. У лютому 1919 командування Галицької армії розробило і успішно розпочало Вовчухівську операцію1919. Внаслідок наступу українських частин практично завершилося оточення Львова. Проте на вимогу Найвищої ради країн Антанти просування частин ГА було зупинено. Після безплідних переговорів із союзницькою місією на чолі з ген. Бертелемі, яка висунула неприйнятні для української сторони умови перемир'я, бойові дії продовжились. Але час був втрачений, і польське командування, підтягнувши стратегічні резерви, зупинило наступ українських підрозділів. Безрезультатно завершилася і місія ген. П.Боти, яка виїхала у зону конфлікту в серед. травня 1919. Саме у цей час поляки, всупереч зобов'язанням перед Антантою, кинули проти УГА шість добре озброєних дивізій ген. Ю.Галлера і 15.5.1919 розпочали наступ по всьому фронту. Під натиском переважаючих сил ворога частини УГА змушені відступати на схід. На додаток, 24.5.1919 румунське військо спільно з дивізією польського генерала Л.Желіговського вдарило з тилу і окупувало Покуття разом з Коломиєю і Снятином. УГА була затиснута у невеликий трикутник біля Чорткова на південному сході Галичини. У цей критичний момент 9.6.1919 уряд ЗУНР – Державний Секретаріат склав свої повноваження, а УНРада призначила Є.Петрушевича диктатором ЗУНР. 9.6.1919 командувачем 25-тисячної Галицької армії був призначений ген. О.Греков, який разом з групою старшин підготував план наступальної операції у напрямку Чортків, Львів. 7-28.6.1919 з метою розгрому угруповань противника у р-ні м. Чорткова і визволення всієї території ЗУНР Галицька армія провела Чортківський наступ1919. Прорвавши польську оборону і розвиваючи успішний наступ III корпусу, частини УГА 15.6. заволоділи Тернополем, а 25.6. Ожидовом і Белзцем. Стомлена тритижневим наступом і відчуваючи постійний брак набоїв, УГА перейшла до оборони. Польське керівництво перекинуло на Галицький фронт кілька нових, добре озброєних дивізій під проводом маршала Ю.Пілсудського. 28.6.1919 було прорвано фронт І i ІІ корпусів, розпочався другий відступ УГА до Збруча. Серед частин, які прикривали відступ основних сил українського війська, був Жидівський курінь УГА під командуванням С.Ляйнберга. 6.7.1919 начальним вождем УГА замість ген. О.Грекова призначено ген. М.Тарнавського. 16-17.7 УГА переправилася на лівий берег Збруча, де незабаром з'єдналася з Армією УНР. На територію УНР перейшло 12 піших і одна кінна бригади загальною чисельністю 49 800 старшин і вояків (при 603 кулеметах і 187 гарматах), що разом з етапними і запільними частинами становило 85 000.
До кін. липня 1919 частини Галицької армії зайняли позиції на українсько-більшовицькому фронті. На поч. серпня 1919 об'єднані українські армії, керівництво якими здійснював Штаб головного отамана (очолив ген. М.Юнаків, ген.квартирмейстер – В.Курманович), розпочали наступ на Київ і Одесу. 30.8.1919 передові частини УГА під командуванням ген. А.Кравса вступили у столицю України. 31.8. галицькі бригади зустрілись у Києві з кінними відділами Добровольчої армії під командуванням ген. М.Бредова. Щоб уникнути збройних сутичок (командування плекало надії створити з денікінцями спільний фронт проти більшовиків), ген. А.Кравс віддав наказ про відступ на лінію Ігнатівка-Васильків. Бої на одеському напрямку в р-ні Вапнярки тривали 23-30.8. Наприкін. серпня 1919 дивізії О.Удовиченка і Волинської групи розгромили 45-ту більшовицьку дивізію і продовжили наступ на Одесу, куди одночасно просувалися частини Добрармії. У вересні-жовтні 1919 українські армії опинилися між трьома силами: більшовицькими військами, денікінцями та польською армією і під їхнім натиском змушені відступити в “чотирикутник смерті” на Поділлі в р-н Вінниці. Відсутність боєприпасів і медикаментів, епідемія плямистого тифу (на думку Л.Шанковського, епідемія була викликана штучно і стала першим в історії людства прикладом застосування бактеріологічної зброї) поставили УГА перед катастрофою (у листопаді 1919 тільки 7% особового складу армії були боєздатними). У цих умовах командування Галицької армії 6.11 уклало перемир'я і союзний договір з Добровольчою армією. Уряди УНР і ЗУНР визнали цей договір недійсним, але захоплення денікінцями Жмеринки (10.11) та Могилева-Подільського (14.11) змусило Начальну команду УГА поновити угоду з А.Денікіним. Військовий союз галичан з денікінцями не тривав довго. Наприкін. грудня 1919 білогвардійські війська під ударами більшовиків відступили на південь. На поч. січня 1920 більшовицьке військо підійшло в район розташування галицьких частин. Єдиним виходом для УГА стала військова угода з більшовиками, внаслідок якої галицькі частини були реформовані і під назвою Червона українська галицька армія у березні 1920 увійшли до складу Червоної армії. У кін. квітня 1920 друга і третя бригади ЧУГА, дізнавшись, що поляки обіцяють широку автономію Галичині, залишили фронт і перейшли в р-ні Летичева і Ялтушкова на бік Армії УНР і польських військ. 30.4.1920 у бою з польськими військами поблизу Козятина була розсіяна і бригада УСС. Галицькі формації, що потрапили у полон до поляків, були роззброєні, стрільці відпущені, а старшини інтерновані у таборі Тухолі на Помор'ї. Більшість старшин і стрільців УГА, які перебували у той часу Києві і Одесі, більшовики заарештували і відвезли в табори у глиб Росії, де практично всіх знищили. Українська галицька армія перестала існувати.
Бойові формації.
Піхота. Основною тактичною одиницею піхотних частин УГА був курінь, який складався з трьох стрілецьких сотень і однієї сотні скорострілів. Кожна бригада налічувала 3-5 куренів, причому деякі з них мали сотні важких скорострілів. Окремі курені мали ще мінометні відділи та піхотні гармати. На озброєнні були австрійські скоростріли системи Шварцльозе, пізніше – російські, системи Максима. Піхотинці були озброєні крісами системи Манліхера, а після переходу через Збруч – гвинтівками російського зразка. Відзнакою піхоти були сині смужки на шапках і такого самого кольору зубчатка на ковнірі. Відзнаки старшин і підстаршин нашивалися на підкладці синього кольору. Попри недостатню організацію вишколу, галицький вояк був дисциплінованим, невибагливим, а визвольні змагання робили його ініціативним та ідейним, здатним на геройські вчинки і самопосвяту.