Артилерія. Артилерія була найорганізованішою і найпотужнішою військовою формацією, перевищувала своїх противників і чисельністю, і вмінням, була кращою, аніж артилерія Дієвої армії УНР У багатьох випадках завдяки майстерності галицьких гармашів вдавалося стримати наступи ворога. Саме завдяки артилерії досягнуто успіху в Чортківському наступі 1919, наступі об'єднаних українських армій на Київ. Кожна бригада УГА мала артилерійський полк, що складався з 4-5 батарей, а кожна батарея – з 4-6 гармат. Батареї важкої артилерії мали по 2 гармати. Всіх полків налічувалося відповідно до кількості бригад. Оперативно артилерія підлягала команді бригади і корпусу, а навчання гармашів проводилося безпосередньо в батареях і частково в Запасовому гарматному полку, що дислокувався у Золочеві. Після переходу УГА за Збруч до артилерії приділено наддніпрянські частини з особовим складом. Відзнакою артилерії стали червона смужка на шапці та червоного кольору зубчатка на ковнірі.
Кіннота. Кіннота Галицької армії була найслабшим місцем. Тому в багатьох випадках ця обставина відігравала негативну роль, особливо тоді, коли в прориви треба було кидати високомобільні частини (Чортківська офензива, бої під Теребовлею і Бережанами). Бригади мали кінні сотні з 2-3 кінних чет, кожна з яких налічувала по 40-50 шабель. Кінні відділи використовувались переважно для стежної служби, розвідки і зв'язку. У червні 1919 ген. О.Греков взявся за формування більших кінних відділів, одначе безперервні воєнні дії не дали реалізувати цей план. Відразу ж після переходу на Наддніпрянщину в бригадах були створені численні відділи кінноти, які, одначе, багато в чому поступалися навіть кінноті Дієвої армії УНР. Кіннотники УГА були озброєні шаблями і короткими крісами-карабінами. При кожній сотні кінноти був свій відділ скорострілів, здебільшого ручних. Відзнакою кінноти були жовта смужка на шапці і жовта зубчатка на ковнірі.
Летунство (авіація). Летунська частина Галицької армії сформована в грудні 1918 за допомогою Армії УНР. її організатором став поручник Петро Франко. Летунство підлягало безпосередньо Начальній команді ГА. Під базу для армійської авіації обрано містечко Красне. Було сформовано групу, яка зберегла все з летунського обладнання, що залишили після себе німецька та австрійська армії. В перших числах грудня 1918 сюди перелетіла з Одеси допоміжна сотня летунів на 6 літаках, яка складалася з 6 бойових старшин (полковник Джан Булат Кануков, Борис Губер, сотник Сергій Євський, Василь Булатов, поручник А.Шеремецінський і хорунжий Хаз Булат Кануков), 6 підстаршин-механіків і 9 рядовиків. Разом з П.Франком, С.Слєзаком, С.Кузьмовичем вони створили старшинське ядро летунського відділу, який на поч. травня 1919 складався з трьох боєздатних летунських сотень і однієї летунської бази. Перша сотня під командуванням поручника А.Хруща передислокувалася у с. Дуліби поблизу Стрия для обслуговування Третього корпусу ГА. На серед, травня 1919 у сотні було 12 бойових машин, а також 2 легкі і 4 важкі автомашини та 7 пар коней. Друга сотня (командир сотні і водночас полку полковник Д.Б.Кануков) обслуговувала Перший і Другий корпуси і базувалася в Красному. У Красному було сформовано 3-тю сотню під командуванням сотника Н.Залозного, яка передислокувалася до Тернополя.
На поч. травня 1919 у полку нараховувалося близько 80 літальних апаратів, з них частина тихохідні – австрійські “Бранденбург-64” та “Альбатрос-27”, німецькі “LFW”, “LWA”, “Ллойд”, “Фокер” (розвивали швидкість 100-110 км/ год), та швидкохідні – французькі мисливці-винищувачі “Нюпорт” (швидкість 150 км/год). Як відзнаки на літаках вживалися вималювані два круги: всередині жовтий, назовні синій, а мисливці-винищувачі “Нюпорт” мали ще по боках схрещені кістки і череп, бо належали до “відділу смерті”. Під час боїв з більшовиками, після переходу УГА через Збруч, замість синьо-жовтих кругів були синьо-жовті паси на крилах і на бічній кермі хвоста, на кадовбі намальовано чорною фарбою Тризуб. Відзнака летунів УГА – нашитий пропелер на рукавах однострою і на краю ковніра.
Першим командиром полку був Борис Губер, а після його трагічної смерті (загинув під час навчання зі старшинами від вибуху бомби 5.2.1919) ним став полковник Д.Б.Кануков. Полк виконував розвідку фронту противника, слідкував за переміщенням його військових частин, бомбардував важливі об'єкти запілля і фронту, виконував комунікаційну службу між Начальною командою ГА і корпусами, навіть дипломатичними закордонними представництвами. Летунство УГА упродовж усієї польсько-української війни переважало поляків в умінні, силі і відвазі. У повітряних боях українські летуни збили 16 польських літаків, з них 9 перемог було на рахунку сотника С.Євського. Під час першого відступу до Збруча полк передислокувався в с.Звиняч поблизу Чорткова, після переходу УГА через Збруч – у с.Макову під Кам'янцем-Подільським, згодом – до Шатави (поблизу Нової Ушиці), відтак – до Вінниці. Під час відступу УГА з-під Києва полк перебував у Могилеві, пізніше – в Одесі, а після з'єднання з більшовиками – у Бердичеві і Козятині, де частину полку захопило польське військо.
Залізничні і автомобільні частини. На озброєнні УГА мала лише два панцерні поїзди, причому спочатку це були прилаштовані за допомогою брусів та ін. підручних матеріалів імпровізовані вагони. Пізніше було знайдено панцерові вагони і паровоз. Один із цих поїздів належав до Другого корпусу і курсував лінією Ходорів-Львів, ін. підлягав Третьому корпусу і діяв на шляхах Стрий-Самбір-Львів. Поїзди мали кілька скорострілів і 1-2 легкі польові гармати. Дивізіон автопанцерників (бронемашин) спочатку належав до Третього, а пізніше до Другого корпусу і складався з 6 авто, надісланих з Куреня січових стрільців у Києві, і 2 виготовлених у місцевих майстернях.
Технічні частини. Кожна бригада мала невеликі саперні відділи у складі 2-3 чет, що робили в. основному ремонт мостів, шляхів та здійснювали будівництво військових об'єктів. При корпусах і Начальній команді УГА існували технічні сотні з окремими відділами – залізничними, будівельними, саперними, з майстернями, де ремонтувалася стрілецька зброя, гармати. Автоколона УГА складалася з 4 сотень – по одній у кожному корпусі і при Начальній команді УГА. Кожна сотня складалася з трьох чет: вантажних, легкових автомобілів і пересувної майстерні. У кожній сотні було кілька мотоциклів і санітарних автомобілів.
Допоміжні формації. До допоміжних формацій, завданням яких було забезпечити лад і спокій у прифронтових смугах і на фронті, належали булавні відділи (для охорони штабів), станційні команди (дбали про порядок у місцях перебування військових частин), відділи польової жандармерії (для боротьби з дезертирством). Польова жандармерія мала малинові відзнаки.
Служба зв'язку. В УГА застосовувалися для зв'язку вістові (зв'язкові), телеграф і телефон. Радіотелеграфний пересилач мала лише Начальна Команда УГА. Для пересилання таємних наказів використовувався шифр.
Пропаганда. Велася за допомогою часописів, книжок, усних засобів. У бригадах і корпусах працювали пропагандні старшини, у підрозділах – підстаршини і стрільці. Її ефективність і серед вояків, і серед цивільного населення була явно недостатньою.
Розвідка. Розвідувальні операції провадили розвідчі відділи (Р.В.) при Начальній команді УГА і командуванні корпусами. Корпусні відділи складалися з одного старшини і одного-двох підстарший. Розвідчий відділ при Начальній команді УГА мав 6 старшин і кількох підстаршин. Низька фахова освіта, малі сили (у розвідці служили 30 старшин, з них лише 6 мали фахову освіту), недостатнє виділення коштів призводили до того, що назагал розвідка УГА суттєво поступалася розвідці противника. Контррозвідку провадили фахові детективи та державна і польова жандармерія.
Санітарна служба. Організована на зразок австрійської армії, а її реорганізацію проведено спільно із загальною реорганізацією армії у січні-лютому 1919. Кожен корпус мав одну або дві лічниці (госпіталі), склад санітарного матеріалу і санітарну валку. Наприкін. січня 1919 армія мала 5 польових шпиталів, З санітарні і 2 купальні поїзди, 4 склади санітарного матеріалу (корпуси і Начальна команда УГА). В армії були 14 лікарів і 38 фельдшерів (їх називали “медики”), окрім того, в запіллі – 97 лікарів і 74 фельдшери, 25 окружних шпиталів, 18 аптек, 48 дезінфекторів. Через втрату великої кількості санітарного матеріалу під час відступу УГА через Збруч санітарно-медичне забезпечення армії значно погіршилося. Збереглося 7 польових шпиталів, які обслуговували 35 лікарів, що не дало можливість погасити епідемію тифу, яка восени 1919 охопила УГА і від якої загинуло 30% особового складу. Санітарним шефом при Начальній команді УГА в Галичині був сотник д-р К.Танячкевич, на Наддніпрянській Україні – полковник д-р А.Бурачинський.
Постачання. Постачання УГА було організоване на зразок австрійського. Завдяки роботі інтендантів галицький вояк не голодував і одержував регулярну платню, а галичани ніде не робили реквізицій. Контроль за видатками вели рахункові старшини при корпусах, яким підлягав весь рахунковий апарат у підлеглих частинах і підрозділах.
Обозництво. Обозні формації УГА були підпорядковані корпусним обозним референтам. У травні 1919 УГА мала близько 16 тис. коней і 8 тис. возів. Після ліквідації Державного секретаріату військових справ питання обозів передано Команді запілля, а згодом – Етапу армії.