Смекни!
smekni.com

Україно-польська війна - характер і особливості (стр. 1 из 4)

Львівський регіональний інститут державного управління

Національна Академія державного управління при

Президентові України

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Історія України

тема : Україно-польська війна - характер і

особливості

Виконав: студент групи МО-11

Шпек Л.Я.

Перевірив: проф. Малик Я.Й.

Львів-2005

ЛИСТОПАДОВЕ ПОВСТАННЯ 1918 (Листопадовий Чин, Листопадовий Зрив) – українське національно-визвольне повстання, що відбулося в ніч з 31.10 на 1.11.1918 у Львові, внаслідок якого було утворено Західно-Українську Народну Республіку. В жовтні 1918, передбачаючи близький розпад ослабленої війною і національно-визвольними рухами Австро-Угорської імперії та перебуваючи під впливом факту існування Української Держави у Наддніпрянській Україні, західні українці почали готуватися до створення власної незалежної держави. Ще в вересні 1918 у Львові було створено Військовий Комітет, який розпочав підготовку до збройного повстання у Галичині. 18-19.10.1918 у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту і українських членів галицького та буковинського сеймів. До участі у нараді були запрошені по три представники від основних політичних партій Галичини і Буковини, вище греко-католицьке духовенство. На цих зборах було обрано Українську Національну Раду (УНРаду; див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗО УНР 1918-19), яка стала представницьким органом українського народу в Австро-Угорщині. 19.10.1918 УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнографічній території Галичини, Буковини та Закарпаття і закликала національні меншості вислати своїх представників до УНРади. Президентом УНРади було обрано Є. Петрушевича. В свою чергу польські політичні діячі 28.10.1918 створили у Кракові т. зв. Польську Ліквідаційну Комісію, яка мала 1.11 прибути до Львова і за допомогою військових частин захопити владу в краї. 30.10.1918 УНРада, враховуючи ці обставини, поставила перед австрійським урядом вимогу передати їй всю повноту влади в Галичині. Однак намісник Галичини ген. К. Гуйн відповів на цю пропозицію відмовою. 31.10.1918 на спільному засіданні членів УНРади і Військового Комітету було вирішено взяти владу в місті збройним шляхом. Військовий Комітет було перейменовано в Українську Генеральну Команду (див. Український Генеральний Військовий Комісаріат), яка мала здійснювати безпосереднє керівництво повстанням. Штабом повстання став Народний Дім у Львові. Повстання розпочалось о 4 год. ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1500 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк. Над ратушею і намісництвом було піднято синьо-жовтий прапор, австрійського намісника Галичини ген. К. Гуйна і коменданта Львівського військового гарнізону ген. Порсфера було заарештовано. 1.11.1918 о 7 год. ранку сотник Д. Вітовський склав рапорт К. Левицькому про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади. Розпочався період становлення української державності у західно-українських землях (див. Західно-Українська Народна Республіка).

УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА; до 6.11.1919 – Галицька армія) – Збройні сили ЗУНР. Процес творення Галицької армії (назву Українська галицька армія ця структура отримала після вимушеного об'єднання з Добровольчою армією ген. А.Денікіна 6.11.1919; остаточно з 17.11.1919) розпочався відразу після Листопадового повстання 1918 у Львові. Початок українсько-польської війни 1918-19 змусив уряд ЗУНР приділити особливу увагу розбудові власних Збройних сил. 13.11.1918 Українська Національна Рада ЗУНР ЗО-УНР 1918-19 видала закон про загальну військову службу громадян ЗУНР. Відповідно до цього закону Державний секретаріат військових справ 15.11.1918 проголосив загальну мобілізацію чоловічого українського населення віком від 18 до 35 років та встановив військово-територіальний поділ держави. Особи інших національностей мобілізації не підлягали, але до армії зголосилося багато німців і євреїв, здебільшого лікарів. Територію ЗУНР було поділено на три військові області: Львів, Тернопіль, Станіслав, на чолі кожної стояв військовий командант. До обов'язків команданта входили набір новобранців, їхній вишкіл та поповнення діючої армії вишколеними підрозділами.

Для керівництва всіма військовими справами ЗУНР Державному секретаріаті ЗУHP-30 УНР 9.11.1918 створено військове міністерство – Державний секретаріат військових справ (ДСВС). Структурно ДСВС поділявся на Військову канцелярію і 16 відділів.

Посаду державного секретаря військових справ обіймали полк. Д.Вітовський (до 13.2.1919) і полк. В.Курманович (до 9.6.1919). Після встановлення на території ЗО УНР диктатури Є.Петрушевича (див. Диктатор ЗО УНР-ЗУНР) функції ДСВС перейшли до Військової канцелярії диктатора (керівник К.Долежал) та Начальної команди Української галицької армії. У травні 1919 створено підлеглу Начальній команді Галицької армії команду запілля (тимчасово виконувала функції ДСВС), яка в червні була реорганізована в Команду етапу Галицької армії.

Творенням і розбудовою Галицької армії керувала Начальна команда Галицької армії (НКГА), яка до 8.11.1918 називалася Українська генеральна команда. Начальна команда була найвищим органом управління Української галицької армії, який фактично виконував функції генерального штабу і керував усіма воєнними операціями, організовував фронт і прифронтову смугу. НКГА відповідала штабові Дієвої армії УНР (див. Армія Української Народної Республіки). Під час Листопадового повстання 1918 Д.Вітовський іменував себе наказним отаманом, згодом головнокомандувач Збройних сил ЗУНР називався головним командантом. З червня 1919 головнокомандувач Галицької армії мав титул начальний вождь, його помічник – начальник булави (шеф генерального штабу). Після відступу українських військ зі Львова Начальна команда деякий час перебувала в Бережанах, пізніше – у Бібрці. 320.1.1919 знаходилася у Ходорові, де остаточно було сформовано два відділи – оперативний та організаційно-матеріальний. До оперативного належали підвідділи – референтури: оперативний, зв'язку, розвідки, летунства, автомобільний, персональний та ін. Аналогічно організовано штаби корпусів і бригад. У червні 1919 ген. О.Греков провів реорганізацію НКГА, внаслідок якої створено Оперативний штаб, Головний відділ фронту і Етапну команду (див. також Начальна команда Української галицької армії).

Основою Галицької армії стали військові частини, які брали участь Листопадовому повстанні 1918та два бойові курені Легіону українських січових стрільців, які 3.11.1918 прибули з Буковини до Львова. Вже під час боїв з польськими загонами у місті до них долучалися українські робітники і студенти, а також військові підрозділи, сформовані на провінції повітовими командами. 13.11.1918 до галицьких частин приєднався козацький загін ім. І.Гонти під командуванням отамана А.Долуда, який складався з добровольців із Наддніпрянської України. На 21.11.1918 в українських військових підрозділах налічувалося 161 старшина і 4517 стрільців. Під час формування Галицької армії гостро відчувався брак вишколених старшин. В австрійській армії служила значна кількість старшин-українців, але здебільшого це були старшини запасу нижчого рангу. Старшин вищих рангів, а особливо штабних, із вищою військовою освітою, практично не було. До цього спричинилися також ті обставини, що назагал серед галицької інтелігенції панували антивоєнні настрої, а служба в армії вважалася непрестижною.

Перші польові формації Галицької армії творилися стихійно, мали напівпартизанський характер. У грудні 1918 існувало 15 бойових груп різної величини. До їх складу входили самостійні полки, курені, навіть самостійні сотні. Командири цих військових підрозділів призначені в різний час різними командними структурами – колишнім командантом Г.Стефанівим, Державним секретаріатом військових справ. Не існувало системи і порядку в назві військових частин. Так, колишній 15-й піхотний полк австрійської армії взяв собі назву “Перший Львівський піхотний полк ім. князя Льва”, деякі частини називалися за місцем свого формування (“Сокальський курінь” тощо). Не була організована як слід центральна військова влада, тому багато командирів діяли на власний розсуд.

Після відступу зі Львова першою створилася група “Схід” – на сході від міста, відтак – “Старе село” на півдні. До їхнього складу входив полк Українських січових стрільців. З названих груп пізніше сформувався II корпус Галицької армії. З військових підрозділів, які діяли проти польських відділів, що намагалися зі Львова прорватися у північну частину Галичини, сформовано групу “Північ”. До неї входили сокальська, белзька, угнівська, равська підгрупи, які стали ядром 1 корпусу Галицької армії. Поблизу Перемишля створено групу “Південь”, до якої входили практично самостійні бойові групи “Щирець”, “Наварія”, “Рудки”, “Крукеничі”, “Хирів”, “Лютовиська”, “Карпатська”, “Глибока”, що згодом стали ядром III корпусу У ГА.

На початку організації Галицької армії найвищою тактичною і адміністративною одиницею були групи, куди входили відділи кінноти. В оперативному плані ці досить різнорідні групи підлягали Начальній команді Галицької армії, а адміністративно були практично автономні: самостійно дбали про забезпечення особового складу продовольством і боєприпасами, організовували і забезпечували запілля та поповнення особового складу.

Нечіткість і різнобій військових формацій Галицької армії, їхня невпорядкованість змусили Начальну команду на поч. січня 1919 провести повну реорганізацію для перетворення Збройних сил ЗУНР у регулярну армію. Ідея реорганізації і її проведення належала тодішньому начальникові штабу НКГА полковникові Є.Мишковському. Усі військові формування звели до трьох корпусів. До корпусу входило 4 бригади, кожна з яких складалася з 3-5 піхотних куренів, полку артилерії, кінної сотні, сотні зв'язку, технічної сотні і допоміжних формацій. Назви корпусів і бригад мали порядкові номери, а бригади, окрім числа, отримували ще й назву тієї місцевості, де вони починали формуватися. Наприклад, “2-га Коломийська бригада” і т.д. Перший корпус створено з “Групи Північ”, до нього увійшли: “5-та Сокальська”, “6-та Равська”, “9-та Белзька” і “10-та Янівська” бригади та кінний полк. Під час польсько-української війни 1918-19 цим корпусом командували полковник В.Курманович, згодом – полковник О.Микитка, полковник А.Шаманек, а під час існування Червоної української галицької армії – отаман Осип Лисняк і сотник Ю.Головінський.