Черкаси 2001 р.
ПЛАН
1. АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ – ст.3
2. МЕХАНІЗМ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ – ст. 7
3. ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ – ст. 16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ – ст. 25
1. АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ
БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ
До недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:
- зміна економічного середовища, в якому вони існують;
- втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
- зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
- нестабільність правового поля.
Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.
В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств можна згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 – внутрішніми.
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить ЗУ “Про власність”, Земельному кодексу, ЗУ “Про банкрутство підприємств” та іншим законам економічного блоку, які чекають прийняття їх ВРУ. Нажаль, ЗУ “Про банкрутство”, прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав ряд істотних недоліків. Головний з яких – його спрямованість не на санацію і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію. Зокрема, Законом було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом. Для прийняття арбітражним судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника. Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута), в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута. Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні.
В результаті недосконалості Закону з питань повернення боргів неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі укладання мирової угоди та умов прощення безнадійної до стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між суб’єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами (результати розгляду справ про банкрутство та динаміка показників банкрутства суб’єктів господарювання за період з 1996 по 1999 рр. наведені відповідно в таблицях 1, 2 додатку). Як бачимо, кількість порушених справ за 1996-99 рр. зросла майже в 2 рази, а кількість винесених постанов про визнання банкрутом – в 3,7 рази. Через основний недолік Закону – обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів – ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи. Відтак кількість справ, завершених із затвердженням ліквідаційного балансу зросла з 1996 по 99 рр. в 5,1 разів і на кінець 1999 р. становила 70% до числа постанов про визнання суб’єктів господарювання банкрутами. В той же час число справ, припинених із затвердженням умов санацій зменшилося на 64%.
Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний впорядковувати процеси банкрутства як механізму реформування відносин власності та структурної перебудови української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу.
Але банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки. Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників – з 1 січня 2004 р.).
2. МЕХАНІЗМ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ
Із прийняттям нового закону було кардинально змінено принципи побудови механізму банкрутства в Україні і переорієнтовано його в першу чергу на відновлення, збереження економічного потенціалу відповідної галузі, території і держави в цілому. Крім даного закону, центральним документом механізму банкрутства в Україні є також Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджений КМУ від 17.03.2000, метою якого є реалізація положень, закріплених у ст.3 “Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури” діючого закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Завдяки новому закону з’явилася реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства. Передбачені законом механізми мають на меті усунення у ході реформування економіки перешкод, пов’язаних із ідеологічною заангажованістю щодо самого поняття “банкрутство”. Важливо, що закон надає змогу боржникам провадити розрахунки за своїми зобов’язаннями різними способами, - це сприятиме відновленню вітчизняного виробництва.
Перевагою нового закону є те, що всі статті повною мірою конкретизовані, велика увага відведена ролі запобіжних процедур – реорганізації та реструктуризації неплатоспроможних підприємств, чітко визначені особливості проведення всіх процедур та повноваження учасників, введена процедура прощення боргів (мирова угода), а також, що надзвичайно важливе – чітко регламентовані строки здійснення всіх процедур, окремих їх етапів і граничні строки ліквідації підприємства-банкрута, передбачено наявність фахівців з питань банкрутства – розпорядників майна боржника, санаторів та ліквідаторів.