3.3 об’єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі. 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.
Звільнення з роботи працівника має визнаватися иезшсоняіш, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними.
Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, по-застроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які обслуговують грошові або товарні цінності, працівники, які виконують виховні функції, молоді спеціалісти тощо) та іншими обставинами.
Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю.
Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо.
Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім зазначених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 172.
Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КАП).
Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.
4. Суб’єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.
Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ет. 172 і ст. 382.
5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, особиста неприязнь, користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).
Якщо особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище працівника, загублені документи про переважне право на залишення на роботі тощо), винна службова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за халатність (ст. ст. 367, 425).
Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161.
6. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
7. Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття вагітної жінки див. коментар до ст. 115. Дшпііна-інволідг— дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Найбільш поширеними проявами цього злочину стосовно вказаних осіб є пряма чи завуальована відмова у прийнятті їх на роботу, зниження їм заробітної плати, звільнення з роботи з мотивів вагітності чи недосягнення повноліття, застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах, залучення працівників молодших вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні тощо.
Конституція України /сяі. ст. 26, 43).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (ст. І).
КЗП(ст.ст.З, 21, 24, 36-45, 184, 19в, /92/.
Закон України “Про прокуратуру” від 5листопада 1991 р. (ст. 48).
Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. (ст.ст. 37, 43).
Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство’ від 14 лютого 1992р. (ст. 19)
Закон України Про державну службу відІ6грудня1993р.(ст,ст.ЗО—31).
Закон України ‘Про сільськогосподарську кооперацію від 17 липня 1997 р. (ст.ст.8-І2І.
Закон України “„Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994р. (ст. 8).
Закон України “Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р. (ст. І).
Положення про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами. Затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 квітня 1987р.