Важливе місце в системі регулювання займають процентні ставки і валютний контроль із поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет по політиці Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) установлював депозитні і позичкові ставки в межах мінімуму. Депозитний відсоток по кожному виді, короткостроковий відсоток і прив'язана до нього вся система процентних ставок випливали за рухом офіційної дисконтної ставка. Поряд із кількісним обмеженням банківського кредитування це дозволяло до початку 70-х років ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове регулювання, а також занижувати витрати притягнення засобів банками й у визначеній мірі капітальні витрати компаній. У 70-і роки почалася лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що включала не тільки звільнення позичкового відсотка, але і відсотка по депозитах і інших інструментах мобілізації засобів банками і підприємствами, що довгий час установлювався на заниженому рівні.
Своірідність японської економічної моделі доповнюється також роллю вищих посадових осіб. По прийнятому звичаї їхні вказівки обов'язкові для виконання фірмами. Якщо хтось їх порушує, для повчання карають одну фірму, але суворо.
Як бачимо, розглянута економічна модель побудована на значному обмеженні дії ринкових сил. До кінця 1993 р., за даними комісії справедливих угод, до 40% усій виробленій продукції було об'єктом тих або інших обмежень і державного регулювання. На основі економічних і адміністративних принципів управління державі вдавалося ефективно проводити в життя вироблену за участю підприємницьких кіл політику.
Економічна модель Японії за останні десятиліття перетерпіла поступові зміни від «півдержавний» до більш відкритої й опирающейсяій на ринкові принципи. Так, багато промислових компаній перейшли на принципи прямого фінансування (випуск цінних паперів, особливо акцій і інших інструментів). У 1981-1985 р. випуск акцій і інших інструментів, таких, як оборотні і гарантовані цінні папери, складав 1/4 що мобілізуються фірмами засобів. У 1989 р. вони вже перевищили 70%. Однак весь цей час державні органи, зокрема, міністерства фінансів, зовнішньої торгівлі і промисловості, виконували функції адміністративного регулювання суб'єктів , що господарюють , і протекціоністської і патерналістської їхнього захисти, приділяючи першорядну увагу стабільності господарського середовища.
Японія в міжнародних економічних відношеннях
У результаті швидкого економічного розвитку Японія зайняла одне з головних місць у міжнародних економічних відношеннях. На початку 90-х років вона вийшла на друге місце у світі по загальному об'ємі закордонних прямих капіталовкладень (15% світовому об'єму). У попередні десятиліття формою відношень виступала зовнішня торгівля. По розмірах експорту Японія поступається тільки США і ФРН, на її частку доводиться 9-10% світового експорту (1994-1995 р.). По розміру експортної квоти вона може бути віднесена до напіввідчиненої економіки. За рубежем реалізується 10-13% ВВП. Ряд галузей промисловості майже цілком працює на експорт (виробництво годинників, магнітофонів - 90%, касових апаратів ~ 83, копіювальних машин - 77%).
Розвиток і структура зовнішньої торгівлі.
За останні 50 років фізичний об'єм експорту Японії збільшився більш ніж у 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту.
У основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентноздатність продукції, що формується за рахунок високої якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвитою системою всебічного і послідовного контролю і керування якістю продукції, що зв'язана насамперед із характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його спроможність до переналаживанню і випуску нової продукції, постачання комплектуючих виробів і сировини точно в термін істотно підвищують якість продукції й ефективність роботи підприємств. Ріст рівня автоматизації і роботизації, використання систем контролю за якістю устаткування, високий рівень нормування технологічних меж також дозволяють значно поліпшувати якість що випускаються товарів. Принцип автономизації виробництва припускає випуск кінцевого виробу з повним контролем якості і гарантіями бездефектності.
Один із методів конкурентної боротьби японських фірм - швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції в них коротше, чим у США.
При усій важливості зазначених вище чинників високої конкурентноздатності японських товарів на світових ринках варто мати на увазі, що вартість робочої сили в одиниці продукції в Японії була нижче, чим у США і ряді інших промислово розвитих країн. Вартісний компонент компенсував відставання японських компаній в однім із найважливіших чинників конкурентноздатності - продуктивності праці. По оцінках окремих японських - дослідницьких організацій, Японія на 1/3 відстає від США за рівнем продуктивності праці в обробній промисловості. Розрив в цьому показнику скоротився (1975 р. - 50%), але залишається значним. Відставання в рівні продуктивності праці багато в чому зв'язано зі стратегією великого числа японських фірм, що приділяють першорядну увагу не прибуткам, а їхній частці на ринку. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивність праці на дрібних і середніх підприємствах значно поступається показникам великих, складаючи 40% від рівня великих підприємств. Це стримує загальні показники всієї промисловості.
Високий рівень продуктивності праці досягнутий у чорній і кольоровій металургії, хімічної промисловості, де він значно перевищує американські показники. В усіх інших галузях відзначається відставання, навіть у таких, як автомобілебудування й електротехніка, де японські компанії мають сильну конкурентноздатність. Там рівень продуктивності складає 78 і 85% американського.
Японія довгий час займала головне місце по конкурентноздатності своїх товарів на світових ринках. У результаті ослаблення цінового чинника вона опустилася на третє місце в 1993 р. після Сінгапуру і США. Відбувся значний ріст вартості робочої сили приблизно з 60% наприкінці 80-х років до 70% доданої вартості в 1994 р. (45% у I960 м.).
У післявоєнний період істотні зміни перетерпіла структура експорту. До 60-х років переважне місце в ній займали споживчі товари: радіоприймачі, теливізори, текстильні вироби. Потім головні позиції зайняли продукція чорної металургії, судобудування, автомобілі - понад 60% експорту. У 80-і роки відбулося нове зрушення в структурі японського експорту. При збільшенні частки автомобілів і побутової електротехніки вперед став виходити експорт капітальних засобів. Значно зросла частка продукції загального машинобудування (13,9 і 24,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового устаткування, оптики (3,7 і 4,5% за 1980- 1995 р.).
По окремих видах продукції на частку японських компаній доводиться вагома частина експортних постачань у світі: напівпровідники - 50%, легкові автомобілі - 22, конторське і телекомунікаційне устаткування - 22,6, сталь - 17,4%. Перетворення Японії в одного з головних світових експортерів продукції машинобудування і наукомісткої продукції стало підсумком її промислового і науково-технічного розвитку.
Структура імпорту відбиває процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність мінеральної вітчизняної бази. Японії відрізняє найнижча серед промислово розвитих країн ступінь самозабеспеченості сировиною і паливом, країна майже цілком залежить від багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. По багатьох видах мінеральної сировини вона виступає великим покупцем на світових ринках.На неї доводиться понад 30% світового імпорту залізної руди, понад 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни і шерсті.
На перших етапах економічного розвитку структура виробництва визначила велику залежність Японії від країн, що розвиваються - біля половини її експорту і понад 40% імпорту. Південно-Східна Азія і країни Перської затоки дотепер є головним ринком збуту і постачань енергетичної сировини. Постачання рудної і хімічної сировини в останні десятиліття локалізуються в промислово розвитих країнах - Канаді, Австралії і Нової Зеландії.
Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їхня концентрація на США. Дотепер на американському ринку реалізується 29% японського експорту і забезпечується 22% імпорту. У свою чергу на Японії доводиться понад 11% американського експорту, у тому числі майже 20% збуту сільськогосподарської продукції.
Японія виступає основним торговим партнером ряду країн Східної і Південно-Східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, для Малайзії - 26% її імпорту і 16% експорту, для Сінгапуру - 21% його імпорту і 17% експорту, для Південної Кореі - 26% її імпорту. Японія є також основним експортним і імпортним ринком КНР (15-16%).
Торговий оборот зводиться з величезних позитивним сальдо, що зросло в 6 разів за 1981-1995 р. і перевищило 130 млрд. долл. 40% його об'єму утвориться в товарообігу зі США. Позитивне сальдо складається з усіма регіонами, за винятком країн Середнього Сходу й у 90-і роки - із Східної Європою. Торгові відношення з промислово розвитими країнами супроводжуються спалахами торгових війн, тиском на Японії, установленням «добровільних обмежень» її експорту. Особливо в цьому процвітають США.