Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно-економічний університет
Вінницький торговельно-економічний інститут
РЕФЕРАТ
з курсу: “Основи економічної теорії”
на тему: “Ринок як полі системне утворення та його інфраструктура”
Студентки I курсу
Групи МЗД-12
Штеренберг Ірини
Вінниця 2000
План
Вступ
1. Ринок як полісистемне утворення
1.1. Ринок споживчих товарів та послуг.
1.2. Ринок засобів виробництва.
1.3. Ринок інвестицій та капіталу.
1.4. Валютний ринок.
1.5. Ринок праці.
1.6. Ринок інформації.
1.7. Тіньовий ринок.
2. Інфраструктура ринку.
Висновок.
Вступ
Ринок, як самостійний, автоматично діючий, само регульований механізм – це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.
Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.
Ринок, як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарі, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв’язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.
Ринок як полісистемне утворення
Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього обрати критерій, за яким можна розмежувати системи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.
Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин: ринок предметів споживання та послуг; засобів виробництва; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий, валютний, праці (робочої сили).
Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м’ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.
Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин: розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмеженості конкуренції (монопольний і олігопольний).
Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний (офіційний) і нелегальний (тіньовий).
Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країн (внутрішній), ринок коаліцій різних країн, світовий (зовнішній) ринок. Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає , що ринок єдиний, а кожний його елемент – невід’ємна складова.
Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони, ліквідує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.
Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцію, цін, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорцію в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.
Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що забезпечує виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можливість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдається. На практиці це зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що провадитиме як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до предметів споживання та послуг. Для того щоб виробити відповідний анти дефіцитний механізм, важливо знати причини, що відтворюють товарний голод у країні.
Головною причиною такого становища є структурне спотворення економіки України. За влучним виразом одного з економістів, вона є самоїдською, тобто виробництво відбувається заради виробництва. Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64, а предметів споживання – 36 відсотків. Особливо великі структурні перекоси у промисловості, де виробництво предметів споживання (група “Б”) становить лише 30 %, а решта – засоби виробництва (група “А”). Вихід полягає у тому, щоб змінити структуру виробництва, збільшити частку галузей, що виробляють предмети споживання: легку, харчову, м’ясомолочну промисловість, інші сфери, в яких виробляють товари цієї групи.
Насичення ринку споживання залежить від перебудови агропромислового комплексу, докорінної зміни відносин між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями. Третина і більше вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості, нестачу холодильників, інших засобів зберігання продукції. Великі втрати продукції при транспортуванні. Отже, слід більш швидкими розвивати галузі переробної продукції, інфраструктуру, що сприятиме зберіганню продукції, поліпшенню її якості і як наслідок – насиченості нею ринку.
Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, становлення на неї цін, укладення договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.
Реальний ринок не можливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, примісить вивчати та прогнозувати попит, динамічно перебудувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати самостійні рішення при зміні кон’юнктури.
Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок передбачає юридичну і економічну відповідальність за виконання контрактів і поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а то і банкрутства.
Демонополізація цього сектора економіки, відтворення в ньому розвинутого конкурентного середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм власності у всіх галузях економіки, у тому числі і тих, що виробляють і реалізують засоби виробництва.
Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечуються співвідношення цін попиту і пропозиції.
Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об’єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.
Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни командно-адміністративної системи пригнобили виробництво, його рушійні сили.
Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється через капітал. Інакше не можливо перебороти численні дисбаланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.
Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.
Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки в тому числі на ринок споживання і послуг. Наприклад, якщо певний капітал користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень у цю сферу. А це, в свою чергу призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці, робочу силу, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.
Оборот капіталу у сфері, де виробляються товари широкого вжитку, більш прискорені через менший цикл виробництва, ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого – зумовлює посилення конкуренції, нестабільність через активний вплив моди, сезону і тощо.