Таким чином, у Сполучених Штатах Америки комерційні банки відносяться до найбільш контрольованих сфер підприємницької діяльності. Лише окремі області ділової активності перевіряються так часто і так ретельно як банки. Пильний контроль відображає суспільну природу банків, що зберігають вклади мільйонів громадян країни. Тим самим інтереси банків тісно переплітаються з інтересами суспільства. Тому належне виконання банками найважливіших суспільних функцій само по собі передбачає необхідність постійного державного регулювання їх діяльності.
Банківська система Японії складається з кількох видів установ: Міністерства фінансів; Банка Японії; комерційних банків; банків довгострокового кредиту; трастових банків; спеціалізованих банків обміну іноземної валюти; спеціалізованих фінансових установ для малого і середнього бізнесу; фінансових установ для сільського і лісового господарств та риболовства; урядових фінансових установ.
Міністерство фінансів займає центральне адміністративне положення в японській банківській системі, регулюючи безпосередньо і опосередковано діяльність всіх банківських установ в Японії.
У свою чергу Банк Японії є центральним японським банком. Організаційно Банк Японії не входить до складу урядових установ, хоча фактично уряд має значний вплив на діяльність і політику Банку Японії. Уряду належить 55% акцій Банку Японії, в той час як решта акцій належить великій кількості приватних вкладників, яким гарантовано фіксований дивіденд у розмірі 5% щорічно. Виконавчий комітет Банку Японії здійснює керівництво повсякденною діяльністю банку і складається з керуючого та його заступника (призначаються Кабінетом міністрів) та семи виконавчих директорів, яких призначає Міністерство фінансів. Комісію з питань політики створено на противагу Виконавчому комітету, на яку покладено функції стосовно визначення політики позик, ринкової діяльності, вимог до резервів і максимальних процентних ставок з депозитів для всіх приватних фінансових установ. До складу Комісії з питань політики входять сім членів, включаючи управляючого, представників від Міністерства фінансів і Агентства економічного планування, а також чотирьох осіб, призначених Кабінетом Міністрів.
Суттєві реформи банківської діяльності проведено також і в країнах колишнього соціалістичного табору. У Польщі, наприклад, відповідно до законів “Про банки” і “Національний банк Польщі” банківська діяльність контролюється Комісією з банківського нагляду. Обов’язки комісії включають в себе:
визначення принципів для проведення банківської діяльності, яка забезпечує безпеку фондів клієнтів у банку;
контроль за відповідністю банків їх статусу та іншим нормативним актам, а також обов’язковим фінансовим стандартам;
здійснення періодичних оцінок фінансового стану банків та їх подання на розгляд Ради, а також оцінка впливу монетарної, податкової та наглядової політики на розвиток банків;
надання власних пропозицій щодо організаційної структури банківського нагляду та встановлення процедури виконання такого нагляду.
До складу Комісії з банківського нагляду входять: Головуючий Комісії (Голова Національного банку Польщі), заступник Головуючого Комісії (Міністр фінансів або його делегований представник), представник Президента Польської Республіки, Голова Правління Гарантійного фонду банка, Головуючий Комісії Цінних паперів та Валютного обміну або його заступник, представник Міністерства фінансів, Генеральний інспектор банківського нагляду.
Участь у засіданнях Комісії може також брати представник Польської банківської асоціації.
Мета банківського нагляду полягає у забезпеченні безпеки зберігання коштів на банківських рахунках та дотримання банками положень вказаних законів, статутів банків та постанов щодо прав на заснування таких банків.
При здійсненні банківського нагляду Комісія вживає заходів, які включають аналіз платоспроможності, ліквідності та фінансової роботи банків, забезпечення під позики і кредити, своєчасність їх погашення (повернення), аналіз процентних ставок, що застосовуються при наданні позик, кредитів і банківських рахунків тощо.
Таким чином, як свідчить вивчення зарубіжного досвіду в більшості розвинених демократичних країн, банківський нагляд не є монополізованим, він не здійснюється тільки одним відомством – центральним банком. Держава суворо контролює діяльність банків, використовуючи для цього різноманітні механізми і важелі. Такий досвід заслуговує на увагу і впровадження у вітчизняну практику, оскільки стан банківського нагляду в Україні з боку держави, не відповідає реальній обстановці в економіці країни і значною мірою обумовив зростання злочинності у цій сфері.
Виходячи із викладеного, з метою зміцнення державного контролю за банками, на нашу думку, необхідно:
1. Національному банку України, Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству юстиції, Міністерству внутрішніх справ та Службі безпеки України за участю Генеральної прокуратури України з урахуванням досвіду розвинених демократичних країн вивчити питання щодо:
доцільності створення в державі автономного органу по нагляду і регламентації банківської діяльності (Банківську комісію), до складу якої включити представників Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Міністерству фінансів, Казначейства, Міністерству економіки, Державної податкової адміністрації, ділових кіл, профспілок, кредитних установ та незалежних спеціалістів в області фінансів, економіки і внести відповідні зміни до проекту Закону України “Про банки і банківську діяльність”;
необхідності створення автономної служби банківського контролю в кожній області з розрахунку по 1 контролеру на область та 5 – 7 контролерів при Уряді України;
внесення змін і доповнень до Закону України “Про контрольно-ревізійну службу”, якими передбачити надання Контрольно-ревізійній службі України права фінансового контролю всіх комерційних структур, у тому числі банків.
2. Національному банку України разом з Аудиторською палатою України внести зміни і доповнення до Закону України “Про аудиторську діяльність” стосовно:
терміну надання Національному банку України аудиторських висновків про діяльність комерційних банків не пізніше 3-х місяців року, що настає за звітним (а не 9, як сьогодні);
внесення до статуту комерційних банків окремого положення про організацію внутрішнього аудиту;
надання Національному банку України права суттєво впливати на процедуру і порядок проведення аудиту комерційних банків, наділивши його, поряд з Аудиторською палатою України правом надавати ліцензію аудиторським організаціям для проведення аудиту банків, як це практикується в багатьох країнах;
надання Національному банку України права проводити ліцензування аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків, оскільки Національний банк України – єдиний державний орган, повністю обізнаний з тим, якими професійними знаннями повинен володіти аудитор банку.
3. Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Національному банку, Міністерству юстиції України за участю Генеральної прокуратури України внести зміни і доповнення до Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо:
надання права спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю одержувати інформацію з автоматизованих інформаційних систем банків;
законодавчого вирішення питання про зобов’язання банківських та інших фінансових установ інформувати спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю про підозрілі або сумнівні операції;
забезпечення права доступу спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю або уповноважених на це осіб до банківської та комерційної таємниці;
механізму ідентифікації клієнта банку (фізичної чи юридичної особи), який подає документи для відкриття розрахункового рахунку та проведення банківських операцій. Для цього покласти обов’язки здійснення ідентифікації фізичних та юридичних осіб на відповідальних осіб банків, передбачивши відповідальність за неналежну перевірку і відкриття розрахункового рахунку фіктивній комерційній структурі або фізичній особі.
4. Національному банку України разом із зацікавленими міністерствами та відомствами прискорити розробку та подати до Верховної Ради України Проект закону України “Про кредит”.