Стисла історія розвитку грошей
Монетарна теорія розрізняє поняття «гроші як економічна категорія», що уособлює функціонально визначену систему економічних відносин, і «гроші як матеріальний носій цієї системи». Ці поняття не слід змішувати, бо їхній аналіз має неоднозначне пізнавальне навантаження. Водночас бажано враховувати і те, що викликана історичним розвитком економічних, у т.ч. ринкових, зв'язків еволюція грошових відносин, їх структурне і функціональне ускладнення, зумовлює адекватну еволюцію функціональних форм і, відповідно, — матеріального носія грошей. Нижче дається загальний огляд розвитку грошей не в першому, а в другому визначенні — грошей як матеріального носія відповідних економічних відносин.
Як зазначалося вище, появі грошей передувала епоха натурального обміну. Її заступила епоха товарних грошей, еволюційний процес виникнення яких ми вже розглянули.
Не слід ототожнювати товарну форму грошей лише з використанням у цій ролі золота та срібла. Розглядаючи ці коштовні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото і срібло не відразу почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволяли множинність товарів, що використовувались у ролі грошей. Як правило, це був товар найбільшого попиту і воднораз найцінніший для певного ринку, і його будь-коли можна було обміняти на іншу споживчу вартість. Йдеться про такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба, мушлі, оливкова олія, різні види металів, у т.ч. золото і срібло.
Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу у VIII—VII ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис.років тому в Ассирії почали карбувати монети із золота.
Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в IX—XI ст.—здебільшого срібні, частково— золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів — куниць, білок та інших тварин, використовуване до того як гроші. Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня — срібний злиток вагою в півфунта. У книзі «Історія України» М.Грушевського розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегові данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла, на кожного члена його дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета, частка гривні, або рублена гривня1.
За даними В.К.Ключевського, попервах новгородський та московський срібні рублі мали різну вагу. Перший був удвічі вагомішим. За Петра І почалося карбування золотої
монети.
Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія монет, чия номінальна вартість менша за їхній металевий вміст, є ошуканством населення. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (зіегііп^ — повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Мірою ваги та масштабом цін була, як зазначалось, і гривня.
Від 2-ї половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістав назву сеньиорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.
1 Рубель — половина гривні (рубалася навпіл).
Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета — пенні 1300 р. важила 22 грами, а 1364 — лише 12 грамів. У Франції з однакової кількості срібла 1309 р. карбувалося 2 ліври, а 1720 р.— 98 ліврів. Як наслідок— вага монети з тим же номіналом зменшилася майже в 50 разів. У Німеччині 1326 р. з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки, 1378 р.— 4. а 1506 р.— 12 марок. Аналогічні приклади характерні і для інших країн. Ясна річ, що в кожному з таких випадків знаходимо обмеження функцій металевої грошової одиниці, її використання лише як своєрідного знаку вартості повноцінної монети. В даному разі не йдеться про факти прямих фальсифікацій, що часто траплялися в таких випадках.
Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше попередньої. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть знецінену срібну монету. Відомі й наслідки цієї заміни — так званий мідний заколот, жорстоко придушений урядом. Що ж до нещасливої мідної монети, то її перегодом було повністю вилучено з обігу через викуп — копійка за рубель.
Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу — одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальними визначеннями, які відповідно до змін в емісійних витратах коли-не-коли коригувалися.
Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. Цінніші монети вряди-годи зникали. Суть цього явища було вмотивовано на основі закону англійського банкіра Т.Грешема (1519—1579), широко відомого в теорії грошей. Зміст цього закону висловлено простою формулою:
«Погані гроші витісняють з'обігу хороші». Йдеться про те, що при біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча'за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни. Ілюстрацією дії цього закону може служити приклад із випуском за царя Олексія Михайловича мідних грошей та витіснення ними срібних монет.
Розглядаючи цей економічний закон, варто враховувати і те, що ним аргументується особливість подвійного обігу металевих грошей. Його механічне перенесення на визначення закономірностей паралельного обігу паперових грошей, як це інколи трапляється в окремих наукових працях з теорії грошових відносин, є некоректним.
Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися у функції засобу обігу понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції їх емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг мав місце в Англії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банкові ще 1762 р. Попервах їх випуск мав епізодичний характер, але з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці XVII ст.
В Росії паперові асигнації з'явилися 1769 р., в період царювання Катерини II. Спочатку вони вільно розмінювались на срібні гроші, заступаючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій становив 99—98 коп. сріблом за рубель асигнаціями. В 1786 р. емісія вказаної грошової одиниці досягла 45,3 млн.рублів.
З'ява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Йдеться про цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Ба більше — вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.
Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу не розмінюваних на золото чи срібло паперових грошей. Від початку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалось як аномальне явище, як виняток з дійсної практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті певної держави. Скажімо, в Англії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами та фінансуванням їх (значною мірою) надмірною емісією паперових грошей. Подібні факти мали місце і в інших країнах. В Росії обмін асигнацій на золото було припинено 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895—97рр. з проведенням грошової реформи, автором якої був царський прем'єр-міністр граф Вітте.
Повний відхід од конвертованості (обміну) паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії — економічної кризи 1929—33 рр. і в перші післякризові роки. Проте, як буде показано у 12-й темі, такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок, зв'язок національних паперових грошових одиниць із золотом здійснювався опосередковано — через функціональні структури світових грошей. Одначе від середини 1970-х рр. практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилась і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.