Водночас реалії взаємин указують на те, що в економічних відносинах з Росією необхідно бути готовими до адекватного реагування на економічні загрози з її боку.
2. Україна та Росія в новому економічному просторі
З розпадом СРСР наприкінці 1991 р. на його території утворилися нові самостійні держави — Україна та Російська Федерація.
Державну незалежність Україна проголосила 24 серпня 1991 р. Але економічну самостійність України було започатковано ще раніше з прийняттям у серпні 1990 р. Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР”, у якому зазначалось, що Україна самостійно здійснює фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, науково-технічну та зовнішньоекономічну політику. В контексті цього Закону в червні 1991 р. прийнята Постанова Верховної Ради про перехід під юрисдикцію України всіх державних підприємств та організацій союзного підпорядкування.
Процес формування національної економіки України і Росії відбувався на тлі поглиблення негативних процесів в економіці СРСР останніх років його існування і руйнації єдиного народногосподарського комплексу. Характерною ознакою цього процесу на початковому етапі стали ліквідація механізму загального керування народногосподарським комплексом СРСР у зв'язку з його розпадом та відсутність відповідного дійового механізму реалізації міжреспубліканських угод щодо взаємних поставок продукції, в тому числі й з коопераційних зв'язків. Останнє, враховуючи високий рівень інтегрованості народногосподарського комплексу колишнього СРСР, спричинило цілий ряд негативних наслідків в економіці обох країн.
Нашарування негативних процесів, що вже мали місце в економіці СРСР, з тими, що супроводжували процес суверенізації економіки України та Росії, призвело до різкого спаду виробництва та інвестиційної активності, скорочення обсягів та інтенсивності товарного обміну між республіками, а також надало негативного імпульсу функціонуванню економіки обох держав у наступні роки.
Протягом 1991-1996 рр. в Україні та Росії простежувалась негативна тенденція постійного зниження валового внутрішнього продукту. За ці шість років в Україні втрачено понад половину (57 відсотків), а в Росії — майже половину (41,4 відсотка) ВВП. Максимального значення темпи падіння ВВП набули 1992 р. в Росії (на 13,8 пункти, або 14,5 відсотків на рік) і 1994 р. — в Україні (на 16,2 пункти, або 23 відсотка на рік). Аналіз показує, що в 1995-1996 рр. темпи спаду ВВП в Україні і Росії порівняно з попередніми роками значно знизились і в 1996 р. становили: в Україні — 4,8 пункти (або 10 відсотків), в Росії — 3,7 пункти (або 6 відсотків) на рік.
Кризова ситуація в обох державах протягом останніх шести років спостерігалася також в інвестиційній сфері. Обсяги капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування за цей проміжок часу зменшились в Україні на 76,8, в Росії — на 75,6 відсотка. Найбільші річні темпи спаду обсягів капітальних вкладень як в Україні, так і в Росії, припали на 1992 р. (відповідно 36,7 та 40 відсотків). Після 1994 р. в Росії, а після 1995 р. і в Україні темпи спаду обсягів капіталовкладень дещо уповільнились і 1996 р. вони становили в Росії 17,8, в Україні — 20 відсотків на рік. Склалося це в першу чергу завдяки приборканню інфляційних процесів, що мали місце в обох державах. Після 1992 р. в Росії, а після 1993 р. в Україні інфляція характеризувалась значним уповільненням її темпів. Так, в 1996 р. на кінець року індекс інфляції в Україні становив 139,7%, в Росії — 122%, в 1997 р. відповідно 110,1% і 111%.
Ринкові перетворення щодо реформування відносин власності в Україні та РФ протягом 1992-1995 рр. відбувались не однаковими темпами. Більш високими і стабільними темпами цей процес проходив у Росії. На кінець 1995 р. в РФ частка державної власності у вартості основних фондів становила 41,7%, тоді як в Україні — 62%. Приватизаційні процеси стали, в свою чергу, основою розвитку фондових ринків обох держав. Після завершення масової приватизації у 1995 р. в Росії розпочався другий її етап — приватизація через грошові аукціони. Протягом 1995-1996 рр. цей процес дістав розвиток і в Україні.
Зміни у фінансових сферах обох держав полягали в комерціалізації банківської системи, створенні самостійного законодавства, виникненні інфляційних процесів, створенні фондових ринків. Водночас, слід зазначити, що як в Україні, так і в Росії, функціонування вторинного ринку цінних паперів приватизованих підприємств перебуває у початковій фазі.
В листопаді 1992 року Україна вийшла з рубльової зони. 20 листопада 1992 року започатковано визначення курсу української валюти до російського рубля. Якщо в цей день курс купівлі і продажу становив відповідно 1,4498 та 1,5467 крб. за 1 рубль, то в лютому 1996 р. офіційний курс “упав” до середнього значення 39,5 крб. за 1 рубль. Починаючи з березня 1996 р. і до лютого 1997 року, відбувалась деяка ревальвація офіційного курсу української національної одиниці до російського рубля, яка потім змінилась на відносну стабільність курсу.
З вересня 1996 року в Україні введена в обіг національна валюта — гривня. В Російській Федерації новий російський рубль введено в обіг на початку 1998 р. Таким чином, в обох країнах з моменту проголошення ними незалежності відбулись грошові реформи. Крім створення власних грошово-кредитних систем, створювались також бюджетна, податкова та валютна системи країн.
Відсутність економічної стабільності в обох державах, недосконалість системи взаєморозрахунків, неузгодженість законодавства та цілий ряд інших чинників призвели до таких негативних наслідків в економічних стосунках України та Росії, як невиконання зобов'язань за контрактами, руйнація раціональних господарських і технологічних зв'язків. Такий стан речей, у свою чергу, призвів до того, що обидві країни почали шукати альтернативні ринки збуту своїх товарів, задовольняти свої потреби в окремих видах продукції традиційного виробництва в інших країнах, створювати замкнуті цикли виробництва.
Нового поштовху розвиткові економічних взаємин між Україною та РФ надає повномасштабний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, а також Програма економічного співробітництва між країнами. Реалізація цих документів залежить від створення належних умов співпраці на державному рівні, порозуміння на рівні регіонів та суб'єктів господарювання.
Чинником, що суттєво впливає на формування економічних відносин, є наявна законодавча база. В Україні та РФ за роки їх державності було напрацьовано відповідну нормативно-правову базу.
До основних документів цієї бази в Україні належать: Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19.03.1996 р.); Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” (від 10.02.1991 р.); Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування” (від 10.05.1993 р.); Постанова ВР України “Перелік видів майна, яке не може знаходитися у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб держав на території України” (від 17.06.1992 р.); Постанова НБУ “Про проведення окремих валютних операцій з іноземними країнами” (від 23.09.1996 р.).
В Російській Федерації також прийнята низка важливих законодавчих актів, зокрема: Закон РФ “Об иностранных инвестициях в РСФСР” (від 04.07.1991 р.); Укази Президента РФ “О создании Международного агентства по страхованию иностранных инвестиций в Российскую Федерацию от некоммерческих рынков” (від 26.02.1993 р.); “О совершенствовании работы с иностранными инвестициями” (від 27.09.1993 р.); “О дополнительных мерах по привлечению иностранных инвестиций в отрасли материального производства” (від 25.01.1995 р.); Постанови Уряду РФ “О порядке определения продукции, импортируемой предприятиями с иностранными инвестициями для собственных нужд” (від 30.06.1994 р.); “Об активизации работы по привлечению иностранных инвестиций в экономику Российской Федерации” (від 29.09.1994 р.).
Зараз підписано нову угоду в фінансовій сфері відносин, що спрямована на поліпшення організації взаємних розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та Російської Федерації, а також на регулювання відносин між їх кореспондентськими рахунками Національного банку України та Центрального банку Росії. Таким чином, співробітництво банківських систем України та Російської Федерації розвивається як у напрямі вдосконалення розрахунків при здійсненні зовнішньо економічної діяльності, так і в напрямі удосконалення кореспондентських відносин між Національним банком України та Центральним банком Російської Федерації.
Обидві країни приєднались до статті VIII статуту МВФ. Це дозволяє в розрахунках між суб'єктами господарської діяльності обох країн використовувати не тільки вільно конвертовану валюту, а також і національні валюти обох країн.
Угодою між Урядом України та Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України станом на 28 травня 1997 року визнана заборгованість України за державними кредитами перед Російською Федерацією в сумі 3074 млн доларів США. Ця заборгованість України за державними кредитами виникла за міжурядовими угодами від 26 травня 1993 року та від 20 березня 1995 року. Міжурядовою угодою від 26 травня 1993 року в державний кредит на суму 2,5 млрд доларів США переоформлена заборгованість України за результатами торгово-економічних відносин у 1992-1993 роках. Іншою угодою (від 20.03.95) Російська Федерація надала Україні відстрочку по виплаті на період 1998-2007 рр. в сумі 1161,5 млн доларів США за вказаною кредитною угодою від 26.05.93 та за іншою кредитною угодою від 24.06.93 (обсяг кредиту становить 250 млрд рублів).