Угодою про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні, передбачено вирахувати з державного боргу України компенсаційну вартість різних плавзасобів та компенсацію за розчеплювальні матеріали на загальну суму 726,509 млн доларів США та відсотки, виплата яких передбачена кредитними угодами від 26.05.93 та від 20.03.95. При цьому орендна плата за перебування в Україні Чорноморського флоту Російської Федерації (термін оренди 20 років) здійснюється, починаючи з 1998 року, шляхом зменшення рівними частками державного боргу України, що залишився після здійснення вказаних вище вирахувань. Сума щорічного погашення частини державного боргу становить 97,75 млн доларів США. Однак при цьому борги, що припадають на 1997 рік, не були списані.
Ще одна кредитна угода укладена Урядом України з РАТ “Газпром”. Цією угодою (від 18.03.95) частина простроченої заборгованості України в сумі 1400 млн доларів США за поставки російського природного газу в 1994 році реструктуризована в державний борг України перед РАТ “Газпром”. Це здійснено шляхом випуску державних облігацій, які передані кредитору. Термін угоди 12 років, де перші два роки — пільговий період, протягом якого виплачуються тільки відсотки в розмірі 8,5 річних на обсяг облігацій, після чого відбувається викуп самих облігацій.
У подальшому, починаючи з 1996 року, забезпечення України російським природним газом здійснювалось на комерційній основі декількома посередниками. Під час візиту до України В.Черномирдіна як прем'єр-міністра Російської Федерації та Голови правління РАТ “Газпром” було звернуто увагу української сторони на заборгованість за газ цих посередників. Ця заборгованість не може розглядатись як державна, і за рахунок державних коштів Україна не буде розраховуватись, але буде зроблено все можливе для погашення цієї заборгованості РАТ “Газпром” українськими комерційними структурами.
На зовнішньоекономічні відносини України і Російської Федерації негативно впливало встановлення податку на додану вартість (ПДВ) та мита на поставку товарів з України. Стягнення ПДВ на поставку товарів, що йдуть з України і ввозяться до Російської Федерації, було запроваджено з 1 вересня 1996 року. Таким чином, застосовувалося подвійне оподаткування як при імпорті, так і при експорті української продукції. Виплата ПДВ за імпортовані українські товари була фактичним залученням додаткових оборотних ресурсів, що відповідно збільшувало їх ціну і зменшувало їх конкурентоспроможність. Така ситуація призвела до скорочення середньомісячних обсягів експорту українських товарів (якщо не враховувати послуги, зміну фізичних обсягів експорту, цінову кон'юнктуру) майже на 190 млн доларів США, починаючи з жовтня 1996 року. Зараз подвійне оподаткування скасоване, однак за період його дії Україна втратила окремі сегменти ринку Російської Федерації.
Імпортне мито в розмірі 25% на поставку з України цукру було запроваджено на початку 1997 року, але в липні 1997 року досягнута домовленість щодо поставки в Російську Федерацію певної кількості цукру протягом 1997-2000 рр. без обкладання митом.
Одним із напрямів діяльності у фінансовій сфері є валютна політика. Офіційний курс української гривні до російського рубля визначається через так званий крос-курс. Курс гривні до долара США визначається за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, а курс рубля до долара США — за результатами торгів на Московській біржі. Офіційне співвідношення гривні і рубля встановлюється на основі їх курсів до долара США. Таким чином, офіційний курс гривні до рубля визначається лише відношенням цих валют до долара США. Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 1997 року обмежено можливості використання рахунків “ЛОРО” банків-нерезидентів у національній валюті в комерційних банках України, тому банківська система Російської Федерації не має можливості впливати на визначення офіційного курсу гривні до долара США.
Успішне вирішення проблем українсько-російських відносин, повне використання передумов співробітництва, підвищення рівня довіри у взаємних стосунках залежать від усвідомлення національних інтересів та стратегічних цілей, оскільки управління зовнішньоекономічною діяльністю в умовах ринку грунтується саме на узгодженні інтересів партнерів.
3. Національні інтереси та стратегічні цілі партнерів
Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва. Зокрема, економічні інтереси України можна визначити таким чином:
- забезпечення умов для завантаження вітчизняних виробничих потужностей, повнішого використання науково-технічного потенціалу, що стане можливим завдяки збільшенню обсягів збуту продукції українських підприємств на ринку РФ, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами та галузями України і Росії, активізації інвестиційного співробітництва;
- відвойовування втрачених позицій українських суб'єктів господарювання в економіці Росії, що передбачає активізацію діяльності в РФ наших промислових та комерційних структур, поновлення раніше діючих та встановлення коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, запровадження нових форм виробничої кооперації;
- проникнення українського капіталу в економіку РФ і найперше у такі сфери, як паливно-енергетичний комплекс (видобуток і транспортування газу та нафти), машинобудівний комплекс, лісове господарство; значне розширення участі українських суб'єктів господарювання в реалізації конкретних інвестиційних проектів, що здійснюватимуть ся в Росії;
- залучення російських інвестицій у машинобудівний комплекс України (авіабудування, суднобудування, станко- та приладобудування), в паливно-енергетичний комплекс (створення потужностей та інженерних споруд з переробки, зберігання радіоактивних відходів, проведення спільних геологорозвідувальних робіт щодо видобутку вуглеводневої сировини, спільне використання транзитних нафто- та газопроводів), у металургійний комплекс, у будівельний комплекс, у хімічну промисловість тощо;
- реалізація у повному обсязі режиму вільної торгівлі між Україною та РФ згідно з положеннями укладених угод, усунення існуючих перешкод на шляху просування українських товарів на ринки Росії;
- остаточне розв'язання проблеми відносин власності щодо об'єктів колишнього Союзу згідно з Угодою від 15 січня 1993 року.
Російська сторона зацікавлена у:
- збереженні економічних зв'язків з Україною, яка є постачальником стратегічної сировини (марганець, титан, уран, хром тощо), запасних частин, напівфабрикатів, матеріалів та комплектуючих; лишається ринком збуту російської продукції, яка не є конкурентоспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії;
- збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач);
- погашенні державних боргів України, для досягнення чого домагатиметься реалізації таких схем розрахунків, як виплати валютою, відшкодування пакетами акцій найбільш ліквідних українських підприємств;
- набутті шляхом придбання цінних паперів та контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі (в першу чергу над тими, що мають подвійну технологію ); паливно-енергетичному комплексі (транспортування через територію України нафти та газу, переробка нафти, зберігання газу); санаторно-курортному комплексі Криму; транспортному секторі економіки України (залізниці, морські порти тощо);
- реалізації інвестиційних проектів, що будуть здійснюватися у машинобудівному (розробка і будівництво транспортно-пасажирських літаків, ракетоносіїв) та паливно-енергетичному (реконструкція діючих нафто- та газопроводів) комплексах України;
- обмеженні доступу українських товарів як на свій внутрішній ринок (насамперед продовольство, металопродукція), так і на світові ринки (сировина, продукція чорної та кольорової металургії, конкурентоспроможних технологій, зброя та інша продукція ВПК, продовольчі товари).
Збіг інтересів України та Росії визначається у:
- забезпеченні ефективного та збалансованого розвитку національних економік, напрямків та пріоритетів структурної перебудови економіки, раціональній виробничій кооперації;
- активізації розвитку ключових виробництв із збереженням їх профілю, запобіганні створення дублюючих виробництв, формуванні спільних структур, що мають визначальне значення для економік обох країн;
- взаємному залученні інвестицій у підприємства машинобудівного та паливно-енергетичного комплексів;
- взаємній реалізації інвестиційних проектів у машинобудівному та паливно-енергетичному комплексах.
Розбіжності інтересів України та РФ проявляються в підході до захисту своїх внутрішніх ринків, вітчизняних товаровиробників, реалізації зовнішньоекономічної політики. Серед основних розбіжностей можна виділити такі:
- запровадження тих чи інших обмежень доступу товарів, послуг, капіталів та робочої сили шляхом прийняття відповідних законів та підзаконних актів з обох сторін;
- конкуренція на ринках інших країн світу щодо експорту військової техніки та послуг по її обслуговуванню, продукції металургійної, хімічної та інших галузей промисловості;