Політичний плакат — емоційний засіб політичної реклами. В основі його образ, що створюється особливим образотворчим рядом, композицією; лаконічним, метафоричним, наповненим енергетикою текстом.
Політична листівка — коротке друковане видання 1—2 сторінки, у якому міститься заклик до тої чи іншої політичній дії (участі в мітингу, демонстрації) чи роз'яснення основних положень програм чи кандидатівпартій.
Рекламні публікації, як правило, знаходять місце на сторінках газет і журналів і представляють повідомлення про діяльність, програму партій, рухів, їхніх лідерів. Вони можуть бути виконані у виді статей, інтерв'ю, бесід.
Політичний відеокліп — жанр телевізійної політичної реклами, у якому інтегрується реальний образ і штучний імідж.
Теледебати і телевиступи як жанр політичної реклами дозволяють кандидатам безпосередньо звернутися до громадян, користаючись найефективнішим із засобів масової інформації.
У ряді політичних технологій дуже ефективна така форма політичної реклами як direktmail— розсилання листів поштою конкретним людям із пропозицією проголосувати за конкретного кандидата. Звертання до виборця по імені по-батькові, переконливий текст, підпис кандидата роблять потрібне враження. Імовірність голосування заданого кандидата у кілька разів збільшується. На виборах губернатора Санкт-Петербурга в 1996 році А. Собчак мав перевагу перед своїм суперником В. Яковлевым у 30 відсотків голосів ( по опитуваннях). І тоді В. Яковлев скористався системою direktmail— направив петербуржцям довірчі листи. І в остаточному підсумку перемогу на виборах одержав В. Яковлев.
4. Мовна сугестія
Поява сугестивної лінгвістики є спробою зробити крок не лише до свідомого, а і до таємниць несвідомого. Впливати, управляти, маніпулювати...Автосугестія, гетеросугестія, контрсугестія.. Усі ці явища і входять у зміст сугестивної лінгвістики.
Спробу вибудувати структуру вербальної сугестії здійснив історик Б.Ф. Поршнєв, котрий стверджував, що існують наступні рівні вербальної сугестії:
1. фонологічний,
2. номінативний,
3. семантичний,
4. синтаксично-логічний,
5. контекстуально-смисловий,
6. формально-символічний.
Б.А.Грушин вибудовує іншу структуру:
1. змістовний,
2. логіко-структурний,
3. морфологічний,
4. функціональний,
5. феноменологічний.
Представниця грузинської психологічної школи установки Р.Г Швідобадзе відмічає: “Якщо припустити, що людина досить часто приховує свої ставлення і емоції, або просто не думає про них під час комунікації, то це, звичайно, мало відображається на лексичному запасі, бо той, хто говорить легко контролює як лексику так і інші виразні засоби, але. Тим не менше, інформація все ж просочується, потрібно шукати більш формальні несвідомі характеристики і їх зв’язок з тим чи іншим ставленням чи емоцією”[6].
В результаті проведених експериментів Р.Г Мшвідобадзе виявила, що індексальна інформація (в даному випадку інформація про позитивні і негативні установки індивіда) передається через мовний канал не лише за допомогою лексико-семантичних засобів, але і таких формальних мовних параметрах, які в свідомості мовця не несуть такого навантаження. Мовець використовує синтаксичні і морфологічні параметри не спеціально (усвідомлено) як би використовував лексичні засоби, а несвідомо на рівні установки.
Висновки Р.Г Мшвідобадзе дуже цікаві, та не слід забувати? що ці дослідження проводились в рамках психології, тому рівні мови не були представлені в усій повноті.
Взагалі, структура сугестивної лінгвістики повинна визначатись двома складовими: структурою мови в цілому, розглянутою через призму феномену сугестії.
В структурі мови виділяють ряди однорідних одиниць-рівнів. Є.Бенвеніст(1965) запропонував виділяти наступні рівні мовлення і лінгвістичного аналізу:
1. речення,
2. знак,
3. фонема.
А Л.Н. Мурзін (1992) доповнив ієрархію, запропонувавши ввести рівень тексту, як найвищий рівень мовлення. Спускаючись з вищого рівня на нижчий, ми отримуємо лінгвістичну форму, а переходячи з нижчого на вищий – лінгвістичне значення
Сугестивна лінгвістика лише зароджується як предметна область . Тим більш цінні вияви теорії, котра формулює основні постулати цієї дисципліни, викладені професором Л.Н. Мурзіним:
· мовлення можна розглядати в цілому як явище сугестивне, іншими словами, всі компоненти мовленні потенційно сугестивні,
· сугестивна лінгвістика – наука міждисциплінарна, що знаходиться на стику філології і психології,
· форма втілення сугестивності мовлення – текст в широкому значенні слова, текст можна розглядати як вербальним так і невербальним, отже компоненти тексту – знакові компоненти, засоби сугестії,
· сугестивна лінгвістика має динамічну природу ,
· мовна сугестія імовірнісна за своєю природою
· правомірно розглядати процес направленого впливу в традиціях теорії комунікації. В такому випадку суб’єкта впливу можна назвати с4угестором, а об’єкт впливу – сугестантом. Вони взаємодіють між собою за допомогою механізмів сугестії, коті запускаються вербальними і невербальними засобами.
Вибудовуючи ієрархію рівнів сугестивної лінгвістики, потрібно мати на увазі, що сама сугестія – явище неоднозначне, хоча в будь-якому випадку йдеться про вплив на несвідоме. З точки зору латентного вербального впливу базовими будуть одні рівні мовлення(напр. фонологічний), а з позиції відкритої (прямої) сугестії, що базується на особливій соціально-психологічній ролі сугестора визначальними потрібно визнати інші рівні (напр. Стають значимими наказові форми дієслова). До того ж, так як аналіз і синтез відбуваються в сугестивній текстовій продукції одночасно, потрібно говорити не про протиставлення плану вираження і плану змісту, а по формозміст – змістовну форму і формальний зміст – в їх єдності.
5. Використання вербалізації
Іміджмейкер уміло вербалізує дійсність. Це дуже важливо, коли лідер може яскраво і барвисто описувати ситуації. Адже в цьому випадку він не має потреби в "додатковому проштовхуванні" своєї думки в пресі, котра сама радісно підхоплє вдалі вирази. Тому фрази типу "Хотіли як краще, а вийшло як завжди" Віктора Черномирдіна починають жити самостійним життям. Досить часто це відбувається в А. Лебедя. Наприклад, на запитання " чи траплялись у вас зустрічі з Єльциним у неформальній обстановці?" він відповідає в таким чином: "Не було. Я в теніс не граю, а з парашутом стрибати Борисові Миколайовичу не пропонував"[6]. Тут відразу закладене не одне повідомлення, а декілька. А. Лебідь дистанціюється від Б.Н., він негативно ставиться до аматорів великого тенісу. Звучить також і підкреслення свого віку і фізичних можливостей.
Вербальні гасла стають основним компонентом будь-якої виборчої кампанії. Ці гасла повинні задовольняти двом типам вимог: з одного боку, вони повинні спиратися на символізм партії, з іншого боку, відбити основні проблеми, істотні на той момент для населення. З такої точки зору можна високо оцінити гаслабільшовиків у 1917 р. Насущні проблеми, що у Європі були вирішені ще в XIX, навіть XVIII столітті, у Росії представляли хворобливий згусток. Невирішені питання були пред'явлені суспільству, і більшовики — треба їм віддати належне — краще інших зуміли їх почути. У коротких і зрозумілих гаслах ("Земля - селянам!"; "Світ - народам!"; "Фабрики — робітником!" тощо), вони зуміли сформулювати насущні потреби людей і використовувати їх для захоплення влади.
Реальнеслово виступає у вигляді вершини айсберга. Коли офіційна влада Росії назвала чеченців “бандформуваннями” ("бандформированиями"), це санкціонувало застосування зброї для вирішення конфлікту. Раніше цей же прийом застосував Дж. Буш, назвавши американців, що залишилися в Кувейті після іракського вторгнення, "заручниками". Вживання такого слова легко включає сценарій звільнення заручників із застосуванням зброї.
Іміджмейкер може направляти вербалізацію в потрібну сторону, коли необхідно приховати реальне становищесправ. Він також робить подібне, коли потрібно вербалізуватиуявлення самих людей, вклавши ці слова у вуста лідера чи гасло партії. Тобто ми бачимо наступний моменти використання слова:відведення від реальної ситуації,
Розглянемо цей випадок на прикладах.
Слово не тільки описує ситуацію, слово може формувати саму ситуацію. Для цього використовуються нові вербалізації для уже відомих ситуацій.
Тобто з погляду реальної ситуації те саме називається по-різному. Наприклад, не міністерство війни, а міністерство оборони. Чи такий приклад: 1. Американці нарощують міць своїх повітряних сил у В'єтнаму. 2. Американці розширюють повітряну війну у В'єтнаму. 3. Американці підсилюють бомбардування В'єтнаму. У першому випадку мова йде про сильного супротивника, у другому — про повітряні бої і перемінний успіх, у третьому - виникають образи бомбардувань мирних сіл.
Заборона на вживання слів створює кероване налаштування суспільної думки. У Німеччині після падіння Франції виникло очікування припинення воєнних дій. Слухи про миркружлялиіз зростаючою інтенсивністю. Це стурбувало керівництво, котре прекрасно знало, що очікує Німеччину в найближчому майбутньому, і воно заборонив засобам масової інформації використовувати слово "мир". У бюлетені RPL від 15 травня вказувалося, що вживання фрази "після перемоги" цілком припустимо, але ні в якому разі не можна було говорити "після встановлекння миру" чи "після війни". В іншому випадку повідомляється про заборону вживати слово "настрій", замінивши його на "ставлення народу". Коментар автора наступний: "У людини, що трудилась в зруйнованому бомбами місті, було здорове, нормальне ставлення до дійсності, але ніяк не можна було очікувати від неї бадьорого і радісного настрою"[6].