Реферат з журналістики
Актуальність класичного фейлетону:образи та форми
Жанр фейлетону має двохсотрічну історію. Неабиякий інтерес привертають до себе фейлетони 20-50-их років XX ст., особливо прозові твори класиків Остапа Вишні, І.Ільфа та Є.Петрова, М.Зощенка та ін.
Фейлетон - це художньо-публіцистичний жанр, в якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів.
Фейлетон може набирати найрізноманітніших форм. Він може наближатися до гумористичного оповідання, або бути написаним у формі листа, щоденника, комедійної сцени між кількома особами. Фейлетоністи часом запозичують у своїх творах образи з відомих книг світової і вітчизняної класики, пародіюють відомі твори і т.д. Це потрібно для головного у фейлетоні - сатиричної типізації, розвінчування негативного явища з допомогою сатиричного образу, який відбиває істотні ознаки негативного у суспільстві. Сатирична типізація досягається художньо-публіцистичним узагальненням негативних явищ у конкретному соціальному бутті. Сатиричний образ розкриває шкідливість зла і водночас притаманними фейлетону засобами підказує шлях його подолання, або завдяки іронії, сарказму робить неможливим його подальше існування. Адже за словами М.Гоголя сміху боїться навіть той, хто взагалі нічого не боїться.
Чим багатшою буде ерудиція фейлетоніста, його знання фольклору та конкретної сатиричної творчості, тим більша вірогідність того, що "гратиме" і його власна фантазія і він у нових образах, несподіваних ракурсах зможе побачити проблему, тим краще працюватиме його асоціативна думка, тим оригінальнішим, ефективнішим і вагомим стале його сатиричний твір.
Існує кілька поділів фейлетону за своїми ознаками. є фейлетони з точними іменами, адресами, фактами, подіями, які мали конкретне місце. Однак існують і безадресні фейлетони. Зрозуміло, що у таких творах фейлетоніст більш розкутий у своїй фантазії, асоціаціях, у створенні конкретних сатиричних образів значної вибухової дії. Наприклад у фейлетонах одеситів І.Ільфа та Є.Петрова вже самі назви "Кістяна нога", "Безтурботна тумба", "Одиниця, що веселиться" вказують на проблему, яка уособлена в конкретному сатиричному образі.
"Кістяна нога" - це службовець ЗАГСу, який своїм бюрократичним ставленням до молодої щасливої пари, яка хоче зареєструвати шлюб, вимаганням прописки обох лише в одному місті, офіційно унеможливлює їх шлюбне життя. Ось як автори узагальнюють це бюрократичне явище в конкретному сатиричному образі:
"Якщо за бар'єром установи сидить людина, яка виконує дурне, погане правило, і якщо вона, знаючи про це, виправдовується тим, що вона - людина маленька, то це і є кістяна нога". /Автору цієї статті вже у XXI ст. довелося переконатися на власному досвіді, що сучасна "кістяна нога" пальцем не поворухне, щоб дати громадянину найпростішу довідку/.
А "Безтурботна тумба" з однойменного фейлетону, це і черговий у лікарні, який, не поспішаючи, заповнює анкету хворої жінки із загрозливою для життя кровотечею. Інша "тумба" на запрошенні на танці зазначає "Явка обов'язкова". А ще одна "тумба"- кербуд позабивав у новому будинку парадні під'їзди брудними дошками і повісив оголошення "Вхід з двору". Оці конкретні приклади холодного, байдужого ставлення до людини у фейлетоні викликають схвильоване й гнівне авторське публіцистичне узагальнення: "Хто виховав цю безтурботну тумбу? Як могли прищепитись в лікувальній установі холоднокровні навички?". Проблеми з цього фейлетону, а отже образ "безтурботної тумби" актуальні, на жаль, і сьогодні.
Існує ще один важливий поділ фейлетонів - на проблемні і сатирико-гумористичні. У проблемному фейлетоні ставляться і розробляються актуальні проблеми, які не завуальовані, а подаються у відкритому вигляді. Такими були фейлетони талановитого публіциста Михайла Кольцова, до речі, киянина родом, який завжди про це пам'ятав /див."Іспанський щоденник"/.
Михайло Кольцов у 1936 році, коли в країні вже шаленіли криваві репресії, друкує свій найсміливіший фейлетон "Личный стол", в якому уособлює образи похмурого бюрократа і папірця-анонімки. До речі, "личными столами" в СРСР у тридцяті роки називали відділи кадрів, і отже автор фейлетону вийшов "на прю" з самою партійною системою: "...Людина працює рік, два, п'ять, вісім років. Добре працює, жарко, весело, успішно. Нею задоволені, відзначають, цінують, преміюють, тримаються її.
І тоді з-за рогу побреде за людиною папірець. Він піде, неспішно дрібцюючи ніжками, наче комаха. Однак обов'язково наздожене людину.
Нічого в глумливому папірці не з'ясовано. Він написаний похмуро, нерозбірливо, крізь зуби. Перевірити папірець важко, часто неможливо. А все-таки папірець діє. Його обносять по кабінетах, дбайливо ховають до особового столу. І одразу стіл, пишаючись своєю неймовірною пильністю, починає примружуватись на людину новим, косим оком... Тихий, брехливий папірець, ніким не перевірений, тишком-нишком жвакує громадянина, його працю, його спокій, його життя.
Чим врешті-решт займаються оці особові столи, відділи кадрів? Кого вони добирають - працівників чи папірці із сліпо пришпиленими до них живими людьми? Вони називають себе пильними, ці столоначальники, для яких - спочатку папірець, а потім людина."
У цьому сатиричному творі Михайла Кольцова усі ознаки проблемного фейлетону: важлива проблема, яка хвилює людей, гостра постановка питань, асоціативне, алегоричне мислення, яке утворює образ бюрократа-кадровика /"особовий стіл"/ та анонімки /"папірець з дрібцюючими ніжками, наче комаха"/. А яка авторська іронія, який сарказм, спря-мований проти сталінських поплічників, проти тих, хто своїми злочинними діями винищив мільйони громадян!
Фейлетон сатирико-гумористичний вимагає індивідуального гуморис-тичного чи сатиричного образу, який сприяє розкриттю людини чи явища негативного плану.
Дослідник фейлетону Б.Стрельцов /"Фельетон. Теория и практика жанра", Мінськ, І983/, поділяє фейлетонні образи за своїм характером на індивідуальний образ, образ явища та образ-тезу. Індивідуальні сатиричні образи притаманні сатирично-гумористичному фейлетону. Образ явища властивий проблемному фейлетону, коли автор його прагне не до змалювання індивідуальних образів, а до розробки проблеми, як негативного явища.
У якості фейлетонного образу-тези можуть виступати різні предмети /паличка-рятівниця, шапка-невидимка, золотий ключик, чоботи-скороходи/, міфологічні герої, міфологічні та казкові сюжети, приказки, прислів'я, крилаті вирази.
Прикладом творчого використання відомого образу-тези /"Кам'яне серце", казка Вільгельма Гауфа/ є фейлетон Михайла Зощенка /І895-І958/ з тією ж назвою - "Кам'яне серце".
Однак, що цікаво, саме цього виразу - "кам'яне серце" у фейлетоні немає. Замість нього подано образ директора підприємства, який підло знущається з беззахисного підлеглого. Автор фейлетону наприкінці твору робить висновок: "Усе зроблено директором дуже тонко: з таким знанням людської душі, що тут і довести нічого не можна. Цей чиновник, у якого серце поросло мохом, знизає плечима і від усього відмовиться". Тобто не просто "кам'яне серце" /у заголовку!/, а ще й "серце, поросле мохом"! Таких сердець нині клоновано чимало.
Отже проблема бездуховності й через 70 років залишається актуальною, як і фейлетонний образ "кам'яного серця"
Великий український сміхотворець Остап Вишня /Павло Михайлович Губенко/ за своє життя написав сотні фейлетонів. Популярність письменника-гумориста, гострого фейлетоніста була надзвичайно великою. Це була всенародна любов і всенародна слава. За життя Остапа Виші /І889-І956/ вийшло окремими виданнями понад сто його збірок - фейлетонів, гуморесок, шаржів, нарисів, п'єс, оповідань, більшість з них була спочатку надрукована у періодичній пресі.
У багатобарв'ї фейлетонної спадщини Остапа Вишні звернемо увагу на ті його твори, які були в 30-ті роки вилучені з літератури /але не з пам'яті народу/.
У фейлетоні "Українізація" /збірка "Українізуємось", І926/ Остап Вишня виводить сатиричними барвами образ "радянської панни", для якої українські селяни, славна історія народу це абсолютно незнайо-мі речі, бо головне для неї - галушки та борщ.
Наприкінці 80-их р.р. після довгої перерви знову побачили світ фейлетони Остапа Вишні "Чукрен" та "Чухраїнці" /І927 рік, газета "Вісті"/.
Остап Вишня може як ніхто з його колег-письменників бачив не тільки привабливі риси образу українця, а й те, які саме риси цього образу заважають динамічному розвитку, входженню у цивілізоване життя. Отже, які від'ємні риси мали чухраїнці? Що залишалось незмінним протягом довгого часу в їхньому характері?
"Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйонній юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:
- Це - чухраїнець.
І ніколи не помилиться.
Його /чухраїнця/ постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса - все це так і випирає оті п'ять головних рис його симпатичної вдачі.
Риси ті, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
І. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис".
І далі Остап Вишня створює п'ять окремих сюжетів, де у сатирично-гумористичному плані висміює ці риси образу чухраїнця.
Автор критикує зденаціоналізованих чухраїнців /вважай, українців/, які не знають ні власної історії, ні хто вони взагалі:
"Як запитають було їх:
-Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, одповідають: