· Допущення повторних застав майна та землі, якщо їх цінність (вартість) не вичерпано попередніми заставами;
· Принцип пріоритетності задоволення претензій кредиторів.
3. Створити “кадастри нерухомості” та відпрацювати загальну методику оцінки майна, яке є предметом застави (іпотеки).
4. Удосконалити діяльність кредитних спілок (КС) в Україні, а саме:
· розробити точну схему легалізації КС, змінивши структуру формування їх коштів (фізична особа стає членом спілки, сплативши один або кілька пайових внесків, які формують частку власного капіталу спілки, а щомісячні внески спрямовуються на окремі рахунки, які функціонують як строкові або ощадні; саме на ці внески нараховують проценти, які не повинні оподатковуватися);
· розробити схему взаємодії КС із профспілками;
· до переліку операцій, які може здійснювати КС, необхідно додати операції із цінними паперами;
· звільнити КС від сплати процентів при зарахуванні готівки на розрахунковий рахунок та при зворотній операції;
· розробити схему контролю за КС та визначитися з тією роллю, яку в цій системі відіграватиме Національна асоціація кредитних спілок України, встановивши конкретний порядок ведення бухгалтерського обліку в спілках та нормативи їх діяльності;
· усунути суперечності у нормативних документах стосовно діяльності КС; розпочати страхову діяльність КС тощо.
Аналогічних заходів слід ужити також щодо інших фінансових інститутів дрібного кредитування — фондів, товариств взаємного кредиту, ощадно-позичкових товариств (обласних, районних, міських). Ці інститути, на жаль, досі ще не стали навіть предметом теоретичної дискусії.
Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також враховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його. Йдеться про:
1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:
· кількарічну тенденцію до зниження ВВП;
· доларизацію економіки;
· низьку купівельну спроможність фізичних осіб;
· бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької діяльності.
2. Економічні чинники:
· інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження” кола клієнтів;
· повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невелику частку приватного капіталу в банках;
· податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється внаслідок розширення бази оподаткування.
3. Законодавчі та нормативні чинники:
· законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи;
· відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодавчих і нормативних документів та суперечностями в них;
· не передбачену нормативами прозорість балансів банків, простір для перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських “вішалок” — рахунків обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, — що призводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність капіталу банку.
4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чинники, які здебільшого можна кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:
· невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;
· запаморочення від “шалених” грошей, отриманих у період гіперінфляції, а відтак — надмірні витрати на рекламу, спонсорство, підтримку невиробничих програм, що дало підставу навісити на банки ярлики “жирних котів” та “дійних корів”;
· недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та перетворення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів — “метеликів”;
· гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване побудовою відповідної його інфраструктури;
· відсутність збалансованої політики управління філіями;
· примітивну кадрову політику (85% працівників не мали досвіду банківської роботи, а 90% керівників були вихідцями з компартійної та комсомольської номенклатури);
· Пріоритетну орієнтацію на обслуговування російського капіталу, в тому числі й сумнівних програм.
Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед банківською системою України на початку XXI століття.
Насамперед — про збільшення конкуренції на ринку.Закінчуються часи, коли банки України були монополістами на вітчизняному фінансовому ринку. Незабаром з’явиться багато фінансових посередників, які загострять конкуренцію. По-перше, активізуються іноземні банки, які мають більше можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив матимуть небанківські фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд кооперативних банків, які працюватимуть на принципах товариств взаємного кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру.
Швидко змінюватимуться інформаційні технології. Сьогодні багато хто просто не усвідомлює, яких змін ми зазнаємо, як і того, що банки мусять належно до них підготуватися. Про які технології можна говорити, якщо в багатьох установах дотепер працюють на 386-х комп’ютерах. Не всі встигають за вимогами сучасності, оскільки бракує коштів. Упровадження нових інформаційних продуктів має супроводжуватися використанням абсолютно нових кластерних рішень, тобто новітнього устаткування, а воно — недешеве. Саме швидка зміна комп’ютерних технологій і буде причиною того, що цілий ряд установ не зможе витримати конкуренції або просто бути сучасним банком.
Комп'ютерна мережа Інтернет стала головним інформаційним середовищем для мільйонів людей усього світу. Можливості Інтернету вражають. Перспективи Інтернет-економіки враховують найвищі урядовці та бізнесмени. Президент України Указом від 31.07.2000р. № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” визначив, що розвиток Інтернету в нашій країні — справа державної ваги. Тому можна сподіватися, що процес розвитку національного сегменту мережі Інтернету та зусилля щодо належного представлення в ній вітчизняних інформаційних ресурсів згодом отримають і законодавче забезпечення та фінансову підтримку. В підсумку все це сприятиме розвитку підприємництва та побудові відкритого демократичного суспільства.
За свою коротку історію Інтернету розвинутих країнах став не менш популярним, ніж такі відкриття XX століття, як радіо і телебачення, і нині впливає практично на всі сфери життя. За останніми дослідженнями Ради США з питань Інтернету рівень використання мережі зростає швидше, ніж прогнозувалося найоптимістичнішими аналітиками. Якщо 7 років тому в світі було близько 90 тисяч користувачів Інтернету, то в 1999 р. — 171 млн., а в березні 2000 р. — 304 млн. Рада прогнозує, що в 2005 р. кількість користувачів мережі перевищить 1 млрд., із них майже 700 млн. налічуватиметься за межами Північної Америки. Інтернет стає багатокультурним, багатомовним та багатополюсним середовищем. І місце кожної нації в мережі взагалі та у сфері електронного бізнесу зокрема визначатиметься тісною співпрацею держави, громадськості, науки та, звичайно, бізнесових кіл, передусім банківської сфери. Очевидно, що в умовах України бізнесові кола представлятиме банківська сфера, яка є найбільш підготовленою з числа зацікавлених.
Нині очевидно, що лідерами Інтернет-ринку є американські компанії та банки. У зв'язку з цим варто наголосити на думці західних експертів, котрі одну з важливих причин відставання європейських компаній вбачають саме в недостатній увазі їх вищого менеджменту до своєчасного застосування сучасних і н форма ці й них технологій.
Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банки перейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної присутності державного регулюючого органу. Лояльність, яку Національний банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити в минулому столітті. А вони в свою чергу мають усвідомити, що постійна присутність НБУ в їхній діяльності — це необхідність.
В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Попри крихітний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже не визнаватимуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодні ними займаються 10—15 банків. Крапля в морі! Решті двомстам потім важко буде надолужувати прогаяне.
Проблемою номер один є об¢єднання банків. Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, просто необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських, японських банківських системах відбувається злиття банків. В Україні ж половина банків “нездужає”. В результаті вони або будуть приєднані до потужніших структур, або викреслені з Реєстру банків. Близько 50 банків зараз потенційно поставлені перед вибором: приєднання або ліквідація.
Оптимізація ризик-менеджменту. Комерційні банки повинні здійснити інвентаризацію всіх існуючих ризиків. Донині серйозної оцінки ризикам ще ніхто не давав. Особливо накопиченим в інших галузях. У банківській системі налічується близько 300 різноманітних ризиків. Чотири з нихнині найактуальніші:
1. Кожен банк повинен переглянути всі свої кредитні ризики. Рівень проблемних кредитів у банківській системі сьогодні сягнув 40—60% від усього портфеля.
2. Необхідно переглянути позицію стосовно валютних ризиків, яких нині накопичилося надміру.