Горизонтальний рівень системи законодавства найбільш близький до структури системи права, бо саме тут законодавство має галузеву структуру, що несе в собі зміст правових норм (приписів) , що регулюють суспільні відносини. Горизонтальна структура системи законодавства відповідає, але не тотожна системі права . Первинним елементом системи законодавства, як і системи права являється нормативно-правовий припис, який виконує свою специфічну функцію в регулюванні суспільних відносин, передбачає взаємодію його з іншими приписами для досягнення цілей правового регулювання . Він являє собою "дух і букву закону" . Необхідно відмітити, що в правовій науці існує декілька підходів до визначення первинногоелементу системи законодавства. Ряд вчених, для яких право і законодавство тотожні (нормативістський підхід) вважають первинним елементом нормативний акт, маючи на увазі лише його формальний вигляд, не вкладаючи в нього правовий зміст. Радянський вчений-правознавець, а тепер російський С.Алексєєв і ряд українських правознавців вважають, що якраз нормативно-правовий припис або правова норма несуть в собі історичний зміст правовідносин. Нормативно-правовий припис тотожний нормі права. На основі норм права або нормативно-правових приписів в системі законодавства історично формуються основні та комплексні галузі. Горизонтальна структура законодавства в основному співпадає з галузевою структурою права і тому несе в собі правовий зміст. А "клітинкою", яка їх об'єднує являється норма права (те ж саме що і нормативно-правовий припис). Він являється своєрідною мікроструктурою системи законодавства на ії горизонтальному рівні. За змістом нормативний припис являє собою елементарне цільне, логічно сформульоване веління держави . нормативного (тобто загальнообов'язкового) характеру, безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного акту, саме тому нормативно-правовий припис займає самостійне положення в системі, як первинний елемент.
Норми права (те ж саме, що і нормативно-правові приписи) мають свою структуру. Вони складаються з трьох членів: диспозиції, гіпотези, санкції. С.Алексєєв пропонує ввести двохчленну структуру приписів (норми): гіпотеза-санкція, або гіпотеза-диспозиція, мотивуючи цетим, що припис відрізняється від логічної норми тим, що це, в основному, припис наказу державного характеру. Нормативне-правові приписи поділяються на види, згідно їх форми вираження:
а) зобов'язуючі (тобто дозволяють здійснення існуючих у нормі (приписі) дій;
б) забороняючі (є прямою вказівкою на правило поведінки).
Існування зобов'язуючих приписів відображає динамічний або розвиваючий характер системи. А забороняючі норми вказують на статистичний (закріплюючий) характер правовідносин. Нормативні приписи мають форму статей чи пунктів нормативне-правовик актів. Інколи стаття може містити декілька приписів (норм) зобов'язуючого чи забороняючого характеру, тому стаття нормативного акту являє собою групу приписів. Дослідження показали, що при кодифікації актів, для уточнення змісту використовуються не самі акти, і навіть не їх статті, а саме нормативно-правові приписи. Цей момент, очевидно, доказує, що об'єднуючим, первинним елементом системи законодавства, як і системи права являється нормативно-правовий припис або правова норма, а не сам нормативний акт.
Слідуючим елементом, а точніше сукупністю елементів, яка теж первинна в горизонтальній структурі системи законодавства, являються правові інститути. Тут теж спостерігаються співвідношення у системі права, бо інститути права являються і елементами останньої також. Кожний інститут законодавства являє собою специфічнупідсистему, яка складається із "комплекту" правових норм, які відносно самостійно мають здатність регулювати певну сферу суспільних відносин. Інститути являються першою і дуже важливою сходинкою у формуванні "макроструктури" системи законодавства, а саме галузевої структури. Тому інститути законодавства виступають як форми вираження відповідних структурних утворень у системі права, а також цілих підрозділів, які виникли в результаті взаємодії різних галузей в процесі регулювання суспільних відносин. Ці структурні підрозділи називаються "комплексними" інститутами і поєднують в собі норми (приписи) декількох галузей. В системі законодавства такі інститути виражені у формі кодифікаційних актів.
Інститути законодавства утворюють галузі тільки при наявності слідуючих ознак:
а) наявність сукупності актів єдиного змісту;
б) визначена ступінь єдності форми;
в) існують системні зв'язки актів між собою та актами інших підрозділів законодавства;
г)наявність основного, що визначає юридичнуцілісність галузі.
Тільки за наявності всіх цих ознак виникають галузі законодавства, які поділяються, в свою чергу, на два види: а) галузі, які відповідають галузям права(кримінальна галузь - кримінальне право і т.д.); о)такі, що поєднують в собі предмети і методи кількох галузей права - лісове законодавство наприклад. Всі ці типи(види) галузей законодавства формуються шляхом систематизації нормативне-правового матеріалу в єдинуузгоджену систему. Найбільш поширеним видом систематизації є кодифікація, коли нормативно-правові акти систематизуються за змістом та предметом регулювання. Є ще інкорпорація, коли завдання систематизації обмежуються лише технічним характером. (Наприклад по хронології). Кодифікація - більш складний шлях систематизації, бо він передбачає зв'язок з системою права, хоч повністю з нею не співпадає. Бо формування галузей законодавства в більшій мірі залежить відсуб'єктивного фактора (тобто волі і мети законодавця), який може систематизувати нормативні акти так, що правові норми різних галузей групуються в єдиний комплекс, чого немає в системі права. Тому система законодавства не може повністю співпадати з системою права. Але зміст, вкладений в правові норми (приписи), відображаючи об'єктивні закономірності життя зберігаються в нормативно-правових актах. І тоді закони не мертві, а дійові, бо вони відображають реалії права. Система законодавства в такому випадку виступає не просто як зовнішня форма, а й як носій глибокого правового змісту, в цьому їх єдність і різноманітність, в цьому виражається співвідношення системи законодавства і системи права на горизонтальному рівні.
Іншим найбільшим структурним утворенням системи законодавства являється його вертикальна структура. Вона виражається в ієрархічній побудові юридичних нормативних актів, їх субординації, і кожний акт займає чітко визначену сходинку в ієрархічній структурі. Головною ознакою, яка визначає таке місце являється юридична силанормативного акту Вона розриває співвідношення та ступінь формальної залежності між ними та визначається місцем правотворчого органу в державному апараті. В правознавстві згідно цього існує декілька тлумачень поняття "законодавство".
В одних випадках склад законодавства обмежується лише законами, тобто нормативними актами, які прийняті законодавчою владою (тобто парламентом), в інших - в його склад включають всі нормативні документи, сформовані державною владою, що значно нівелює поняття "законодавство" в правовому значенні. Таким чином, у вертикальній системі законодавства, юридична сила виступає основним критерієм при визначенні виду нормативно-правового акту, а відтак і його місця в структурі. Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який має загальноооов’язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державою, спрямований на регулювання суспільних відносин та охорону соціальних цінностей. Отже, тільки тоді юридичний (нормативний) акт буде правовим, якщо його зміст містить гарантію прав людини в її відносинах з державою. В ієрархічній структурі законодавства розрізняють за видами нормативних документів згідно їх юридичної сили та значимості регульованих правовідносин. Це закони та підзаконні акти.
Поняття "закон" являє собою складне ціле, яке поєднує в собі зміст і форму права. Отже закон - це юридичний документ, прийнятий законодавчою або установчою (народ) владою в особливому порядку, має найвищу юридичну силущодо інших нормативних актів та втілює в собі загальнолюдські цінності. Таке визначення закону виражає право за змістом (тобто у його природному значенні) з однієї сторони. З іншої - за формою він являється правовим інститутом, який може виступати стабільним регулятором суспільних відносин. Закони за своїми значеннями являються правовими актами первинного характеру, бо вони мають найвищу юридичну силу, що означає: а)всі інші нормативні акти, видані органами державної влади повинні формуватись на основі законів і не суперечити їм; б)являючись актом вищого представницького органу Чи самого народу, вони не можуть контролюватись органами виконавчої влади (уряду); в)вони призначаються не чинними або змінюються чи доповнюються лише тим органом державної влади, яким були прийняті. Закон приймається в особливому порядку, тому ця процедура повинна регламентуватись в особливому нормативному документі. За місцем в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства всі закони поділяються на три групи: 1) Конституційні (основні); 2)поточні; З)надзвичайні.
1. Конституційні. Основним законом держави являється Конституція. Вона закладає підвалини формування правової системи. Вона являється нормативно-правовим актом вищої юридичної сили серед всіх інших законів, бо вона є актом установчої влади що належить народу. В Конституції закладається ідеологія державотворення, сутність якої полягає у побудові суверенної демократичної держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,недоторканість і безпека визначаються суспільною цінністю держави. Конституція, являючись основним законом, є скоріше синонімом терміну "право", ніж закон, тому що в неї людство закладає своє уявлення про ідеал правової держави. Правова держава має забезпечити правову захищеність особи та її природних прав. Але інколи поведінка особи суперечить суспільним інтересам, порушує прийняті в суспільстві норми. І держава змушена проводити такі дії, які носять антисуспільний характер для того щоб привести поведінку такої особи у відповідність до загальноприйнятих норм. Це завдання вона вирішує шляхом законотворчої діяльності тобто прийняттям законів та їх реалізації. Тому саме тут, як у дзеркалі відображається природа держави, відразу стає зрозумілим чи може конкретна держава набути ознак правової. Конституція є основою вертикальної системи законодавства, вона є своєрідним фундаментом для побудови правової системи держави.