Відповідно до ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) арбітражному суду підвідомчі:
o справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні і розірванні господарських договорів. У науці арбітражного процесу ці спори умовно іменуються переддоговірними;
o справи у спорах, що виникають при виконанні договорів.
Такі спори можуть виникати з приводу неналежного виконання зобов'язань і стосуватися як виконання зобов'язання у натурі, так і застосування до порушника передбачених законом чи договором майнових санкцій (штрафів та відшкодування збитків);
o справи у спорах, що виникають з інших підстав (наприклад, про відшкодування збитків, завданих підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів тощо). Спори, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, також умовно називаються майновими;
o справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві (наприклад, видання акта, що не відповідає компетенції органу або вимогам законодавства, або виникнення у зв'язку з цим спірних питань - ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні");
o справи про банкрутство. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, АПК, іншими законодавчими актами України. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулює Законом України "Про банки і банківську діяльність";
o справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції.
Розмежування компетенції арбітражних судів щодо розгляду зазначених вище господарських справ здійснюється за двома ознаками: родовою (тобто за родом справи) і територіальною (за місцезнаходженням сторін). У зв'язку з цим розрізняють родову підсудність, за допомогою якої розмежовують компетенцію арбітражних судів "по вертикалі", і територіальну підсудність, яка використовується для розмежування компетенції між арбітражними судами одного рівня - "по горизонталі".
Визначаючи родову підсудність господарських справ, ст. 14 АПК встановлює, що Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах:
- у яких однією зі сторін є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради чи обласні Київська та Севастопольська державні адміністрації;
- матеріали яких містять державну таємницю;
- що прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вищий арбітражний суд може у межах підвідомчості справ арбітражним судам України прийняти до свого провадження будь-яку справу.
Всі інші підвідомчі арбітражним судам справи, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному суду, розглядаються арбітражними судами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за загальним правилом територіальної підсудності:
справи у переддоговірних спорах та у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь іншої сторони певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо);
справи у майнових спорах та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів, що розглядаються за місцезнаходженням відповідача;
справи у спорах за участю кількох відповідачів, що розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням одного з відповідачів на вибір позивача;
справи про банкрутство, що розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням боржника. Із загального правила територіальної підсудності зроблено два винятки:
а) віднесені до підсудності місцевих арбітражних судів справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядає арбітражний суд за місцезнаходженням цього органу;
б) справи у спорах про право власності на майно або витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядають місцеві арбітражні суди за місцезнаходженням майна.
3. Доарбітражне врегулювання господарських спорів
Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.
Доарбітражне врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, що підлягають здійсненню підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до арбітражного суду. Значення доарбітражного врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу. По-перше, Доарбітражне врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій. По-друге, воно сприяє виявленню й усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень. По-третє, Доарбітражне врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.
Виходячи зі змісту чинного законодавства можна виділити: загальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами розділу II АПК України - статті 5-11); спеціальний порядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (визначається нормами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів транспорту та підприємств зв'язку.
Враховуючи, що порядок укладання господарських договорів раніше вже було висвітлено, схематично Доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, можна зобразити таким чином:
а) підприємство, що одержало проект договору, за наявності заперечень щодо його умов складає протокол розбіжностей і в 20-денний строк разом з підписаним договором (із застереженням) надсилає його авторові проекту договору. Підприємство, що одержало протокол розбіжностей, зобов'язане протягом 20
днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей, а неврегульовані розбіжності передати на розгляд арбітражного суду;
б) підприємство, яке вважає за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні договору. Сторона, яка одержала пропозицію, повинна відповісти на неї в 20-денний строк.
Доарбітражне врегулювання спору, що виник внаслідок порушення прав і законних інтересів підприємства, здійснюється шляхом пред'явлення підприємством-потерпілим письмової претензії до підприємства-порушника. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Про результати розгляду претензії її заявник повідомляється в письмовій формі (так звана відповідь на претензію). Надсилання відповіді є обов'язковим незалежно від того, задовольняються чи ні вимоги заявника. За порушення строків розгляду претензії встановлено майнову відповідальність, яку може застосувати арбітражний суд при прийнятті рішення - стягнення у дохід державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штрафу у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не менш як 5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з тим слід мати на увазі таке:
- справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються арбітражним судом незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спорів (ч. З ст. 5 АПК);
- вимоги щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно;
- правила про Доарбітражне врегулювання спорів не застосовуються щодо провадження у справах про банкрутство, оскільки воно регламентує умови і процедуру визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів.
4. Вирішення спорів арбітражним судом
Діяльність арбітражного суду з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності і складається з окремих стадій.
Порушення справи. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами:
- підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;
- державних та інших органів, які звертаються до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
- прокурорів та їх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави;
Рахункової палати, яка завертається до Вищого арбітражного суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Якщо прокурор звертається до арбітражного суду в інтересах держави, в позовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Арбітражний суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.