Практики-господарі знали, наскільки тяжко було селянському, працюючому за дідівськими заповітами, господарству засвоїти прискорений темп робіт бурякового господарства, в якому навіть коротке запізнення в одній роботі не давало можливості встановити належний хід робіт протягом усього літа.
Незвичним для селянського укладу життя був розподіл польових робіт у цукробуряковому господарстві між чоловіками і жінками. По всій Україні рільниче господарство велося майже виключно працею чоловіків. Жінки в нормальних умовах цілком займалися господарством у домі і садибі, вели домашнє і невелике городнє господарство, і лише в короткий період жнив виходили в поле разом з чоловіками.
При посівах буряків жіноча праця була продуктивнішою ніж чоловіча і застосовувалася активніше. При вирощуванні цукрових буряків переважаючою була праця жінок. Зернові культури вимагали більше чоловічої праці: оранка, засів, збирання, молотьба могли бути виконані лише чоловіками. Прополювання, викопування буряків могли бути краще й ефективніше виконані жінками, оскільки потребували більше рухливості, умілості, аніж сили. Таким чином, у господарствах, які сіяли буряки, рівномірніше використовувалася праця жінок і чоловіків. Жінка, виключно домогосподарка узерновому господарстві, ставала таким же працівником у полі, як чоловік, у цукробуряковому господарстві. При переході від зернового господарства до цукробурякового традиційний уклад домашнього життя українського селянства докорінно змінювався. Жінка повинна була вийти з домашнього господарства у поле та поряд із чоловіком і навіть більше за нього залишатися там протягом усього літнього періоду робіт до пізньої осені включно [5, 153-154].
Із селянськими буряками для цукрових заводів було багато клопоту. Розрахунки з дрібними плантаторами, які засівали часто лише частину десятини, завдавали багато мороки. Стягування грошей з недобросовісних плантаторів було справою складною. Тому заводи вдавалися до послуг посередників. Вони укладали з посередниками угоди на поставку буряків з певної площі і видавали їм аванси. Посередники, зі свого боку, контрактували буряки у селян зазвичай за нижчими цінами, причому, або ж зовсім не видавали селянам завдатків, або ж платили нижчі від тих, які вони самі одержали від заводів.
Література
1. Весь Юго-Западный край. – К., 1913.
2. Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по департаменту земледелия. – Пг., 1914.
3. Киевская земская газета, 1912 р., 27 липня.
4. Київський облдержархів, ф. 1663, оп. 1.
5. Корхов А.П. Роль крупных и мелких хозяйств в снабжении сахарных заводов свеклой. – К., 1922.
6. Корхов А.П. Свекловичные севообороты в условиях украинского свекло-сахарного района. – Ахтырка, 1918.
7. Ландо В.М. Крестьянские плантации в свекловичном хозяйстве Украины. – К., 1920.
8. Отчеты о деятельности уездных и районных земских агрономов за 1909 год. – К., 1910.
9. Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. – К., 1973.
10.Ярошевич А.И. Очерки экономической жизни Юго-Западного края. Вып. 5.– К., 1912.
11. Ярошевич А.И. Юго-Западный край как производительная среда. – К., 1912.
Volyhn Referats
Referats@360.com.ua
www.referaty.com.ua
for non-commercial use