На жаль, слабка армія біогеоценологів у нас виявилася не здатною заповнити цю нішу в освіті, і її захопили найбільш мобільні представники різних сфер діяльності, зокрема колишні партійні працівники, вчені технічного профілю, які швидко перекваліфікувалися на екологів. Як наслідок — відбулася підміна поняття, зміна суті власне екології. Як пише Н.Ф. Реймерс, такого вибуху профанації знань не було в історії людства [10]. В наш час втрачається смисл структури екологічного циклу наук, до екології приєднується будь-хто. З'являються терміни «соціоекологія [11], «неоекологія» [12] і т.д., з другого боку, екологія розглядається настільки широко, що практично включає в себе всі науки про Землю. Так, Г.О. Білявський зі співавторами визначає екологію як науку про середовище нашого існування, про його живі і неживі компоненти, взаємозв'язки, взаємодію між цими компонентами — людиною, рослинним і тваринним світом, літосферою, гідросферою, атмосферою. У межах такої широкої дисципліни виділяються 4 розділи: 1) екологія живих організмів (біоекологія); 2) науки про охорону та раціональне використання природних ресурсів; 3) науки про соціально-економічні фактори впливу на довкілля; 4) науки про технічні фактори забруднення довкілля [13].
Час від часу подібні погляди піддаються критиці, з'являються серйозні рецензії на окремі публікації [14, 15]. Однак тверезі голоси — це краплина в морі нісенітниці, що лавиною ринула на читачів і формує їхню екологічну культуру та свідомість.
Варто докладніше проаналізувати термінологічний аспект проблеми. В.Ю. Некос теоретично розглядає екологію та «неоекологію» як дві цілком різні науки, проте намагається знайти їхню спільну основу — геккелівську екологію, яка насправді такою не може бути. «Неоекологія», за В.Ю. Некосом, — це «комплекс наук, що вивчають розвиток, функціонування та прогнозування розвитку антропосфери, розробляють можливості управління взаємовідношеннями та зв'язками в системі «природа—суспільство» з метою їх гармонізації і забезпечення екологічно безпечного співіснування» [16]. Як аналітичні дисципліни тут розглядаються різні «екології»: повітря, ґрунтів, ландшафтів, промисловості, сільського господарства, транспорту, соціальної сфери, невиробничої сфери, урбоекологія, геоекологія. Вже з цього переліку дисциплін видно, що блок «природи» неповноцінний, оскільки біологічна складова з нього виведена. Отже, «гармонізація системи» порушується. Як на це повинні реагувати біологи чи екологи?
«Неоекологія» відповідає терміну «Environmental Protection». Однак, як пише В.Ю. Некос, його прямий переклад українською мовою неможливий. Щоправда, К.М. Ситник запропонував назву «інвайронменталістика» [17]. Переклад «охорона навколишнього середовища» не відповідає певним вимогам дефініції та формування термінів, зокрема від цього визначення не можна утворити назву професії (фаху). Незручною є також наявність у даній назві великої кількості терміноелементів. Виникла необхідність мати короткий, але ємний однослівний термін, який би характеризувався хорошою деривацією, тобто можливістю утворювати від нього нові слова. На озброєння було взято термін «неоекологія». Додатковим аргументом на його користь стало те, що вже є назви неотектоніка, неореалізм і т.д. (щоправда, не завжди вдалі: згадаймо хоча б «неодарвінізм»). Чи втрачає щось при цьому екологія? В.Ю. Некос вважає, що ні.
Насправді ж тут втрачена сама суть екології, тобто все. В.Ю. Некос пише, що фундаментальною базою для неоекології є геккелівська екологія. Однак це не так. Або автор цього не розуміє, або спеціально вводить в оману читачів і вдається до підміни понять. Предметом дослідження тут виступають абіотичні фактори, а не біотичні системи, а завдання стосуються вдосконалення процесів виробництва, оцінки забруднення води, повітря, ґрунту, інших компонентів довкілля з метою їх очищення. Водночас «неоекологія» уникає розгляду взаємодії організмів, популяцій, видів чи біоценозів з навколишнім середовищем. Інакше кажучи, тут відсутній біологічний блок. Тому «неоекологія» не доповнює екологію, а протиставляється їй.
Але, можливо, такий напрям розвитку екологічної науки логічний, закономірний і забезпечить її розквіт і прогрес, а побоювання екологів-біологів та їхні намагання зупинити ці зміни марні? З позицій логіки, філософії, законів існування систем можна стверджувати, що розширення будь-якої системи можливе доти, доки вона здатна до відновлення і зберігає свої головні властивості, предмет дослідження. Основою, предметом екології є живі організми чи їх сукупності та вивчення їх взаємодії між собою і з навколишнім середовищем. Зміна акцентів веде до втрати, точніше, підміни цієї основи.
Аналогічні випадки вже траплялися в історії науки. Згадаймо боротьбу дарвінізму і неодарвінізму. Непоправної шкоди вітчизняній науці завдала лисенківщина, яка грубо, відкрито боролася з генетикою, намагаючись знищити її. У випадку з екологією використовується значно гнучкіший прийом — підміна понять. Можна легко уявити собі (і це читається між рядками), що років 60—70 тому екологію назвали б буржуазною наукою, не спрямованою на вирішення практичних, нагальних потреб людства, тимчасом як «неоекологія» забезпечить науково-технічний прогрес у гармонії з природою.
Наскільки шкідлива така підміна і які вона може мати наслідки? Сьогодні це важко передбачити, але дещо вже проглядається. Нагадаємо ще раз, що екологія та «неоекологія» — різні дисципліни і оперують поняттями, які не лише не сумісні між собою, а й суперечать, виключають одне одне. Візьмемо вислови «екологічно чиста продукція», «екологічно чисте підприємство», «екологія культури», «екологія транспорту» і т. д. З позицій класичної екології вони абсурдні. Адже екологія хорошою чи поганою, чистою чи брудною не буває. Крім того, вона є наукою, а в даному контексті у це слово вкладається інший зміст. Алогічним є також висновок, зроблений в одній публікації: «…Від того, зможе людина стати екологічною істотою або не зможе, залежить, бути їй на Землі чи ні» [18]. З позицій «інвайронменталістики» неприпустимі і такі словотворення, як «екологія рослин» та «екологія тварин». Отже, екологія і те, що називають «неоекологією», — дві науки, які будуються на різних концепціях, у них різна філософія. Тому логічно не поєднувати, а розмежувати їх, і від цього виграє кожна з них.
Вплив на природу антропогенного фактора призводить до таких глобальних криз, як зміна клімату, виснаження озонового шару, забруднення біосфери та її компонентів, порушення структурно-функціональної організації екосистем та їх енергетичного балансу, збіднення біотичного різноманіття, зниження родючості ґрунтів, спустелювання, зменшення запасів природних ресурсів. Чи спрямована на розв'язання цих проблем «неоекологія»? На жаль, вона не досліджує їх причини, а лише розглядає окремі наслідки і можливість їх усунення технічними засобами.
Звернімося знову до класичних праць В.І. Вернадського про роль живої речовини (живих організмів) у геологічних процесах і біогеохімічному кругообігу речовин, у функціонуванні біосфери і формуванні ноосфери, у накопиченні і трансформації енергії [1—3, 19]. Центральна ланка вчення В.І. Вернадського — уявлення про те, що основою всіх цих процесів є зелені рослини. Ідеї нашого видатного співвітчизника набагато випередили свій час. Та найдивовижніше, що вони значною мірою не засвоєні сучасними «неоекологами». Автотрофному блоку в «неоекології» не знайшлося місця.
Сьогодні в Україні розробляється проект державного стандарту вищої екологічної освіти за спеціальністю «Екологія та охорона навколишнього середовища», головою робочої групи якого є автор «Неоекології» В.Ю. Некос. У переліку дисциплін, якими повинен володіти, на думку розробників програми, еколог, суто біологічним та класичним екологічним відведене дуже скромне місце. Відсутні курси «екології рослин», «екології тварин», «популяційної екології», «біогеографії». Адже саме вони спрямовані на вивчення, а значить, збереження таких природних екосистем, як ліси, степи, луки, болота, що забезпечують функціонування біосфери, але загрозливо скорочуються внаслідок господарської діяльності людини і тому потребують охорони та відновлення. Натомість у проекті багато дисциплін технічного профілю, пов'язаних із захистом людини від довкілля. Не випадково апологети такої антропоцентричної екології визначають її як «науку про середовище нашого існування» [13]. Як аргумент на користь розвитку саме цього напряму висувається наявність відповідних замовлень з боку практики, державних потреб.
Тим часом згідно з документами ООН, прийнятими конференцією в Ріо-де-Жанейро з проблем довкілля (1992), необхідно спрямувати зусилля на збереження біорізноманіття всіх рівнів існування живого, на забезпечення функціонування систем біосфери, збалансованого розвитку суспільства. А це потребує принципово іншого методологічного підходу, іншої концепції. Звичайно, людина ніколи не відмовиться від благ цивілізації, але їх слід регулювати. Вихід з екологічних криз стане реальним, коли ми оберемо шлях захисту природи від негативного впливу людини. Тому найперше наше завдання — формувати принципово новий світогляд, суть якого полягає в тому, що не лише людина, а й кожен вид рослин і тварин на планеті є рівноцінним і має право на існування як результат тривалої еволюції та елемент функціонування екосистеми. Ці принципи розроблені ще В.І. Вернадським у його класичній праці про ноосферу [19]. Порівняймо терміни, якими користуються різні екологічні школи (див. схему).
1 Ecology (syn-, autecology) Environmental Sciences
2 Синекологія Аутекологія Інвайронменталістика
3 Біогеоценологія Екологія Охорона навколишнього середовища