Крім того, є ще спеціальний тип церков, що постав унаслідок чисто господарських відносин матеріальної неспроможності бідніших осель. Загалом же на Буковині поширення так званий нормальний український тип – український тип трибільної церкви з трьома або одною банею.
Виразну групу складають церкви Поділля та Волині – тризрубні з одного і трьома банями. Старші зразки цих будов, що збереглися переважно в західній і центральній частині Поділля, мають над бабинцем і вівтарем звичайне перекриття, тоді як середній зруб перекритий восьмигранною невисокою й малорозвиненою банею.
ЩО до Галицької рівнини можна вказати на незначні відміни в будовах Центральної, Північної та Західної Галичини. Але і в цих двох останніх округах будівництво має деякі особливості лише тому, що зберегло певні архаїзми – в північній частині (Рава Руська, Сокаль) – спокійні форми ренесансових бань.
Будови Середнього Придніпров’я відзначаються великою видовженістю форм і – впливом головним чином стилю рококо – витонченими й легкими банями.
На Слобожанщині дерев’яне будівництво постало щойно у ХVІІІ ст. руками тих переселенців, що приходили з Правобережжя. Все-таки під впливом своєї доби, соціальних відносин, географічного положення та інших обставин слобожанські церкви відмінні в деталях – при великій кількості поверхів спідні частини значно масивніші, тоді як верхні й особливо кулясті маківки – дуже тонкі, часами навіть непропорціонально до основи. Збережені чудові зразки п’ятибанних церков Придністров’я належать до найвищих досягнень української будівельної умілості.
Дерев’яні будови інших християнських культур збереглися в дуже обмеженій кількості в Західній Україні.
ДЕРЕВ’ЯНА АРХІТЕКТУРА ПОКУТТЯ
Покуття охоплює Коломийський, Снятинський, Городенківський і трошки Косовського району.
Цим краєм почали цікавитися дослідники ще наприкінці ХVІІ – поч. ХІХ ст. Сюди подорожують не лише географи, етнографи, а й письменники, поети, художники, лінгвісти, композитори. Покуття – батьківщина видатних людей. Тут черпали натхнення для творчості Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Володимир Гнатюк, Василь Стефаник, Філарет Колесса, Гнат Хоткевич.
На Пруті, яке має цікаву і захоплюючу історію виникла і розвивається така специфічна форма класової боротьби селян, як карпатське опришківство, тут прославили себе легендарний народний месник Олекса Довбуш, Василь Баюрак, Іван Бойчук.
Матеріали про історію Покуття зводяться до своєрідних хронологічних записів. Деякі свої розвідки присвятив Покуттю польський дворянський літературознавець, фольклорист Вуйціцький.
У 50-х р. ХІХ ст. появляються дослідження, де порушуються питання, пов’язані з історією Покуття. Якщо в невеличких розвідках краєзнавців В.Поля і К.Відмана йдеться про гуцулів лише в загальному етнографічному плані, то в праці польського історика, відомого археографа А.Бельовського “Покуття” зустрічаємо цінні історичні факти про ці землі, зокрема про опришківський рух. З фактологічного боку його дослідження цінне тим, що автор, знавець архівів, увів у науковий обіг значну частину документального матеріалу. Йому вдалося вперше виявити важливі історичні джерела про рух опришків, початку й середини ХVІІІ ст. – так звані чорні книги Станіславського міського суду. Саме на основі цих актів Бельовський і написав свою розвідну “Покуття”.
У інших тогочасних розвідках автори здебільшого досліджують етнографію Покуття. В подорожніх листах російського вченого В.Кельсієва втор описує покутську територію.
Цінним джерелом історії та етнографії Покуття є мемуари польського фольклориста Ю.Туринського, в яких він відобразив свої спостереження від подорожі по Покуття у 80-х р.
Серед досліджень Покуття другої половини ХІХ ст.. слід відзначити монографію польського прогресивного етнографа О. Кольберга, написану н основі зібраних ним у 60-70 р. етнографічних матеріалів.
Значний вклад у дослідження Покуття зробив відомий український письменник і вчений, один з перших галицьких просвітителів, член “Руської Трійці” Іван Вагилевич.
У 1957 р. у с. Заболотеві (Снятинський район) виявлено цікаву письмову пам’ятку. На церковному літургійні на дерев’яній дошці розміром 65х34 см наклеєно папір, де поміщена хроніка. Цей своєрідний літопис названо – “Пам’ятник списаний ієреєм Петром Ступницьким парохом в Брус турах”.
Отже, згадані та інші документи, незважаючи на тенденційний характер, дають можливість простежити за соціально-економічним, культурним життям Покутянів.
Не дивлячись на війни, які нанесли великий ущерб Покутській землі, гіркий край до цих пір скриває в собі велику кількість художніх скарбів. Та найбільшою гордістю Покуття являється народна дерев’яна архітектура. Недовговічність дерева була причиною того, що пам’ятки дерев’яного зодчества радніших часів ХV ст. тут не збереглося. Декілька відносять до ХVІ ст., а решта до ХVІІ – ХVІІІ ст.
Мандрівник, який захоче поїхати Покуття, нехай відкажеться від звичних уявлень про архітектурні пам’ятки – тут він не зустріне великих міст з значними по містобудівничому розмаху ансамблів. Перед ним постануть другі споруди, скромні хатини і також скромні храми. Нев’януча краса, особливе причарування простоти, поетичні риси закладені в кожному пам’ятнику. Неминуча естетична цінність дерев’яного народного зодчества заключається втому, що воно являється живим прикладом втілення істинно художнього мистецтва, притаманного самій природі людини.
Покутська народна архітектура здавна відзначається високим мистецтвом і своєрідністю. Стильові ознаки її найяскравіше виступають у культових спорудах, переважно в дерев’яних храмах. Хоч українському народові майстри минулого найбільшою мірою виявляли свою любов до прекрасного саме в будівництві та оздобленні культових споруд.
Старовинні церковні будови Покуття – цінні пам’ятки дерев’яної архітектури. В цих культових спорудах віддзеркалюються різні види образотворчого мистецтва. На основі описів церковних візитаторів з 1753-1756 р. встановлено 60 гуцульських церков. Усі вони були побудовані в ХVІ – середині ХVІІІ ст. з дерева і визначалися високими архітектурними формами. Візитатори виділяють кілька видів церкової дерев’яної архітектури. Це перш за все, - трибанні церкви (Люча, Стопчатів, Молодятин, Березів Нижній, Березів Горішній, Текуча, Криво рівня, Білі Ослави, Печеніжин), будови яких сягають початків ХVІІ і навіть ХVІ ст.
Саме покутські тесля протягом ХVІ-ХVІІІ ст. створили яскраву і самобутню школу народного дерев’яного будівництва. Дерев’яні храми, побудовані покутя нами відзначаються своїми архітектруно-конструктивними формами і оригінальними деталями, елементами декору і особливою гармонією пропорцій. В цих будівлях втілено високі ідеали та мистецькі уподобання народу.
Викликає захоплення церква св. Михайла побудована з “різного дерева” в с. Печеніжині, а також передміська пече ніжинська церква Воскресіння. Вона відзначається найдосконалішими пропорціями і надзвичайно гармонійними формами.
Коли розгляди різні роди дерев’яного будівництва, то розуміється, найбільш багата, майстерна і з мистецького боку найбільш цінні церковна архітектура до котрої народний геній вложив цілу душу, творче прагнення.
Перший тип будов, який не тяжко розрізнити поміж іншими, складається з трьох зрубів і звичайно з трьох веж перекритих ступінчасто-пірамідальними перекриттями. П’ятизрубні хрещаті дерев’яні будови – це другий характеристичний тип українських дерев’яних будов, що ще в більшій мірі дають приклади великої майстерності. Найбільше хрещатих п’ятизрубних церков було на Покутті, що знане своєю майстерність та захованням архаїчних форм. Плани покутських хрещатих будов мають кілька відмін – 1. коли середній квадрат значно більший від чотирьох бічних квадратів чи прямокутників (Княж двір) 2. бічні зруби такої самої довжини як середній (Коршів).
Відомі також покутські п’ятизрубні церкви з трьома банями, наприклад. Трофанівка, Яворів коло Косова, побудована майстром Лесем Ковбачуком, також Тилова (пов. Снятин). П’ятизрубні церкви з п’ятьма банями на Покутті рідкі і відзначаються надзвичайною майстерністю виконання і викінченістю деталей: Княж двір, Верб овець, Коршів. П’ятизрубні зустрічаються будови в районі Городенки.
Ще одну пам’ятку храму відкрито на колишньому укріпленому городищі у с. Олешків Снятинського району на високому березі р. Прут під час розкопок археологом Б.Томенчуком. Залишки відкритих фундаментів вважає досідник, є фундаментами дерв’яного храму ХІІ-ХІІІ ст. Унікальна споруда мала форму восьмигранника діаметром 20 м з трьома описи дами зі сходу. В середині знайдено залишки підлоги складеної з керамічних палив’яних плиток трикутної квадратної та фігурної форми із зображенням орла та грифона. Під підлогою виявлено близько 25 поховань, що підтверджує культове призначення храму.
До рога на Коломию, яка йде від Кременців веде по самих живописним місцям цієї частини Карпат. На річці Прут часто застрічаються водопади, скалисті обриви гір придають ландшафту фуровість. Біля села Микуличин, зліва дороги, стоїть невелика дзвіниця ХVІІІ ст. з дуже виразним силуетом. Несумнівно, що цей маленький шедевр зроблений талановитою рукою.