Теорія додаткової вартості. Теорія додаткової вартості стверджує, що робітники звичайно виробляють товарів і послуг більше, ніж це необхідно для підтримання їхнього існування. Це твердження має прийнятний вигляд. Однак так само прийнятним, по суті, є припущення, що земля спроможна дати більший урожай, аніж це потрібно для того, аби засіяти цю землю так само і в
Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 83
наступному вегетативному сезоні. Подібно до цього, машини, що полегшують працю, можуть зберегти більше робочих годин, аніж їх було затрачено на виробництво цих машин. Отже, теорія додаткової вартості як підстава для доказів проти ринкового капіталізму не дає сильної аргументації, якщо не доповнити її трудовою теорією вартості та теорією мінімального рівня заробітної плати.
Однак у дійсності земля, праця і капітал співпрацюють у більшості напрямів виробничої діяльності незалежно від економічної системи. Повне усунення якогось із цих трьох чинників викликало б майже цілковите припинення виробництва. А доки вони співпрацюють, випуск продукції звичайно буде більш ніж достатнім для заміни зношеного обладнання, збереження природних ресурсів та забезпечення життєвих потреб робітників. Надлишок може набути форми або розкішних споживчих товарів, або засобів виробництва, що збільшують суспільний резерв реального капіталу.
Теорія криз і тенденцій. Ще одним елементом Марксової аргументації проти ринкового капіталізму є кризи або виробничі цикли. Вони справді присутні в багатьох різновидах капіталістичних економічних систем. Вони були предметом економічних досліджень і теорій до Маркса і продовжують ним бути після нього. Марксове пояснення цих явищ було неповним і суперечливим, і ми й досі не досягли повного їх розуміння. Проте внаслідок економічних досліджень, що їх проведено після Великої депресії, більшість економістів упевнились, що змішана економічна система може запобігти жорстоким кризам і циклам завдяки помірному втручанню держави в економіку. Принаймні кризи і цикли зовсім не прискорюють наближення до повного краху ринкового капіталізму і його заміну марксистським соціалізмом або комунізмом.
Чимало з тих тенденцій, що їх передбачав Маркс і які мали принести загибель капіталізму, не було підтверджено наступною історією. Найбільше вражає його помилка щодо того, що капіталістичні власники становитимуть дедалі меншу відсоткову частку населення, а пролетаріат—дедалі більшу. Щораз більша частина населення Західної Європи та Північної Америки володіє власністю у вигляді ощадних рахунків, пакетів корпоративних акцій, державних облігацій, будинків, автомобілів і споживчих товарів тривалого користування. Частка пролетаріату в населенні зменшилась, а натомість службовці та працівники сфери послуг за чисельністю стали переважати робітників, зайнятих некваліфіко-ваною ручною працею.
84 Частила 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"
Відсоток незайнятої робочої сили врешті-решт не зріс, хоча Маркс пердбачав протилежне. Якість життя більшості населення не ставала дедалі злиденнішою. Умови праці не погіршились, а покращилися, принаймні, в середньому. Нарешті, норма прибутку на капітал не впала до ступеня, передбаченого Марксом. Технологічними та соціальними змінами забезпечено появу нових прибуткових можливостей для використання техніки та інших засобів виробництва. Уряди більшості капіталістичних країн не вдавалися до рішучого блокування спроб людей вибороти законодавство, що покращує їхню долю. До більшості некомуністичних розвинених країн не стосується випадок, коли уряди використовуються як засіб, з допомогою якого дедалі менша кількість капіталістів тримає у покорі робітничий клас, що дедалі більше переважає чисельно.
Теорія економічного детермінізму та діалектичного матеріалізму. Твердження Маркса про те, що всі сторони життя суспільства визначаються його економічною системою, можна теж піддати критиці.
Економіка як лише одна з багатьох незалежних сил. Економічна сисгема великою мірою є і наслідком, і причиною загального характеру суспільства. Релігія і філософія, приміром, допомагають визначити спосіб організації економіки. Національна релігія може підкреслювати, що накопичення матеріального багатства є злом, а аскетизм—добром. Внаслідок цього економічна система, мабуть, залишатиметься традиційною і економічного розвитку не буде. І навпаки—релігія може наголошувати на особистій відповідальності, а також на тяжкій праці, великих заощадженнях та ефективному інвестуванні. Внаслідок цього економічна система, напевно, має стати ринковою і швидко змінюватиметься. Національна філософія може вважати дуже престижним досягнення успіху в релігійній сфері, військовій справі чи державному будівництві, і мало престижним—досягнення економічного успіху. Тоді економічна система, напевно, залишатиметься організованою за традиційним принципом, і туг, мабуть, незначним буде те, що на сучасному Заході називається економічним прогресом.
Політична система суспільства може висувати і залишати при владі тих, хто бажає зберігати статус-кво. Тоді економічні зміни, мабуть, відбуватимуться дуже повільно. Культурний спадок нації може включати великий запас накопичених технологічних знань. Економічна система такої нації, напевно, істотно відрізнятиметься від системи нації, де такі знання незначні. Фізичне довкілля нації теж здатне формувати її економічну систему. Тропіки не можуть кинуги жодного виклику традиційній економічній організації, що
Розділ 3. ІІеринкові механізми: соціалізм і комунізм 85
залишається недорозвиненою. Арктика може кинути завеликий виклик, і це теж захищає економічну організацію, тобто вона залишається не чим іншим, як традиційною й недорозвиненою.
Однопричинні теорії історії. Ідея про те, що історія — це просто послідовність економічних змін, що ними викликаються всі інші зміни, виглядає неправдоподібною. Ця теорія історії так само суперечлива, як і кожне інше однопричинне пояснення історії. Скажімо, однією з таких теорій є теорія героя, за якою формування історії є наслідком появи час від часу надзвичайно впливових людей, як от Платон, Ісус, Цезар, Шарльман, Колумб, Лютер, Маркс, Ленін. Іншою є теорія ідеї, що наголошує на великому історичному впливові ідей на зразок монотеїзму, аскетизму, альтруїзму, капіталізму, демократії та комунізму. Ще однією є теорія війн, згідно з якою зіткнення армій дають ключ до розуміння історії. Існує також політична теорія, за якою історія—це послідовність зміни урядів15.
Обрана Марксом теорія боротьби між економічними класами як локомотива історичного прогресу також непереконлива. Люди, взагалі кажучи, не думають про себе як передусім про членів економічного класу, вони відчувають себе членами родини, трудового колективу, племені, раси, житлового району, або нації, або просто приватними особами. Теорія історії, що пояснює поведінку людей на підставі класової вірносгі, яка в них відсутня, непереконлива.
Заслуги Маркса
Теорія Маркса в цілому не безвартісна. Він показав певні вади ринкового капіталізму, властиві для того часу й місця. Нерівності в доходах, багатстві та владі за європейського капіталізму дев'ятнадцятого століття були надто великими, щоб їх постійно витримувало населення, і завеликими для західних стандартів двадцятого століття. Маркс правильно передбачив деякі тенденції ринкового капіталізму. Неодноразово наставали економічні коливання, часом досить жорстокі. Стійкою проблемою стало безробіття. Значна економічна й політична влада накопичена тими, хто має найбільший економічний успіх. Якщо не власність, то важелі управління сконцентровані в руках тих, хто керує великими приватними корпораціями.
15 Короткий виклад подібної критики Маркса можна знайти в Л/УіШат ЕЬепзІеш, Тоііау'5 Ізтя: Соттшият, Разсіят, Саріїаііат, апс? 8осіа1іят, 71Ь егі. (ЕпдІездооД Сіійї, М.,1.: РгепІісе-НаЦ Іпс., 1973), СЬар. 1. 12
86 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"
Маркс був, можливо, першим, хто спробував пояснити, чому історія складалася саме так, а не просто описати те, що відбувалося. Він намагався об'єднати економічну теорію з історією. Він, поза сумнівом, був одним з небагатьох людей того часу, хто зміг це зробити.
Мабуть, найбільшим досягненням Маркса стало те, що він був пропагандистом і натхненником революцій і реформ. Іронія полягає в тому, що Маркс заперечував вплив ідей на історію і натомість утверджував повновладдя подій, але ж його власні ідеї надихали і провокували людей відтоді, як він їх запропонував. Мабугь, половина населення земної кулі йшла чи хотіла йти за тими, хто проголошував свою вірність марксизмові. Це, звісно, зовсім не означає, що сьогоднішній світ істотно відрізняється від того, що ним би він був, коли б Маркс ніколи не жив. Цілком імовірно, що події, які відбувалися після часів Маркса—як от російська чи китайська комуністичні революції, — сталися б незалежно від того, існував Маркс чи ні. Люди на взір Леніна чи Мао, що прагнули до захоплення влади і зміни суспільства, були готові вихопити зі сторінок історії те чи інше ім'я для виправдання своїх дій та збільшення ймовірності свого успіху. Але облишмо ці історичні роздуми—досить просто наголосити, що жодна інша особа, окрім Маркса, не піддала сумніву певні аспекти капіталізму.
ІНСТИТУТИ КОМУНІЗМУ
Комунізм в ідеології Маркса вважається заключною стадією економічного розвитку. Це є кінцевий результат розвитку класового суспільства, де держава вже відмерла і кожен індивід працює за здібностями, а одержує за потребами. Проте сучасний комунізм відійшов від ідеального, або чистого, комунізму, і його не можна вважати навіть перехідною стадією, що її проходить якась країна на своєму шляху до чистого комунізму. На практиці існували різні варіації комунізму—від бюрократичного колективізму колишнього Радянського Союзу до комуністичної системи, доповненої елементами ринкової економіки, що була в колишній Югославії. Всі комуністичні країни підписувалися, чи принаймні робили такий вигляд, під марксизмом-ленінізмом, який забезпечував ідеологічне підґрунтя для різноманітних інституційних механізмів, що відрізняють сучасний комунізм від інших економічних систем світу.