Однак приватизація скоротила державну власність у багатьох країнах, як от у Великій Британії та Мексиці.
Економічне планування може бути індикативним або імперативним. Індикативне планування застосовується в такій економіці, де держава визначає цілі і стимулює їх досягнення через політику податків і витрат. Імперативне планування передбачає прямий контроль держави за розподілом ресурсів.
Державно-керований капіталізм
Цей різновид капіталізму існує в Японії та інших країнах Східної Азії. У таких країнах, як Японія та Південна Корея, співпраця між державою й бізнесом далеко тісніша, ніж у Сполучених Штатах Америки і Європі, особливо у розміщенні капіталів та застосуванні промислової політики в економіці. Культурні відмінності між Японією та Сполученими Штатами і Європою спричинилися до утворення переважно групової форми капіталізму, що грунтується на консенсусі поміж різними японськими групами, на відміну від індивідуалістичнішого капіталізму на Заході. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє—цю функцію виконують бізнесові фірми. Індикативне планування застосовується, але воно базується на консенсусі уряду та основних груп. Насамкінець, згідно з промисловою політикою, представники промисловості спільно з японським міністерством міжнародної торгівлі та промисловості опрацьовують питання стратегії, визначаючи напрями розвитку економіки та ключові галузі для вкладання капіталів.
Витрати суспільного сектора та оподаткування
Ці три різновиди капіталізму можна порівнювати, враховуючи ступінь участі держави в економіці. Два способи порівняння цієї участі грунтуються на аналізі величини відношень суспільних витрат до ВНП та податків до ВНП. Величина відношення витрат до ВНП показує, якою мірою відбувається переведення ресурсів із приватного в суспільне використання. Ці витрати включають застосування цільових державних виплат як інструменту перерозподілу доходу від однієї групи до іншої. До них належать пільги родинам, пільги по старості, допомога безробітним, а також широкий спектр інших потреб, як от дороги. З іншого боку, величина відношення податків до ВНП показує, якою мірою держава контролює економічні ресурси і наскільки видатки на суспільні потреби покриваються платниками державних податків. У таблиці 1.1 наведено державні видатки у відсотках від ВНП для країн, що репрезентують кожний з варіантів капіталізму. У 1990 р. найнижчим цей відсоток був у Японії, Канаді та Сполучених Штатах, тоді як у європейських країнах—найвищим.
У таблиці 1.2 наведено відношення податків до ВНП і порівняння різних джерел доходу для десяти провідних країн. У 1990 р. податки, виражені у відсотках від ВНП, змінювалися від 40% у Нідерландах до 14.1% у Японії. Оподаткування може призводити до перерозподілу прибутків, коли співвідношення прибутків різних груп населення після сплати податків змінюється. Такий перерозподіл настає, зокрема, за прогресивної податкової системи. Податки на прибуток становлять 52.5% федерального урядового доходу в Сполучених Штатах Америки, 53.7% у Канаді та 67.2% в Японії12. Внески на соціальне страхування у відсотках від урядового доходу становили від 53.0% у Німеччині до 0.0% у Японії. Непрямі податки, виражені у відсотках від загальних доходів центрального уряду, змінювалися від 36.6% у Норвегії до 3.2% у Сполучених Штатах Америки13.
ТАБЛИЦЯ 1.2. Централізовані державні надходження у відсотках від ВНП, 1990.
| Країна | Податки на прибуток | Соціальне страхування | Непрямі податки | Загальні надходження |
| Сполучені Штати | 52.5 | 33.9 | 3.2 | 20.1 |
| Канада | 53.7 | 14.2 | 19.6 | 29.0 |
| Велика Британія | 38.8 | 18.2 | 31.1 | 35.6 |
| Італія | 36.3 | 29.3 | 29.3 | 38.2 |
| Нідерланди | 27.4 | 39.1 | 22.3 | 49.0 |
| Швеція | 19.6 | 30.1 | 27.6 | 44.4 |
| Норвегія | 14.6 | 26.0 | 36.6 | 43.3 |
| Франція | 17.4 | 43.5 | 28.8 | 40.9 |
| Німеччина | 18.1 | 53.0 | 23.0 | 42.3 |
| Японія | 67.2 | 0.0 | 15.0 | 14.1 |
Джерело: ТЬе УУогМ Банк, \Уоі1сІ Оеуеіортепі Керогі 1991 (Меуу Уогк: Охіогй ишуегяіу Рге55, 1991), р.227.
Прибутковий податок у США насправді не є прогресивним, його максимальна ставка—31%.
Слід нагадати, що непрямі податки (як от податок з обороту) значно ширше використовуються центральним і місцевими урядами США.
Країни, перелічені в таблицях 1,1 та 1.2, належать до розвинених країн світу, і всі вони капіталістичні. Репрезентуючи всього близько 16% населення Землі, вони володіють 80% світового ВНП, а їхній середній ВНП в розрахунку на душу населення дорівнює 19 520 доларів. Це у п'ять разів більше від середньосвітового рівня і в шість разів—від рівня найбідніших країн світу (до яких належать Китай та Індія). У таблиці 1.3 подано ВНП та прибутки на душу населення найбагатших країн. Сполучені Штати мають найбільший ВНП у світі, а Швейцарія—найвищий ВНП на душу населення: 33 510 доларів у 1991 р.
| Краі'на | ВНП | ВНП на душу |
| (млн. дол. | населення | |
| США) | (дол.США) | |
| Сполучені Штати | ||
| Америки | 5 686 038 | 22560 |
| Японія | 3 337 191 | 26920 |
| Німеччина | 1 516 785 | 23650 |
| Франція | 1 167 749 | 20600 |
| Італія | 1 072 198 | 18580 |
| Велика Британія | 963 696 | 16750 |
| Канада | 568765 | 21 260 |
| Нідерланди | 278 839 | 18750 |
| Швеція | 218 934 | 25490 |
| Норвегія | 102 885 | 24 160 |
| Д ж е р е л о: ТЬе \Уог1а Вапк, \Уог1сІ Валі Аііаз 1992 (ХУазпіпдІоп, П.С.: ЛУогіа Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19. |
ненні таких економічних цілей, як зайнятість, стабільність цін та зростання економіки. Часи невтручання з їхньою ідеєю обмеженого управиння вже минули. Держави нині є потужним визначальним чинником продуктивності праці завдяки безпосередній участі у формуванні капіталу. Державні видатки спрямовуються також на охорону здоров'я, освіту й навчання робочої сили, що теж впливає
на продуктивність праці. Уряди використовують оподаткування прибутків і цільові виплати для формування справедливішого розподілу прибутків. Багато з таких урядів займаються регулюванням і контролем бізнесу, приміром, через антимонопольне законодавство, що розробляється для запобігання такій практиці неконкурентного бізнесу, як завищення цін. Нарешті, вони займаються соціальним регулюванням, що включає безпеку праці, охорону довкілля тощо.
Одначе більшість населення світу проживає не в розвинених капіталістичних країнах. Понад половину людства живе в найбідніших країнах, де щорічний прибуток на душу населення менший 500 доларів, а сумарний ВНП становить менше 6% від сумарного ВНП найбагатших країн світу (що дорівнює ВНП Великої Британії). У таблиці 1.4 наведено світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення за 1991 р.
ТАБЛИЦЯ 1.4. Світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення, 1991 р.
| ВНП на душу населення (дол.сша) | Кількість країн | ВНП(млн. дол.США) | Населення (млн. чол.1 | Середній ВНП на душу населення (дол.сшаі |
| Менше ніж 500 | 43 | 933 000 | 2 857 | 330 |
| 500-1 499 | 44 | 500 000 | 612 | 820 |
| 1 500-3499 | 46 | 2 466 000 | 985 | 2500 |
| 3500-5999 | 14 | 114 400 | 22 | 5 180 |
| 6 000 і більше | 53 | 17 658 000 | 896 | 19 710 |
| Світ | 200 | 21 671 000 | 5372 | 4030 |
Джерело: ТЬе \Уог1а Вапк, УУоїМ Вапіс. Аііаз 1992 (УУазЬшдІ.оп О.С.: \УогМ Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.
КРАХ КОМУНІЗМУ І ПЕРЕХІД ДО КАПІТАЛІЗМУ
Кінець комунізму, хоча його й передбачали деякі західні експерти , настав зовсім несподівано. Упродовж неповних двох років він зазнав краху в Радянському Союзі та його східноєвропейських країнах-сателітах. Політичні й економічні структури, що вважалися недоторканними, було розпущено, а відтак загальноприйнятим завданням стала заміна старої соціалістичної системи ринковою. Економіки колишнього Радянського Союзу та Східної Європи значно поступалися економікам західних індустріальних держав. Центральне планування економіки було неефективним, а внаслідок нехтування ринкових цін, заробітних плат і процентних ставок як показників дефіциту виробництво працювало без жодного зв'язку з потребами споживачів. Високі виробничі затрати покривалися державними дотаціями, що приводило до марнування ресурсів. Запроваджені державою обмеження на право прийняття особистих рішень сковували ініціативу і знижували мотивацію до праці. Реформи настали, та вони були запізнілі й недостатні для збереження Радянського Союзу і Східної Європи.
Економічні проблеми трансформування
Перетворення централізованої планової економіки у вільну ринкову не буде простим, бо потрібно подолати чимало економічних і соціальних проблем. Виробничі комплекси країн Східної Європи та держав колишнього Радянського Союзу мають бути повністю реконструйовані й модернізовані, бо вони застаріли і вже не можуть відповідати суспільним потребам та міжнародним стандартам. Розподіл праці за старих режимів не відображав порівняльних переваг в ефективності, а був просто наслідком нав'язаної державою спеціалізації, орієнтованої на виконання урядових економічних планів. Спроби досягти самодостатності призводили до державної підтримки неефективних галузей. Отже, ціла виробнича система кожної країни мас бути модернізована і пристосована до потреб внутрішнього й зовнішнього ринків, а модернізація інфраструктури має на меті сприяти виробництву і