Меркантилізм
Упродовж ХУІ-ХІХ сторіч побутувала загальноприйнята теорія, що країна багата тоді, коли має великий запас золотих і срібних зливків. Щоб їх накопичити, країна повинна була досягнути позитивного балансу в торгівлі, що забезпечується перевищенням експорту над імпортом. Отже, підтримка місцевої промисловості була в інтересах самої країни, бо допомагала експортувати якомога більше продукції. Політика підтримки вітчизняної промисловості дістала назву меркантилізм і означала повсюдне втручання держави, особливо в зовнішню торгівлю. Вона також означала регулювання комерційних відносин між метрополією та її колоніями, що існували для постачання до метрополії сировини і товарів, які тут не вироблялися. Колонії були потрібні ще й для досягнення метрополією позитивного торговельного балансу за рахунок припливу в країну дорогоцінних металів. Саме проти політики меркантилізму повстали і воювали за свою незалежність тринадцять колоній Північної Америки.
Промислова революція
Промислова революція змінила позицію держав щодо промисловості: від політики меркантилізму вони перейшли до політики невтручання. Наукові відкриття і винаходи, а також фабрична система сприяли концентрації та спеціалізації виробництва. А це, зі свого боку, сприяло переходові від національної самодостатності до доктрини вільної торгівлі, що її підтримали класичні економісти Адам Сміт і Давид Рікардо та філософ Джон Лок. Упродовж дев'ятнадцятого століття обсяг світової торгівлі швидко зростав, а її структура зазнавала змін.
Головним змістом промислової революції було застосування машин у промисловості, гірничій справі, сільському господарстві, зв'язку, на транспорті та зміни в організації економіки для підтримки цих застосувань . Корінним елементом нового промислового порядку стала розробка дешевого портативного джерела енергії. Винайдення Джеймсом Уаттом практичного методу перетворення зворотно-поступального руху поршня в обертовий рух зробило паровий двигун поширеним джерелом енергії для всіх різновидів машин.
Промислова революція—це, мабуть, головна ознака капіталізму. Старий метод дрібнотоварного виробництва в домашніх умовах за допомогою власних знарядь праці не міг витримати конкуренції з машинним виробництвом. Вартість машин була зависока для індивідуальних виробників. Отже, виростала фабрична система з великомасштабним виробництвом на фабриках, де використовувались машини, що їх власником був працедавець. Ця система стимулювала збільшення поділу праці й масового виробництва завдяки повній або частковій стандартизації процесів. Старі галузі стали виробляти набагато більше продукції, ніж раніше, розвивалися й нові галузі, пропонуючи нові товари для задоволення нових потреб.
Утворився прошарок промислових капіталістів, і саме вони формували напрями майбутньої індустріалізації, реінвестуючи свої прибутки в нові підприємства. Промислова революція робила також щонайбільший наголос на просуванні до міжнародної економічної взаємозалежності. Оскільки до промислових міст переходило чимраз більше населення, в Європі стали менше виробляти харчової продукції, і вона зробилася великим імпортером пшениці, м'яса та інших продуктів. В обмін за продукти Європа експортувала промислові товари, і цілий світ перетворився на єдиний ринковий майдан.
Доктрина невтручання виявилась добре пристосованою до умов капіталізму, що розвивався. Нею підтримувалися почуття незалежності, приватна ініціатива й особиста відповідальність. Коли поважається приватна ініціатива, це дає підприємцям свободу дій щодо створення нових товарів для тих, хто може і буде за них платити. Необхідним елементом індивідуалізму є обмежена ролі, держави. Особа повинна мати перевагу над державою, а ця остання, зі свого боку, є уявним утворенням з багатьох окремих людей, що вважаються його членами. Тому Адам Сміт та інші вважали ідеї індивідуалізму та невтручання захисниками від тиранії держави.
Фінансовий капіталізм
Сталий ріст застосування машин, а надто масове виробництво викликали в окремих підприємців щораз більшу потребу в накопиченні капіталу. Таке накопичення ставало досить важкою справою, тому контроль над промисловістю дедалі частіше переходив до рук кількох великих інвестиційних банківських закладів. Ця система стала відомою як фінансовий капіталізм. Банки ставали професійними накопичувачами капіталу. Корпорації, що наприкінці дев'ятнадцятого століття стали домінуючою формою бізнесових одиниць, діставали можливість одержувати у великих банках довготермінові фонди капіталу, продаючи за сприяння інвестиційних банків свої цінні папери. Банки гарантували розміщення цінних паперів і розповсюджували їх, передаючи, приміром, у руки страхових компаній, банків, інвестиційних трастів і приватних інвесторів. Такі банківські заклади мали змогу заволодіти неординарними важелями економічної могутності завдяки володінню цінними паперами та дії механізму поєднаного директорату. Такий директорат утворюється, коли посадові особи якогось банку е одночасно членами рад директорів конкуруючих фірм.
МОДИФІКАЦІЇ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ
Внаслідок поєднання розмаїтих елементів чисто ринковий капіталізм з плином часу трансформувався в те, що можна було б назвати "капіталізмом, регульованим державою". Справді, для опису країн, що були колись суто капіталістичними, в останніх розділах цієї книжки використовується термін "змішана економічна система". Складового частиною такої трансформації стало утворення багатих держав, що було наслідком украй нерівномірного розподілу доходу впродовж періоду промислової революції. Чимраз більше зосередження економічної могутності в руках кількох людей призвело до крайнощів у поділі на багатих і бідних. У Сполучених Штатах Америки, скажімо, торговельний магнат Маршал Філд упродовж 1890-х років мав дохід приблизно 500 доларів за годину, а от його продавщиці, одержуючи платню від 3 до 5 доларів за тиждень, мали працювати 3—5 років, щоб заробити таку суму . Умови роботи більшості робітників західного промислового світу були прикрими: дванадцятигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень були звичайним явищем. Не існувало закону про дитячу працю, і семилітні, а то й менші діти працювали у вугільних шахтах і на текстильних фабриках Сполучених Штатів і Англії.
Занепад індивідуалізму
Ідея суворого індивідуалізму назавжди залишилася перебільшено-романтизованою рисою характеру підкорювачів Америки. Цей індивідуалізм, що його добре відтворив Джон Вейн у фільмі "Справжній пісок", пов'язаний з поняттями незалежності, власної ініціативи й особистої відповідальності10. Життя було низкою викликів, що їх треба було зустрічати у всеозброєнні, як це зробив Джон Вейн у кінці фільму, коли він рвонувся в атаку на чотирьох негідників, тримаючи повіддя в зубах і безперервно стріляючи. Ь-Іс держава, а частіше самі люди вершили правосуддя, залишаючи моралізаторство священикам. В індивідуалізмі жила ідея справедливої меритократії", тобто права сильного: людину слід залишити саму на себе, і вона досягне того, на що здатна, завдяки власним здібностям і зусиллям. Поза сумнівом, при цьому будуть переможці й переможені, однак у вільному суспільстві уникнути цього неможливо.
На Заході індивідуалізм було до певної міри заміщено ідеєю рівноправності. Занепад індивідуалізму пов'язаний головно з умовами міського індустріалізованого життя. Прагнення окремої особи часто суперечать бажанням груп людей. Незрідка трапляються незгоди, коли хтось тягне в один бік, а група хоче йти в протилежний. Суперечності особи з суспільством стали вирішуватися з урахуванням не тільки якостей особи, а й її групової приналежності . Та попри все групоцентризм у США виявляється не так чітко, як у Японії, хоча американська культурна орієнтація помітно змінилася.
Держава у західному суспільстві завжди, навіть за часів зеніту капіталізму, відігравала помітну роль. Політика уряду Сполучених Штатів була від самого початку історичного розвитку сумішшю заходів, що забезпечували рівність можливостей для простих людей—наприклад, можливість навчання за рахунок держави—і щедре сприяння тим, хто знав, як зарадити собі самим—скажімо, тим, хто прокладав залізниці й канали. Було встановлено тарифи, що захищали американські ділові фірми від іноземних конкурентів. У Франції, де участь уряду в економіці завжди була істотною, багатьма залізницями до 1850-х років володіла держава, що мала також монополію на продаж такої продукції, як алкоголь, тютюн і чай. Державна власність на деякі галузі існувала і в Пруссії.
Депресія 1930-х рр. була, зрештою, каталізатором посилення ролі держави. Навчені досвідом, набутим упродовж депресії, організовані групи робітників, фермерів, торговельних фірм і споживачів звертались до уряду по допомоіу задля підвищення своїх доходів та гарантування економічної безпеки. Зростання ролі держави стало головним фактом сучасного західного світу. Критичні рішення щодо виробництва і розподілу стали прийматися не на ринковому майдані, а через політичні процеси.