3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".
Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.
Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:
1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".
Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.
Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов'язання.
Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань.
Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.
Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:
А1 > П1
А2 > П2
А3 > П3
Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.
Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.
Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність і платоспроможність. Якщо ступінь ліквідності балансу настільки велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками й іншими контрагентами.
Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.
Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.
Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:
Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.
Встановлений норматив цього показника рівний 2,0.
Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.
Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:
Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:
Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.
Показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій і облігацій підприємства.
2.3. Аналіз основних фінансових коефіцієнтів
За допомогою цих показників оцінюється склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз основується на тому, що джерела коштів розрізняються за рівнем собівартості, доступності, надійності, рівнем ризику та ін.
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності на перспективу. Вона пов'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, рівнем його залежності від кредиторів і інвесторів.
1.Загальний коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості, розраховується як співвідношення загальної суми дебіторської заборгованості до загальної суми кредиторської заборгованості., коливається у межах 0,168-0,294.Він характеризує загальне співвідношення по цим видам заборгованості.
2.Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості по комерційним операціям, розраховується як співвідношення суми дебіторської заборгованості за товари та послуги до суми кредиторської заборгованості за товари та послуги., коливається у межах 0,165-0,242. Він характеризує співвідношення розрахунків за придбану та поставлену продукцію.
Аналіз фінансових коефіцієнтів підприємства на
ТзОВ ВКФ „Техноліс” ЛТДу 2005 році.
| № | Показники | Період | Відхилення базове | ||
| 1 квартал | |||||
| на 1.01.05. | на 1.01.06. | абс. | відн. | ||
| 1 | Загальний коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості | 0,060 | 0,689 | 0,629 | |
| 2 | 0 | 0,714 | 0,714 | ||
РОЗДІЛ ІІІ.РОЗРОБКА ОКРЕМИХ РОЗДІЛІВ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ПІДПРИЄМСТВА НА НАСТУПНИЙ ПЕРІОД
Перехід нашої країни до ринкової економіки є оздоровлення фінансового стану більшості підприємств багато в чому залежить від рівня й постановки фінансового планування, що визначає рух фінансових ресурсів та їх відповідність матеріальним ресурсам, забезпечує реальне використання економічних важелів, органічне поєднання товарно-грошових відносин і механізму менеджменту економікою підприємства.
На даний момент, коли система галузевого планування втратила своє значення і повністю зруйнована, на більшості підприємств не приділяється необхідної уваги фінансовому плануванню через нестабільність фінансової системи, взаємні неплатежі, значний податковий тягар тощо. Разом із тим відмова від фінансового планування рівнозначна відмові від розробки засобів фінансового забезпечення розвитку підприємства.
На даний час на підприємствах малого і середнього бізнесу фінансові плани, як і планування взагалі не складаються. Підприємці вважають що це є зайве, але в умовах перехідного періоду, для виходу з кризи складання планів є не тільки раціональним але і необхідним для нормального функціонування господарюючого суб’єкта.
Фактори, які обмежують використання фінансового планування на підприємствах:
1. високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов’язаний із глобальними змінами в усіх сферах суспільного життя (їх непередбачуваність ускладнює планування);
2. незначна частка підприємств, які мають фінансові можливості для здійснення серйозних фінансових розробок;
3. відсутність ефективної нормативно—правової бази вітчизняного бізнесу.
На жаль, неможливість застосування фінансового планування на підприємствах зумовлюється не лише перерахованими вище факторами, а й звичайним небажанням керівників цих підприємств вдаватися до його методів та прийомів. Відмовляючись від застосування фінансового планування, керівники підприємств таким чином відмовляються й від ефективнішого рзв´язання таких завдань, які є основними на підприємстві, а саме: