Друга обставина пов'язана з тим, що, як це вже відзначалося при загальній характеристиці соціального управління, останнє у всіх своїх проявах органічно пов'язано з впливом, що впорядковує не визначений об'єкт. Говорячи ж про державне управління, акцентується його http://www.ukrlawyer.narod.ru/виконавче значення. У зв'язку з цим виникає питання: як сполучити керуючий вплив з виконавчим?
Суть даної проблеми відображена в наступному. Управління різними сторонами державного і громадського життя не є винятковою функцією виконавчого апарата держави. У цьому процесі активно беруть участь і інші суб'єкти єдиної державної влади. При цьому головне в змісті керуючого впливу складається не стільки в прийнятті відповідних рішень (наприклад, законів), а в їх реалізації, тобто в строгому проведенні в життя юридично владних вимог, що містяться в них. А це і є процес виконання. Звичайно, і сам законодавець здійснює ті чи інші дії, що забезпечують виконання прийнятих їм законів. Але він не в змозі взяти на себе дану функцію в повному обсязі з огляду на різноманіття суспільних відносин, що будують і що впорядковує, тобто постійному керуючим впливом. Узагалі неприпустимо законодавцю самому виконувати закони. Тому і виникає необхідність у спеціалізованій управлінській ланці державного апарата, що здійснює такий вплив у виконавчо-розпорядницькому варіанті.
Виходить, виконання – це, у розглянутому аспекті, і є власне кажучи безпосередня державно-управлінська діяльність, тобто керуючий вплив і виконання цілком сумісні. При цьому не має принципового значення, хто є суб'єктом ухвалення відповідного рішення – законодавчий або розпорядницький, виконавчо-розпорядницький орган (виконання закону або підзаконного нормативного акта).
Такі риси властиві державному управлінню, як різновиду соціального управління. Воно характерно по своєму функціональному призначенню не тільки для України в її сучасному виді і, звичайно, не тільки для періоду розвитку нашої держави аж до розпаду Радянського Союзу. У своїх основних проявах державне управління неодмінно є присутнім у механізмі впливу на громадське життя західних держав, де державна влада базується на інших соціально-політичних і економічних основах. Мається на увазі насамперед панування ринкових відносин. Так, по визнанню видного теоретика французького адміністративного права Г.Брэбана, і в подібних умовах вся управлінська сфера має яскраво виражений публічно-правовий характер, тобто державний зміст, державне управління здійснює функції поточного управління, представляючи собою державну діяльність по управлінню.
При значній різноманітності структурних підрозділів (головні управління, управління, департаменти, відділи, сектори, центри, ради, секретаріати та ін.) управлінські зв’язки зводяться до відносин загального, безпосереднього, прямого та оперативного підпорядкування.
Загальне підпорядкування виражається в тому, що повноваження вищого органу не зосереджені на конкретних питаннях керівництва підпорядкованими йому об’єктами. Загальне керівництво здійснюється шляхом встановлення правил діяльності, проведення контролю (нагляду). Таке підпорядкування означає фактичну підвідомчість об’єкта суб’єкту. Прикладом загального підпорядкування можуть бути відносини між відповідним міністерством та промисловим підприємством при здійсненні господарської діяльності.
Безпосереднє підпорядкування обумовлене значними організаційними та правовими зв’язками, відсутністю проміжних ланок, розв’язанням кадрових питань дисциплінарної відповідальності, скасуванням актів чи їх зміною. При безпосередньому підпорядкуванні об’єкт перебуває у віданні суб’єкта управління.
Пряме підпорядкування передбачає безпосередні відносини між керівником і підлеглим, вищим і нижчим органами. Таке підпорядкування тісно пов’язане з безпосереднім і випливає з нього.
Оперативне підпорядкування означає юридичну залежність одного суб’єкта від іншого тільки з конкретних питань і непідпорядкованість йому в інших формах. При виконанні обов’язків по охороні громадського порядку і громадської безпеки службовці органів внутрішніх справ, які не входять до складу міліції, перебувають в оперативному підпорядкуванні міліції, користуються всіма відповідними перевагами та несуть обов’язки працівників міліції.
У сфері державного управління зберігаються і відносини подвійного підпорядкування. Сутність його полягає в тому, що стосовно цього органу (як правило, нижчого) два органи (вищі) мають вирішальні повноваження з якихось питань. Подвійне підпорядкування суб’єкта управління по вертикалі і горизонталі ґрунтується на розмежуванні предметів і повноважень спільного відання. При цьому орган даного рівня і вищий орган мають з відповідних питань юридично – владні повноваження щодо конкретного суб’єкта, наприклад, обласна державна адміністрація в особі його голови і Міністерство юстиції щодо обласного управління юстиції.
Елементами організації управління є:
1) органи виконавчої влади;
2) органи, що входять в організаційний механізм здійснення виконавчої влади (органи державного управління), але прямо не належать до органів виконавчої влади;
3) норми адміністративного права, за допомогою яких встановлюються статус усіх ланок управління, їх службовців, межі взаємовідносин, правова відповідальність суб’єктів.
Суб’єктами державного управління можуть бути: органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи, місцеві органи), органи місцевого самоврядування (з питань делегованих державою повноважень), адміністрації http://www.ukrlawyer.narod.ru/державних підприємств, установ та організацій та їх посадові особи.
Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування. У здійсненні функцій державного управління громадяни беруть участь шляхом об’єднання в політичні партії та громадські організації. Через такі об’єднання громадяни здійснюють захист своїх прав і свобод, задовольняють політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Вони мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.
Висновок.
Хотілосябвідзначити, щовсуспільствівсеголовне: виробництво, розподіл, обмініспоживання, соціальнасфера, наука, літератураімистецтво, правоімораль, архітектураікомунікації, історіяідуховнакультура, здоров'яіфізичнийрозвитоклюдейібагаточогоіншого. Алевсецеможетодістворитисприятливийіраціональнийспосібжиття, колибудезведеновцілісну, динамічну, гармонічнусистемуі «працювати» налюдину. Незважаючинате, щомаютьсяприроднівзаємозв'язкиміжусімаявищамиіпроцесами, належнусистемність, розвиток, продуктивністьіекономічністьгромадськогожиттядодаєуправління. Томущотількиівиняткововономаєєдністьтакихздібностей, якцілеспрямованість, організаціяірегуляція.
Проблемаскладаєтьсявусвідомленніполітичним (державним) керівництвоміширокоюсуспільноюдумкоюактуальності, важливостіінезамінностіуправління. Розвинуті західні країни давно усвідомили цю істину. Треба і нам прискорити цей процес.
VI. Перелік літератури.
1. Основна.
Битяк Ю.П. Зуй В,В. Адміністративне право України. -Х.: 1996.
Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України. – Одеса: 2002.
Коваль Л.В. Адміністративне право України. - К.: 1996.
Опришко Адміністративне право - К.: 1996.
Павловский Р.С. Административное право. - К.: 1986.
2. Нормативна.
Конституція України (28.07.96)
Декларація про державний суверенітет (16.07.90)
Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування (07.12.90)
Про міліцію (20.12.90)
Про господарські товариства (19.09.91)
Про об'єднання громадян (16.06.92)
Про державну службу (16.12.93)
Про міжнародні договори України (22.12.93)
Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (01.12.94)
Про боротьбу з корупцією (05.10.95)
Кодекс України про адміністративні правопорушення. Науково-практичний коментар. //К. - 1991.
Кодекс України про адміністративні правопорушення. Нові видання.
Алехин А.П. Административное право Российской Федерации.-М.: 1997.
Бахрах Д.Н. Административное право. - М.: 1996.
Бахрах Д.Н. Практикум по административному праву. - М.: 1995.
Василенков П.Т. Административное право. - М.: 1990.
Коренев А.П. Административное право. - М.: 1986.
Козырин А.Н. Административное право зарубежных стран.:-М. 1996.
Коренев А.П. Административная деятельность органов внутренних дел. /Общая и особенная части/ - М.: 1997.
Ноздрачев А.Ф. Исполнительная власть в Российской Федерации.:- 1996.
Овсянко Д.М. Административное право.- М.: 1997.
Попов В.И. Студеникин М.С. Административное право.-М.:1988.
Пикулькин А.В. Система государственного управления.- М.: 1997.
Помаскин В.Е. Административная деятельность органов внутренних дел. /Общая и особенная части/ Альбом схем. - М.: 1997.
Жак Зіллер. Політико-адміністративні системи країн ЄС. - К.: 1996.
Юсупов В.А. Теория административного права. - М.:- 1985.