Ще однієї із систем керування підприємством є маркетинг. Маркетинг передбачає ретельний аналіз процесів, що відбуваються на ринку, для прийняття господарськихрішень: що робити, у якій кількості, для кого, за якою ціною продавати і т.д. при умовах, коли пропозиція товарів перевищує попит на них, важливо знайти нові можливості для розширеннявиробництва і збуту зроблених товарів. Маркетинг перетворився в науку вивчення ринку, шляхів стимулювання попиту на продукцію, що робить підприємство.
Поява маркетингу обумовлена об'єктивними потребами високорозвиненої бездефіцитної економіки. Необхідність маркетингу почувається при умовах насиченості ринку товарами, коли виробництво вже не може розвиватися без знання попиту на конкретний вид продукції.
Основним завданням стратегічного маркетингу є пошук так називаної ринкової “ніші”, під якою мають через можливість збуту продукції звизначеними функціональними і споживчими особливостями в рамках конкретного ринкового сегмента, тобто продукції, призначеної для конкретних груп споживачів. Це дає підприємству істотні переваги в порівнянні з конкурентами (сегмент ( визначена частина продажу відповідного товару в загальній структурі товарообміну).
У процесі розробки стратегії маркетингу зважуються три головних завдання:
1. Здійснюється вибір сегмента ринку, у рамках якого буде діяти підприємство.
2. Визначаються основні способи і методи, що забезпечують високу конкурентноздатність продукції підприємства.
3. Визначаються оптимальні терміни діяльності підприємства на даному ринку, виходячи з прогнозування перспективного прогнозування попиту.
Вивчення досвіду маркетингу має важливе значення для економіки України, хоча на перший погляд може показатися, що при умовах кризи він не потрібний. Насправді навіть за таких умов досвід країн з розвитий ринковою економікою у вивченні попиту населення і методів його задоволення важливий як зараз, так і в майбутньому. У сучасній економіці підприємства змушені займатися маркетингом. Змушує їх це робити конкуренція, боротьба за виживання.
4) Економічні проблеми підприємництва і шляху їх рішення
У ході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особливо важливим стає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, уживання кардинальних заходів по створенню умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільш прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу приводить до необхідності звернутися до світового досвіду рішення цих проблем.
Серед цілого ряду різноманітних факторів економічного росту найбільш значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентноздатності і суспільного процвітання.
Для активізації зусиль у цьому напрямку і більш повного розуміння всього комплексу наявних проблем насамперед необхідно зупинитися на теоретичному аспекті проблеми підприємництва. Незважаючи на велику кількість робіт з даної теми, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення поняття підприємництва ще не склалося. Існуючі на сьогодні концепції характеризують підприємництво в трьох напрямках:
1) приступність різних видів ресурсів і можливість ними розпоряджатися з метою одержання прибутку при постійній наявності фактора ризику і невизначеності кінцевого результату діяльності;
2) ефективне керування й організація виробничого процесу з постійним і широким використанням нововведень;
3) особливе новаторське, творче поводження суб'єкта, що хазяює, його заповзятливість, що єрушійної силоміць економічного процесу.
Основна ж умова можливості існування підприємництва вчені і практики бачать у створенні конкурентного середовища і надання економічної волі суб'єкту господарювання. Уже таке розуміння суті проблеми дозволяє пояснити важливу особливість розвитку сучасної світової економіки – усе більш зростаючу роль малого бізнесу. Його якісними критеріями є:
- перевага приватної власності на засоби виробництва;
- юридична й економічна незалежність у прийнятті рішень;
- спрощена система керування;
- професійна взаємозамінність працівників;
- особиста участь власника в керуванні підприємством;
- ініціативний, пошуковий характер діяльності.
Неважко помітити, що принципи діяльності цих фірм близькі характеристиці підприємництва. Дійсно, практично повсюдно відбувається ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці і практиці терміна “мале підприємництво”.
Очевидна і причина цього явища – широке поширення підприємництва в сферах малого бізнесу. Саме цей сектор економіки представляє найбільш ефективну систему добору талановитих і заповзятливих людей, дозволяє створювати необхідну атмосферу конкуренції, сприяє швидкому рішенню цілого ряду проблем, що не можуть бути дозволені більш великими господарськими структурами.
Конкуренція – це основнаумова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують цінові сигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтість асортименту і висока якість товарів і послуг.
Україні, як і іншим країнам з перехідною економікою, у спадщину від радянської державно-монополістичної системи дісталася сукупність відносин між підприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем. У системі, заснованої на загальному одержавленні власності і надцентралізації, значно переважали великі і найбільші підприємства. У колишньому СРСР підприємства з чисельністю працюючих понад 1000 чол. робили майже 3/4 усієїпромислової продукції, концентрували 80% основних промислово-виробничих фондів, споживали більш 90% всієї електроенергії. Такий рівень концентрації був адекватний планово-директивній системі, теорія і практика якої виходила з представлення про економіку як єдиному комплексі. Малою кількістю великих підприємств зручно керувати, установлювати їм планові завдання і нормативи, розподіляти між ними ресурси, призначати і зміщати керівників і т.д.
Монополізм планово-директивної системи – це, головним чином, відомчий монополізм, природа якого, по суті, не зв'язана з розмірами підприємств і їхньою кількістю. Тим часом, руйнування відомчого монополізму саме по собі аж ніяк не формує конкурентного середовища, оскільки в більшій частині галузей залишається високий рівень концентрації виробництва, тобто перевага невеликої кількості великих підприємств. Відбувається лишедеяк зрушення в структурі монополізму (монополізм відомчий витісняється монополізмом підприємств. По своїх негативних наслідках останній нітрохи не краще відомчого монополізму. Навпроти, якщо відомчий монополізм залишає деякі можливості контролю над надмірними “апетитами” підприємств-монополістів, то монополізм підприємств у його чистому виді породжує ціновийбезлад, створює можливість “пригорнути до стінки” покупців у змісті асортименту продукції і її якостей, відкладати на невизначений час технологічне відновлення виробництва.
Звичайно, конкурентне середовище може бути створена і при цих умовах на основі лібералізації зв'язків із зовнішнім ринком, зокрема за рахунок ослаблення митних обмежень для закордонних товарів, що надходять на внутрішній ринок, з одночасним посиленням контролю за їх якістю. Але такий шлях формування конкурентного середовища при найглибшій економічній кризі надзвичайно небезпечний. Створена в такий спосіб конкурентне середовище здатне лише підсилити дію сил, що руйнують національну економіку. Не можна не враховувати, що товари, вироблені на більшій частині українських підприємств, у порівнянні з товарами світового ринку неконкурентоспроможні. Більшість українських підприємств цієї конкуренції не витримає, що може збільшити і без того їхній скрутний стан.